52. Основні проблеми польсько-радянських відносин в роки другої світової війни

У зовнішній політиці Польщі 1933 – 1939 рр. Вагоме місце належить Радянському Союзу. Польсько-радянські  відносини в зазначений період носили складний, часом суперечливий характер. Абсолютна більшість істориків, що вивчали питання польської зовнішньої політики міжвоєнного періоду, констатують той факт, що вона була відверто ворожа щодо Радянського Союзу. Однак історичні матеріали свідчать, що польський уряд займав маневрування між антирадянськими позиціями Німеччини та видимості налагодження стосунків з Радянським Союзом. У польській історіографії існує такий термін, що характеризує місце Польщі у тогочасній Європі – “між молотом і наковальнею”. Це в певній мірі пояснює нестабільність, неврівноваженість зовнішньої політики “санаційного” уряду, але ні в якому разі не виправдовує її.

До 1939 р. відносини  між Польщею і СРСР регулювалися укладеним 18 березня 1921 року Ризьким  миром. Його підписання завершило польсько-радянську  війну 1920 р. За умовами договору Польща залишала за собою Західну Україну, Західну Білорусію та л1итовські землі з містом Вільнюсом. Це і стало причиною суспільних і національних конфліктів, що негативно позначилися на соціально-економічному та суспільно-політичному розвитку Польщі. В певній мірі впливав на польсько-радянські стосунки. Фактично Ризький мир на 18 років визначив західний кордон СРСР.

Поворот в польсько-радянських відносинах намітився після нападу Німеччини на СРСР. У. Сікорський, спираючись ось на підтримку Англії, домігся згоди уряду та більшості впливових польських політичних сил є на взаємодію Космосу з СРСР на період війни. В'язень 30 липня 1941 р. польсько-радянський договір передбачав відновлення дипломатичних відносин, амністію полякам, засудженим у СРСР, анулювання всіх договорів із Німеччиною, що торкалися територіальних змін у Польщі, і навіть створення у Радянському Союзі польської армії, яка воювала на радянсько-німецькому фронті й у оперативному відношенні підпорядковувалася радянському командуванню. Каменем спотикання в переговорах сторін виявився питання польсько-радянського кордоні. СРСР наполягав на остаточному характері його зміни, зроблений у вересні-жовтні 1939 р., поляки з цим геть немає погоджувалися. У зв'язку з повним розбіжністю позицій сторін і життєво важливою необхідністю об'єднати зусилля у межах антигітлерівської коаліції по обопільному згоди було вирішено відкласти розв'язання проблеми більш пізня година. ольська армія у СРСР було у основному з військовослужбовців довоєнної польської армії, котрі мали певний бойового досвіду. Але участі у бойові дії на радянсько-німецькому фронті вона прийняла. Поляки не вірили, що Радянський Союз перед вистоїть у війні з Німеччиною. Умарте-августе 1942 р. на вимогу польської сторони і у Великобританії у неї евакуйована на Близькій Схід. З СРСР 1941-1942 рр. виїхало 113 тис. військових і більш 35 тис. членів їхнім родинам. Згодом Польська армія дислокувалася на Близькому Сході, брала участь у боях Італії (предмет особливих гордощів - взяття монастиряМонте-Кассино), Франції, Голландії, Бельгії. Висновок польської армії у критичний для Радянського Союзу момент, коли рвалися до Сталінграда і Кавказ, мав надзвичайно серйозні наслідки для двосторонніх відносин, відбулося їх різке погіршення. Радянська сторона втратила сподіватися можливість партнерського співробітництва з «лондонськими поляками» і знову почала ставку на польських комуністів СРСР.

У 1943 р. німці оповістили світ у тому, що у Катині виявлено поховання розстріляних НКВС польських офіцерів. Радянське керівництво відкинуло ці звинувачення й приписав злодіяння гітлерівцям. Уряд Сікорського звернулося до Міжнародний Червоний Хрест із жаданням розслідуванні. Це ж зробила Німеччина. Радянська сторона звинуватила польське уряд у прагненні підірвати єдність антигітлерівської коаліції, змовившись із Гітлером і 25 квітня 1943 р. в в односторонньому порядку перервала відносини з польським урядом в еміграції.