Доповідь на тему «участь адвоката у виконавчому процесі»

Виконала: Мельничук Тетяна

Студентка 17 групи 4 курсу

ПЛАН

1. Загальні зауваження щодо представництва у виконавчому процесі

2. Проблеми посвідчення повноважень адвоката у виконавчому процесі

3. Обсяг повноважень адвоката у виконавчому процесі

4. Зарубіжний досвід регулювання правового статусу адвоката у виконавчому процесі

5. Висновки

6. Список використаної літератури

1. Загальні зауваження щодо представництва у виконавчому процесі

Становлення та розвиток науки виконавчого процесу потребує вироблення її методологічних засад та визначення основних інститутів, одним з яких є процесуальне представництво, невід’ємною складовою якого є представництво адвокатом інтересів клієнта на стадії виконавчого провадження.

Варто зауважити, що інститут процесуального представництва, зокрема представництво інтересів адвокатом, у виконавчому процесі є недостатньо розробленим та потребує додаткової уваги з огляду як на відсутність спеціальних наукових досліджень у даній сфері, так і на необхідність удосконалення його правового регулювання та внесення пропозицій до законодавства про виконавче провадження з метою забезпечення належного механізму реалізації процесуальних прав представників та сторін виконавчого процесу (стягувача та боржника) при проведенні виконавчих дій.

Аналіз змісту процесуального представництва дає можливість окреслити такі ознаки процесуального представництва у виконавчому процесі: 1) метою процесуального представництва у виконавчому процесі є сприяння реалізації права стягувача на примусове виконання виконавчого документа або здійснення від імені боржника його процесуальних повноважень; 2) особиста участь фізичної особи у виконавчому процесі не позбавляє її права мати представника, тобто представник у виконавчому процесі може як повністю заміняти собою сторону виконавчого провадження, так і брати участь разом з нею; 3) представники сторін мають функціональну (процесуальну) заінтересованість у результатах виконання, тобто вони заінтересовані у здійсненні захисту прав та інтересів стягувача або боржника; 4) представник може діяти лише в межах наданих йому повноважень, оформлених належним чином; 5) правові наслідки процесуальних дій представника поширюються на особу, яку він представляє.

Отже, процесуальне представництво у виконавчому процесі – це правовідносини, з огляду на які одна особа сприяє реалізації прав, свобод та інтересів іншої особи при примусовому виконанні рішень судів та інших юрисдикційних органів та здійснює від її імені та в її інтересах процесуальні дії в межах наданих повноважень.

Науковець С.В. Щербак свого часу зауважував, що аналіз положень Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-XIV (який наразі втратив чинність, окрім статті 4 Закону) дозволяє дійти висновку про те, що правове регулювання процесуального представництва у виконавчому процесі обмежується згадуванням про представників сторін виконавчого провадження у ст. 7 цього Закону, зазначенням на представників у ст. 9 цього Закону та осіб, які не можуть бути представниками – у ст. 10 Закону, а також переліком процесуальних прав представника як іншого учасника виконавчого провадження у ст. 12 Закону.

Інші суттєві положення щодо процесуального представництва у виконавчому процесі, які мають бути розміщені у Законі України “Про виконавче провадження” та дозволять державному виконавцю чітко дотримуватись законодавства при участі у виконавчому процесі представника сторони виконавчого процесу, в зазначеному Законі відсутні.

2 червня 2016 року за №1404-VIII Президент України Петро Порошенко підписав Закон України "Про виконавче провадження", який було опубліковано в газеті Голос України від 05.07.2016 — /№122-123/.

Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності Законом.

Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" набрав чинності 05.10.2016 року (через 3 місяці з дня його опублікування), а тому 05.10.2016 року набрав чинності і новий ЗУ «Про виконавче провадження».

Слід зауважити, що новим Законом загальні засади та принципи правового регулювання представницьких правовідносин у виконавчому процесі докорінно не змінено. Інституту представництва тепер присвячені ст.14 (учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій), ст.16 (представництво сторін у виконавчому провадженні) та ст.17 (особи, які не можуть бути представниками у виконавчому провадженні) та ст.19 (права і обов’язки сторін та інших учасників виконавчого провадження).