31. Чеське національне відродження.

"Освічений абсолютизм " майже повністю знищив рештки чеської державності. Вважаючись осібним королівством, що мало власного монарха, увінчаного короною Св. Вацлава, Чехія фактично опинилася в становищі однієї з багатьох провінцій Габсбурзької монархії. Нею керували центральні австрійські інституції та місцеві чиновники, яких призначав уряд. Віденська влада послідовно Інкорпорувала чеські землі до єдиного державного тіла з іншими австрійськими провінціями, державною мовою була

німецька, викладання в освітніх установах усіх рівнів також проводилося німецькою (крім сільських шкіл). Знищуючи головні національно-історичні особливості Чехії, "освічений абсолютизм " водночас закладав підвалини чеського національного Відродження, сприяв накопиченню сил і засобів, які згодом посприяли процесу відновлення національно-політичної самобутності Чехії.

Чеське національне Відродження тривало майже століття (остання третина XVIII — 60-ті роки XIX ст.). Воно припадає на важливий етап розвитку капіталістичних відносин та формування чеської нації. За умов поширення в Європі просвітницьких ідей в чеському суспільстві уже в 70-х роках розпочався процес відновлення народних традицій та становлення модерної культури, що ґрунтувався на національній культурно-Історичній спадщині.

Відродження в чеських землях мало певні особливості: чехи тривалий період входили до складу багатонаціональної імперії, де влада належала австрійським німцям; після поразки повстання станів (1620) була ліквідована чеська державність; значна частина чеської шляхти зазнала понімечення або покатоличення, а інша мусила покинути батьківщину; країну фактично колонізували німці, а в містах вони становили більшість населення. Так, наприкінці XVIII ст. в Чехії проживало понад 60 % чехів і близько 40 % німців; у Моравії відповідно — 70 і 30 %; у Сілезії — понад 25 % чехів, 40 % німців, близько 35 % поляків.

При визначенні періодів формування чеської нації передусім потрібно зважати на соціальні чинники: розвиток національної свідомості та участь у національному русі. Перший період чеського національного Відродження характеризується зростанням інтересу до дослідження культурних традицій, мови, етнічної самобутності та історії. У свою чергу він складається з "просвітницького" та "передромантичного" етапів. У другий період (кінець

10-х — 40-ві роки XIX ст.) відбувається активізація пропаганди національної ідеї та поширення національного руху. Третій період Відродження (від революції 1848 р. до 60-х років) позначений масовим національним фухом, в якому брали участь майже всі верстви чеської людності. Становленню та розвитку національної ідеології, носієм якої спочатку виступав лише вузький прошарок чеського суспільства і яка проявлялася насамперед у земському (територіальному) патріотизмі, сприяли поширення просвітницьких ідей та проведення Габсбургами політики реформ. У цей період чеська патріотична шляхта докладала багато зусиль для відродження чеської мови, заснування національних товариств, бібліотек і музеїв. мови, заснування національних товариств, бібліотек і музеїв. Метою земських патріотів було досягнення особливого статусу чеськихземель, що входили до складу Габсбурзької монархії.Складовою чеського та моравського земського патріотизму був патріотизмміський. Його палкими носіями виступали передовсім чеські діячі науки такультури, яких згодом назвали "будителями". Так, у 1775р. в Празівиникло Землеробське товариство, а невдовзі й інші, завдання якихполягало в розвитку різних галузей промисловості і торгівлі. У Празькомууніверситеті в 1784р. засновано Королівське наукове товариство, щопоставило собі за мету вивчення природи та історії Богемії.

У наступний період чеські діячі культури зініціювали заснування цілоїнизки просвітницьких установ. У 1796 р. в Празі засновано Академіюмистецтв, у 1798 р. — Празький театр (німецький, але в ньому відбувалисяаматорські вистави чеською мовою), в 1802 р. — Празький технічнийінститут, у 1810р. — Празька консерваторія.

Праці чеських та німецьких учених того періоду несли на собі відбитоксуто науково-теоретичного інтересу, видавалися латинською і німецькоюмовами. Так, патер Г. Добнер (1719— 1790) підготував зібрання джерел зісторії Чехії в 6 томах і зробив латинський переклад "Чеськоїхроніки"В.Гаєка з коментарями. Професор Празького університету Ф. Пелил (1734—1801) у 1774 р. видав багатотомну "Історію Чехії з давніх часів" та"Історію німців у Чехії" (німецькою мовою). Вчені підготували виданнябагатьох історичних джерел, написаних у дусі просвітництва, та праць,присвячених королям Вацлаву IV та Карлу IV.

