Змістовий модуль 1.

Теоретичні засади глобальної економіки

Тема 1. Часові межі феномену глобалізації

1.1. Сутність глобалізації

1.2. Західні концепції теорії глобалізації

1.3. Загальні підходи до визначення

початку глобалізації та результатів її розвитку

1.4. Хронологічні межі глобалізації

в працях сучасних науковців

1.1. Сутність глобалізації

Глобалізація (від англійського Globalization)

як історичне явище і феномен,

а також як

об’єктивна закономірність розвитку людства

все частіше привертає увагу дослідників у всьому світі.

Даний термін було введено у науковий обіг в середині 80-х рр. XX ст.

американськими авторами для визначення процесу всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації.

Глобалізація – процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації, що охоплю є всі сфери життя й має системний характер.

Економічна глобалізація є результатом розвитку глобальної інтеграції та інтернаціоналізації, проявом якої

на мікрорівні є процеси транснаціоналізації, а на макрорівні – економічної регіоналізації.

Історично зумовлені складні багаторівневі взаємозв’язки, виступаючи джерелом розвитку глобалізаційних процесів, формують його діалектичну природу:

- з одного боку, розширюються та поглиблюються інтернаціоналізація та глобалізація,

- а з іншого – активно розвиваються процеси протилежної спрямованості, що залежно від предмета аналізу трактуються як «регіоналізація», «локалізація», «глокалізація», «диференціація», «фрагментація», «автономізація» тощо В літературі наведено різні дефініції глобалізації.

1.2. Західні концепції теорії глобалізації

У західній економічній думці поширеним є визначення поняття

«глобальна економіка»

американського вченого М.Кастельса.

Він стверджує, що

глобальна економіка – це економіка, яка в реальному часі працює як єдине ціле у світовому просторі, незалежно від того, стосується це капіталу, менеджменту, праці, технології, інформації чи ринків.

Американські дослідники В.Барнз та Л.Ледебург подають

дві інтерпретації

процесу глобалізації економіки.

1. Перша ґрунтується на припущенні про збігання меж національних кордонів, відповідних урядів і національних економік, а тому існує знак рівності між усіма кордонами держави, межами реальної економіки, межами регулятивної та монетарної економічних систем, межами національної юрисдикції, а отже – межами політекономії в комплексі політики та економіки.

2. Згідно із другою інтерпретацією глобальна економіка трактується як глобальна мережа взаємозалежних та економічно інтегрованих економічних систем і їх складників – місцевих регіонів, де інтенсивність взаємозалежностей між національними системами – не наслідок їх близькості чи подібності, а результат впливу ринків, ресурсів, переваг собівартості, технологій, глобальної політики та конфліктів, історії тощо.

В.Барнз та Л.Ледебург наголошують, що

два чи більше економічні регіони, які перебувають в різних економічних системах,

можуть взаємодіяти через

економічні взаємовідносини

так само тісно і глибоко,

як сусідні місцеві економіки

в сусідніх економічних системах.

Сучасні спроби дослідження дійсності “Західного світу” під назвою “глобалізація” спонукають вчених висувати концепції:

- пізнього капіталізму (Р.Манделл),

модернізму (Е.Гіденс),

- рефлексивного модернізму (В.Бек),

- постмодернізму (Д.Гарвей).

Р.Хадсон і А.Вільямс виділяють чотири погляди вчених на проблеми входження в глобальну економіку.

1.3. Загальні підходи до визначення початку глобалізації та результатів її розвитку

Серед вчених цілком закономірно виникло питання щодо

- початку процесу глобалізації,

- його основних особливостей і закономірностей,

- а також спрямованості та

- кінцевої точки розвитку.

Виходячи з того, що в основі назви цього процесу лежить слово «global», тобто планета, земна куля, зрозуміло, що

цей процес

розглядався стосовно всього людства.

