7.3. Особливості глобальних трансформацій в сучасному світі

Глобальні трансформації

слід визначати

виходячи з того, що вони

ведуть

до певних перетворень,

які торкаються всієї планети.

Ці перетворення можуть мати

незалежний від людства,

об’єктивний характер,

а можуть бути

викликані

суб’єктивними цілеспрямованими діями

певних учасників цих трансформацій.

У першому випадку

йдеться про глобалізацію як таку.

Виходячи з її об’єктивного характеру,

тобто незалежності

від наявності

чи відсутності бажань людства

бути її учасником,

можна стверджувати,

що у самій по собі глобалізації

недоцільно очікувати

проявів тих чи інших парадоксів.

Дійсно, якщо

в основі економічної складової глобалізації

знаходиться

закон міжнародного поділу праці,

то як інтеграційні,

так і транснаціональні процеси

розгортатимуться

відповідно

до його вимог

й ніяких парадоксів

як невиконання цих вимог не спостерігатиметься. Але процес глобалізації є

не тільки об’єктивним,

але й до певної міри керованим.

І якщо управління глобалізацією

не відповідатиме

об’єктивним законам її розвитку,

то глобальні трансформації супроводжуватимуться суперечностями

й характеризуватимуться

неочікуваними, парадоксальними проявами.

При цьому слід зважати й на те,

що відповідно до глибинних основ

теорії розвитку

саме суперечності, їх розв’язання

є джерелом розвитку

будь-якої системи,

а відповідно –

і джерелом глобальних трансформацій.

Ці ж розриви і неузгодженості

різних

процесів і аспектів глобалізації

сприяють

поглибленню глобальної

соціально-екологічної кризи.

Якщо раніше

мали місце локальні

соціально-екологічні кризи

окремих суспільств і цивілізацій,

теперішня криза

охоплює усі суспільства і усі цивілізації.

7.4. Прояви парадоксів в глобальних трансформаціях: парадокс стратифікації, феномен «домашнього зміщення», парадокс Філдстайна-Хоріоки і феномен низького рівня міжнародних нетто-потоків капіталу, парадокс дисоціації

Парадокс стратифікації

був закладений в ідеологію

сучасних глобальних трансформацій,

механізм яких видається зрозумілим

і досить простим,

враховуючи досвід,

одержаний від

застосування рекомендацій

так званого Вашингтонського консенсусу.

Тиск цих рекомендацій

використовувався задля

уніфікації всіх національних економік

на основі набору однакових вимог,

що передбачали

вільний рух капіталу,

товарів, послуг,

технологій відповідно до ринкової оцінки.

Ряд парадоксів глобальних процесів спостерігається

на світових фінансових ринках

і розглядається

як логічний результат

конфронтації двох

суперечливих процесів глобалізації:

- системного стягування та

- локалізації.

Вони відомі під назвами

- феномен «домашнього зміщення»,

- парадокс Філдстайна-Хоріоки та

- феномен низького рівня

міжнародних нетто-потоків капіталу.

Глобалізація передбачає

усунення бар’єрів

між

внутрішніми та

міжнародними

фінансовими ринками

і тим самим

полегшує

рух капіталів (фінансових інструментів)

між країнами,

з внутрішнього ринку на світовий і навпаки.

Феномен «домашнього зміщення»

(home bias phenomenon)

ґрунтується на ідеї про те, що

диверсифікований

фінансовий портфель

порівняно з недиверсифікованим

позначається на

значно більш очікуваних прибутках

(за умов однакового рівня ризику).

Феномен проявляється при розгляді

і знаходженні

оптимального диверсифікованого

фінансового портфеля,

тобто при прийнятті рішень

щодо найкращого використання

капіталів шляхом їх вкладення

у різні активи

(галузі, підприємства,

сфери економічної діяльності).

При цьому ці капітали

можуть використовуватись

на національних фондових ринках,

а можуть виходити за його межі,

до інших країн.

Парадокс «Філдстайна-Хоріока» (Feldstein-Horioka puzzle).

М.Філдстайн та Ч.Хоріока

звернули увагу на те,

що безперешкодне функціонування

міжнародного ринку капіталів

дозволяє

внутрішній нормі інвестицій

значно відхилятися

від норми заощаджень.

Дійсно, в ідеалі заощадження

(тобто наявний, власний капітал країни)

повинні шукати

шляхи власного

найбільш ефективного використання

на всьому ринку, тобто не тільки у своїй,

а й у інших країнах.

І внутрішні інвестиції

не обмежуються

тільки національними заощадженнями,

оскільки джерелом інвестиційних коштів

повинен бути і міжнародний ринок капіталів.

Якщо б фінансові ринки

були повністю об’єднанні,

у всьому світі

були б об’єднані й заощадження.

Теоретично можна припустити,

що надлишкові

внутрішні заощадження

повинні спрямовуватися в країни,

які забезпечують

найвищі доходи,

і не існує ніякої кореляції

між внутрішніми заощадженнями

і внутрішніми інвестиціями.

Тобто, внутрішні заощадження

можуть виходити

з країни

на міжнародний ринок капіталів

і ставати інвестиціями в інших країнах.

Так само в країні на інвестування

можуть йти як внутрішні заощадження,

так і через

міжнародний ринок капіталів

заощадження інших країн.

Таким чином може

існувати різниця

у той чи інший бік

між обсягами

національних заощаджень та інвестицій.

Феномен низького рівня

міжнародних нетто-потоків капіталу.

Міжнародні потоки капіталу

є одним з

найважливіших індикаторів

глобалізації фінансових ринків.

У системі національних рахунків

рахунок поточних операцій

платіжного балансу

відповідає різниці

між валовими національними

заощадженнями та інвестиціями.

Дефіцит рахунка поточних операцій

означає брак внутрішніх заощаджень, який компенсується

припливом чистих заощаджень з-за кордону.

Динаміка сальдо

рахунку поточних операцій

і відображає

міжнародну мобільність капіталу,

яка характеризується

відношенням сальдо

рахунка поточних операцій

до номінального ВВП.

Навіть з врахуванням того,

що заощадження та інвестиції

в індустріально розвинутих країнах

коливаються з різних причин,

рівень чистих потоків капіталу,

що спостерігається на сьогодні,

суперечить

теоретичним уявленням

про неабиякі масштаби глобалізації

на фінансових ринках.

Парадокси глобалізації

фінансового ринку

частково пояснюються

диспропорцією його розвитку

на користь

похідних фінансових інструментів.

Парадокс дисоціації.

Глобалізація розглядається

як мета історичного прогресу,

інтеграція і дезінтеграція

є його тенденціями,

що визначають його динаміку.

Одним із проявів інтеграції

є регіоналізація,

всередині якої

виникли і загострились

ісля світової фінансової кризи

2007 р.

ознаки визрівання

парадоксу дисоціації.

Наслідком провалів

реалізації інтеграційних планів

може стати не просто

дезінтеграційна реальність,

а дисоціація, що буде

супроводжуватися

утворенням

нових

геополітичних конструкцій

у постглобальному світі.

Розглянуті

основні парадокси глобалізації

свідчать про

складність і непередбачуваність

цього процесу,

змушують переглядати традиційні

теоретичні уявлення і концепції,

розробляти більш обґрунтовані

державно-політичні стратегії розвитку.

Саме наявність парадоксів

глобальних трансформацій

часто дискредитує

глобалізаційний процес сам по собі,

викликаючи рішучий опір

різноманітних політико-соціальних груп,

а іноді й цілих економічних шкіл.