Одним із провідних діячів чеської культури, що належать до "будителів",є абат Йосеф Добровський (1753—1829). Він видав низку критичнихдосліджень з історії давньої Чехії та слов'янства взагалі. Й.Добровський багато зробив для організації наукового життя Чехії, аленайважливішим є його внесок у формування нової чеської мови. Незважаючина досить скептичне ставлення до молодої генерації чеських патріотів тапевні сумніви щодо перспективності чеської мови й літератури, Й.Добровський своїми працями ("Історія чеської мови та літератури","Чеська граматика" тощо) об'єктивно сприяв їхньому розвитку. Відродженню чеської мови сприяла діяльність директора празьких, а згодом і всіх гімназій Чехії Франтішека Прохазки (1749-1809), який зробив

вагомий внесок у видання багатьох чеських літературних пам'яток. Ф.Прохазка також переклав чеською Новий Заповіт.Важливу роль на цьому етапі чеського національного Відродженнявідігравали "будителі"— публіцисти і видавці. Наприклад, син кравця,випускник Празького університету М. Крамеріус (1753—1808) з 1785 р.видавав газету чеською мовою "Шанфельдські новини". У 1790 р. Вінзаснував у Празі видавництво "Чеська енциклопедія ", навколо якогозгуртувалися провідні чеські діячі науки та культури. М. Крамеріуспротягом вісімнадцяти років видавав чеською мовою часопис "Вітчизняніновини", а також разом з Ф. Прохазкою сприяв насиченню книжкового ринкубагатьма виданнями чеської та іноземної перекладної літератури.32

32 Охарактеризуйте особливості болгарського національно-визвольного руху (кін.ХУІІІ - сер. 70-х рр. XIX ст.).

Особливу роль у болгарському національно-визвольному русі відігравали представники революційно-демократичного напряму. Його започаткував знаний поет і публіцист Георгій Раковський (1821-1867). Виходець із родини торговця, активний учасник руху за автокефалію, Г. Раковський у роки Кримської війни був одним із лідерів "Таємного товариства". Він створив загін, який мав діяти спільно з російськими військами.

Результати війни не примусили його відмовитися від активної революційної діяльності. Він брав участь у виданні за кордоном таких друкованих органів, як "Будущност", "Бьлгарска старина", "Бьлгарска дневница" та ін. Публікації Г. Раковського закликали болгар до національного повстання, яке він готував з початку 60-х років. Припускалося, що сигналом до нього стане війна Сербії проти Османської імперії. На сербській території Г. Раковський формує озброєний загін із 600 болгарських добровольців (Перший болгарський легіон) для спільних дій із сербськими військами та повстанцями на теренах Болгарії.

Однак сербсько-турецьку війну відвернули зусилля великих держав. Болгарський легіон розпустили, а закидання окремих чет з Сербії до Болгарії не дало суттєвих результатів. У 1867 р. Г. Раковський заснував нову підпільну організацію з семи осіб, для якої написав програмний документ - "Тимчасовий закон про народні лісові загони (чети) на 1867 р." У цьому документі він знову заявляв про необхідність загальнонаціонального повстання, яке мали підготувати гайдуцькі чети, перекинуті з Сербії. Але в розпалі підготовки до виступу Г. Раковський помер від сухот.

Після смерті Г. Раковського на перше місце в болгарському революційному русі висуваються його послідовники - Любен Каравелов і Васил Левський.

Виходець із родини торговця, Л. Каравелов (1834-1879) став відомим письменником, філософом, громадським діячем, одним із засновників болгарського критичного реалізму. Під час навчання в Московському університеті він активно пропагував у російській пресі ідеї Г. Раковського. Після переїзду з Росії до Белграда Л. Каравелов заснував тут у 1867 р. Болгарський комітет, основним завданням якого стало формування численних чет для перекидання їх до Болгарії. Але четницький рух 1867-1868 рр. завершився невдачею через незадовільну військову організацію та двоїсту позицію сербського уряду. Фактично Л. Каравелов репрезентував ту аполітичну частину болгарської інтелігенції, яка сподівалася домогтися визволення не шляхом повстання, а шляхом перекидання до Болгарії озброєних чет, котрі б діяли спільно з арміями балканських країн.

Інші форми боротьби обстоював відомий представник болгарського національно-визвольного руху В. Левський (1837- 1873). Він народився у сім'ї ремісника, в юнацькому віці пішов у монастир, але покинув його, щоб вступити до Першого болгарського легіону Г. Раковського. Розпуск легіону та невдачі четницького руху 1867-1868 рр. змусили В. Левського відмовитися від практики перекидання до Болгарії чет, що не мали міцних зв'язків з автохтонним населенням. Він розгорнув енергійну роботу на місцях і в 1869 р. створив у Болгарії мережу законспірованих революційних комітетів. Таким чином, В. Левський пов'язував надії на визволення країни з революційними виступами широких народних мас. У цьому й полягала головна відмінність його поглядів від поглядів Л. Каравелова.

Незважаючи на ідейні розбіжності, обидва лідери національно-визвольного руху заснували в Бухаресті нову революційну організацію - Болгарський революційний центральний комітет (БРЦК). Його програма побачила світ у 1870 р. на сторінках женевської газети російських народників "Народное дело". її написав Л. Каравелов, хоча в опрацюванні тексту брали участь В. Левський та інші члени комітету" :В програмі відбилася гостра ідейна боротьба керівників БРЦК, які репрезентували різні суспільні групи й обстоювали різні способи досягнення мети. Такою метою, говорилося в програмі, було "... визволення Болгарії шляхом революції, моральної та збройної". Проте збройна боротьба розглядалася як надзвичайний засіб. Основними способами здобуття незалежності визнавалися пропаганда, публікації й порозуміння з османським урядом. У програмі не йшлося про майбутній політичний устрій Болгарії.