30.Українські композитори та співаки другої половині XIX ст.

Семе́н Степа́нович Гула́к-Артемо́вський (нар. 4 (16) лютого 1813, Городище — пом. 5 (17) квітня 1873, Москва) — український композитор, співак, баритон (бас-баритон), драматичний артист, драматург, племінник письменника П. П. Гулака-Артемовського, автороднієї з перших опер на україномовне лібрето опери «Запорожець за Дунаєм».

31.Видатні українські художники XIX ст.

Архи́п Іва́нович Куї́нджі (рос. Архи́п Ива́нович Куи́нджи, 15 (27) січня 1842 (за іншою версією — 1841), Маріуполь, Таврійська губернія, Російська імперія – 11 (24) липня 1910, Петербург, Російська імперія) — видатний український живописець-пейзажист і педагог грецького походження.

Сергі́й Іва́нович Василькі́вський (* 7 (19) жовтня 1854, Ізюм — пом. 8 жовтня 1917, Харків) — український живописець, пейзажист.

32.Наукове товариство ім. Тараса Шевченка (нтш).

Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка (акронім: НТШ) — всесвітня українська академічна організація, багатопрофільна академія наук українського народу. Рушійна сила формування та розвитку української науки кінця ХІХ — першої половини XX ст.

Утворене 1873 року у Львові, як Літературне товариство імені Т. Шевченка, у 1892 назву змінено на Наукове товариство ім. Т. Шевченка (своєрідна академія наук). Особливого розквіту досягло в період головування Михайла Грушевського (1897—1916). У 1920-30-х роках зазнавало переслідувань від польської влади, 1939 зліквідована радянською владою; відновлена 1947 року в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки, де стала відома як Shevchenko Scientific Society. З 1989 року організація знову діє на території України.

В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я (початкова назва інституції — «Товариство ім. Шевченка»). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється в багатопрофільну академію наук — з пріоритетом до проблем українознавства.

33.Модерн в Укріїні. Основні риси стилю модерн.

Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.Визначальні рисимодернізму: новизна та антитрадиціоналізм ; у творах затверджується перевага форми над змістом; визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання; індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача; психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки; широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва; використання символу як засобу пізнання і відтворення світу; ліризм. Теоретичну обгрунтованість і художню систематизованість української культури кінця XIX — початку XX століття значною мірою забезпечила діяльність покоління, яке І. Франко називав "молодою Україною". Покоління "молодої України" прагнуло розв'язати цей конфлікт. Освоєння нового змісту епохи йшло через переосмислення і трансформацію романтичної концепції світобаченняю На противагу націоналістичному об'єктивізмові народницько-просвітительського світогляду у неоромантичній концепції стверджується значимість суб'єктивного як певної цінності. Неоромантична концепція особистості, що грунтувалась на духовному пориві, прагненні до ідеалу "повної людини" мала якось компенсувати розлад матерії і духу, реальності й ідеалу, людини і світу. Неоромантична гуманістична концепція формувалась у творчості письменниці О. Кобилянської. Її героїні — Олена з повісті "Людина", Наталка з повісті "Царівна".Настрої доби зламу XIX ст. докорінно змінили творчий метод М. Лисенка, еволюція якого починалась соціально-спрямованими епічними картинами героїко-філософського характеру в музичних інтерпретаціях тексту "Кобзаря" Т. Шевченка та етнографічно-побутовою "оперою-колядкою" на гоголівський сюжет "Різдвяна ніч". Загалом, неоромантизм в українській музиці позначений тематичним заглибленням у сферу переживань особистості, спогадів про минуле, таємних мрій, що окреслюють межі самотнього існування. Естетизм художньої свідомості покоління неоромантиків виявився також у архітектурі як у виді мистецтва. Поява залізобетону та металевих конструкцій дозволили перекривати велетенські просторові об'єми, урізноманітнювати форму віконних прорізів та видобувати з примхливих конфігурацій і контрастів фактур нові декоративні та художні ефекти. Намагання на цій основі виробити оригінальну декоративну систему, естетично осмислити конструкції й матеріали втілилось у стилі "модерн", що виник і як реакція на попереднє еклектичне будівництво.Тогочасний живопис про свою переорієнтацію у рамках неоромантичної концепції заявив відомим "Портретом дівчини у червоному капелюсі" О. Мурашка з її поетичним утвердженням непереможної вітальної енергії. Моральне і довершене — це те, що красиве. У російській малярській школі цю ідею було проголошено "Дівчинкою з персиком" В. Серова. в обох випадках моделлю стало молоде дівча — символ оновлення, надії на майбутнє, уособлення вічної жіночності в її зародку і розкритті.Підкреслений психологізм та естетизм української художньої культури зламу XIX ст. виявив себе і в жанровому новаторстві. Симфонії у музиці поступаються місцем поемам, фантазіям, ноктюрнам, програмні картини — етюдам, літературні романи — новелам, тобто малим формам з їх безподієвістю, інтимною зверненістю, концентрацією сюжетно-композиційної структури та стилю. Це відповідало нервовості часу, інтенсифікації життєвих процесів як особистості, так і суспільства.