А у зв’язку з тим, що цей процес вивчається як історично обумовлений,

його слід розглядати

на достатньо довгому проміжку часу

існування людства, оскільки він зазнавав розвитку ще у давні часи, зокрема,

шляхом захоплення одного народу іншим, формування і розпаду імперій.

Разом з тим часто визначення поняття «глобалізація» пов’язується з

досягненнями науково-технічного прогресу, зокрема в інформаційній сфері.

Професор Колумбійського університету (США) Дж.Сакс вказує на те, що у всіх країнах, передусім у США,

розвиток економіки визначається не внутрішньою економічною політикою,

а тим, що він назвав «новою глобалізацією».

Сутність нової глобалізації у тому, що

усі частини світу

зараз з’єднані

через торгівлю, інвестиції і виробничі мережі

(де кінцевий продукт, такий як комп’ютер, мобільний телефон чи автомобіль, є результатом виробничого процесу у багатьох країнах).

В якомусь сенсі глобалізація відбувалася протягом декількох тисяч років. Китай експортував шовк до Римської імперії в обмін на золото та сирійські скляні вироби дві тисячі років тому.

Христофор Колумб та Васко да Гама поклали початок економічним зв’язкам усіх частин світу наприкінці XV ст., відкривши морські шляхи, що з’єднували Європу з Азією і Америкою, відкриття, які Адам Сміт назвав найвеличнішими й найважливішими подіями, зафіксованими в історії людства.

Однак, навіть враховуючи довгу історію глобальної торгівлі,

є дещо, що

якісно відрізняє глобалізацію наших днів, достатнє для того, щоб назвати наш час

часом цієї нової глобалізації.

Новою є комбінація

прориву технологій та

змін у геополітиці,

котрі зробили економічну взаємозалежність країн набагато більш інтенсивною, ніж будь-коли. Найважливішими технологіями нової глобалізації є інформаційні, комунікаційні і транспортні технології.

На думку деяких дослідників, виток и глобалізації можна спостерігати в Античності. Наприклад, Римська імперія була однією з перших держав, яка затвердила своє панування над Середземномор’ям, що сприяло глибокому переплетенню різних культур і розвитку місцевого поділу праці.

Чимало ознак глобалізації були притаманні Ганзейському Союзу купців Середньовіччя. Витоки глобалізації мають місце у XVI та XVII ст. у зв’язку з успіхами у мореплавстві та Великими географічними відкриттями.

Згідно з цим підходом,

перший етап глобалізації тривав три століття, його особливістю в економічній сфері було домінування сільського господарства, а також видобувного і сировинного виробництва. У першій половині XX ст. процеси глобалізації були перервані двома світовими війнами і розділяли їх періодом економічного спаду.

Тенденції до інтеграції та зближення між державами існували завжди, але найбільш радикально ці тенденції проявилися в двох історичних періодах. Перший раз – із середини XIX ст. до початку Першої світової війни, і вдруге – у 90-ті рр. XX ст.

Технологічною основою першої хвилі глобалізації були телефон і телеграф у сфері комунікацій, будівництво залізниць у сфері транспорту, а потім поточно-конвеєрне виробництво в промисловій сфері.

Про посилення інтернаціоналізації економічного розвитку свідчило те, що світова торгівля зростала швидше, ніж світове виробництво.

Друга хвиля

Починаючи з 70-х рр. XIX ст. поряд з експортом товарів зростає експорт капіталу.

Після Другої світової війни

глобалізація відновилася в прискореному темпі. Вважається, що почалася її друга хвиля.

Цьому сприяли поліпшення в технології, які привели до швидких морських, залізничних і повітряних перевезень, а також доступність міжнародного телефонного зв’язку, пізніше – розвиток інформаційно-комунікаційних технологій.

Щоправда, деякі дослідники вважають, що перша хвиля глобалізації розпочалася у часи Великих географічних відкриттів з розповсюдженням європейців по Американському та Азійському континентам. Вона тривала аж до епохи промислової революції.

Хвиля глобалізації, що фактично розпочалася з Бреттон-Вудської конференції, ознаменувала нову особливу епоху.