2. Субкультура та її функції. Молодіжні субкультури в Україні

Субк-ра –це с-ма цінностей,установок,способу поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи,яка відрізняється від пануючої в с-ві к-ри,хоча й пов’язана з нею. Субк-ри певною мірою автономні, закриті і не претендують на те, щоб витіснити пануючу к-ру.

Будь-яке співтовариство — носій певної субкультури. Традиції, звичаї тієї чи іншої людської спільноти, зразки, норми, вірування, засоби й цілі власної діяльності є важливими характеристиками культури людини, безпосереднім змістом її свідомості і поведінки "Субкультура" як методологічна категорія дозволяє також відрізнити соціально прийнятні форми соціально-культурної диференціації (професійні, молодіжні, наукові, релігійні субкультури, субкультури національних меншин) від антисоціальних (фашистських рухів, терористичних угруповань, злочинних груп тощо). Форми організації різних субкультур неоднакові. Вони можуть достатньо чітко визначитись нормами формальної (статутної, кодифікованої) соціально-структурної одиниці — наприклад, політичні партії, професійні об'єднання. Деякі інші субкультури напівформальні (соціокультурні чи соціополітичні рухи).

Існуючі субкультури оцінюються не лише їхніми представниками, але й представниками інших груп. Від того, які оцінки домінуватимуть — позитивні, негативні, нейтральні — залежить доля субкультури, її стійкість, напруга відношень у ній, можливості розвитку тощо. одні більше, інші менше впливають на культурний поступ.

Отже, субкультура є видовим поняттям, похідним від родового "культура" і означає культурну спільність з деякими особливими рисами та ознаками, виділеними з тієї чи іншої культури. У центральних субкультурах формуються найбільш стійкі утворення, які зберігають систему цінностей даної культури, її традиції, її різноманітні історичні здобутки. Периферійні субкультури культивують риси, які менш розвинені або зовсім не розвинені в центральних субкультурах. Інновації периферії підтримуються або не підтримуються центром. Вони з'являються як неформальні об'єднання людей, які культивують деяку культурну особливість. Члени субкультурних об'єднань можуть виявляти як прагнення до інституціоналізації своєї субкультури, так і намагатись обійти її з метою збереження власної неповторності, ідентичності тощо. Учасники політичних рухів, стверджуючи певні цінності, як правило, намагаються розповсюдити свої переконання на все суспільство, найшвидше втілити знайдене ними в соціальне і культурне ціле. Деякі ж альтернативні молодіжні рухи намагаються відокремитись від "офіційної" культури, зберігаючи власні цінності недоторканими з боку інших субкультур.

3. Поняття «українська культура» та фактори, які визначають її особливості.

Поняття “українська культура” є багатограннім, і включає в себе велику кількість гілок, які зявилися протягом історичного розвитку України, а через нерозривність історії і культури, тісно пов’язана з історією українського народу. Для української національної культури основоположною і базисною є народна культура, на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.Зміст

Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства - селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній. Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості – у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо. Особливо любовно оспівав народ своїх , на яких так багата Україна.