68) Охарактеризуйте становище західноукраїнських земель в 20-30-х рр. Хх ст.

Після Першої світової війни західноукраїнські землі опинилися під владою Польщі, Чехословаччини і Румунії.До складу Польщі належала Східна Галичина (до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини): Львівське, Тернопільське і Станіславське воєводства, а також Західна Волинь, Полісся і Холмщина. До Першої світової війни три останні області були під владою Російської імперії, а після закінчення радянсько-польської війни 1920 р- перейшли під владу Польщі.

Чехословаччині належало Закарпаття (офіційна назва - Підкарпатська Русь). Під владою Румунії були Північна Буковина, придунайські землі (Ізмаїльський, Акерман-ський, Хотинський повіти Бессарабії), а також Смітщина на Закарпатті.

Усі ці українські землі не мали самоврядування, власного автономного устрою. Так, польська влада скасувала Галицький автономний сейм, ліквідувала місцеве самоврядування, функції якого почали виконувати урядові комісари. Конституція Польщі 1921 р. не передбачала права на територіальну автономію українських земель. Українців звільняли з державних установ, в тому числі і з повітових. Вчителів-українців зі Східної Галичини переводили на захід, де домінувало польське населення, а студентами Львівського університету мали право стати лише ті громадяни, які дали присягу на вірність Польській державі.

Західноукраїнські землі в економічному сенсі перебували у становищі напівколоній. їх частка в промисловому потенціалі була в три рази меншою, ніж відповідно в загальній території та кількості населення країн-окупантів. Переважна частина жителів цих регіонів займалася сільським господарством. Процес подолання післявоєнної політичної та економічної кризи на цих територіях був уповільнений. Промислове виробництво у 1924-1928 рр. навіть почало занепадати. Економіку Західної України, Буковини, Закарпаття влада і економічні структури країн-окупантів розглядали як ринок для збуту своїх не завжди якісних товарів та джерело дешевої сировини і робочої сили.

Українське населення, будучи дешевою робочою силою, працювало в дуже важких умовах, на підприємствах спостерігався високий травматизм внаслідок частих аварій та низької техніки безпеки.

Повільно розвивалося і сільське господарство. Давалося взнаки безземелля та надлишок робочої сили. Найкращі землі роздавалися окупантам.

Важкий матеріальний стан місцевого українського населення поглиблювало те, що заробітна плата років не була вищою, ніж перед Першою світовою війною, а в період світової економічної кризи знизилася. Робочий день тривав понад 10 годин на добу. До цього слід додати погане медичне обслуговування, загальний життєвий рівень, постійне безробіття.

Фактично основною метою діяльності влади щодо західноукраїнського населення було поглиблення його колонізації. Це посилювало соціальне напруження і національні суперечності на цих землях, що спричинило великі конфлікти уже в роки Другої світової війни, особливо між поляками і західними українцями.

69)Висвітліть події входження Західної України, Північної Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії в УРСР у склад СРСР та їх становище (вересень 1939 – 22 червня 1941 рр.).

Перш ніж розпочати відкриту агресію проти Франції та Англії Гітлеру потрібно було забезпечити тил на сході. Тому він почав шукати порозуміння із Москвою, яке готовий був купити ціною західних українських і білоруських земель. Це йому вдалося, і 23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад. До пакту входив секретний протокол, в якому Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи і відповідні сфери впливу та окупації.

1 вересня 1939 р. нацистська Німеччина напала на Польщу, розв'язавши Другу світову війну. За три тижні Польська держава перестала існувати. 17 вересня 1939 р. згідно з таємною угодою Червона Армія вступила в Східну Польщу і за 12 днів захопила Західну Волинь та Східну Галичину.

На території Західної Волині і Східної Галичини, що була зайнята Червоною Армією, розгорнулась підготовка до виборів у Народні збори Західної України. 22 жовтня 1939 р. виборці, які голосували згідно з радянськими традиціями за наперед ухвалений список кандидатів, обрали 148 депутатів.

Народні збори Західної України, що відбулися 26-28 жовтня 1939 р. у Львові, проголосили встановлення радянської влади на всій території Західної України. 1 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про приєднання Західної України до складу СРСР з об'єднанням її з УРСР.

28 червня 1940 р. Червона Армія переходить р. Дністер, а 30 червня виходить на новий кордон із Румунією. За порадою німецької сторони Румунія зреклася на користь СРСР Північної Буковини та Бессарабії.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла Бессарабію до свого складу. Було також схвалено закон про включення Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії - Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського до УРСР.

Указом від 4 грудня 1939 р. Верховна Рада СРСР встановила новий адміністративний поділ Західної України і утворила шість областей - Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську, які було поділено на райони. 7 серпня 1940 р. у складі УРСР з Північної Буковини й основної частини Хотинського повіту Бессарабії було створено Чернівецьку область, а на основі Аккерманського та Ізмаїльського повітів - Аккерманську область, яка від 3 грудня 1940 р. почала називатися Ізмаїльською.

Вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї держави.

Чимало соціально-економічних заходів було здійснено на західноукраїнських землях. Зокрема, було проведено конфіскацію поміщицьких земель та експропріацію польських землевласників. Безземельне і малоземельне селянство одержало понад 1 млн гектарів землі, велику кількість худоби тощо. Утім приєднання тоталітарним режимом українських земель до УРСР супроводжувалося насильством і репресіями. Уже з весни 1940 р. розпочалася явно передчасна колективізація, яка супроводжувалася широкомасштабними репресіями. У селах насильно відбирали землю.

Ліквідація старої системи управління поєднувалась із висиланням із Західної України службовців колишнього держапарату. Почалися арешти колишніх партійних функціонерів, підприємців, поміщиків. Жертвою сталінщини стала українська інтелігенція, діячі науки, культури, мистецтва і навіть колишні члени КПЗУ Як метод політичного переслідування широко використовувалася депортація. Перше знайомство з радянською системою мало для західних українців в основному негативні наслідки