Збудники мікотоксикозів

Найбільш поширеними мікотоксикозами є стахібортріотоксикоз, дендро-дохіотоксикоз, аспергілотоксикоз, фузаріотоксикоз та клавицепстоксикоз.

Стахіботріотоксикоз — тяжке грибної природи отруєння, що характеризу­ється некрозами слизових оболонок, геморагічним діатезом та втратою крові здатності до зсідання. Смертність сягає 100%. Етіологію хвороби розшифрували українські вчені П.Д. Ятель, В.Г., Дроботько, Д.Г. Кудлай, Ф.М.Пономаренко, К.І. Вертинський.

Збудник — Stachibotris alternans. Паразитує на рослинах, виділяється з грунту. Інтенсивно росте на соломі, м'якині, сіні, зерні, де й накопичуються його ток­сини. На поверхні уражених рослин при цьому візуально виявляється чорного кольору нашарування, що нагадує сажу. Розмноженню гриба сприяє підвищена вологість корму, відсутність впливу денного світла.

Морфологія. Гриб міцеліальний. Міцелій септований. На спороносних гіфах розташовані конідієносці довжиною близько 50 мкм, на вершинах яких знахо­дяться стеригми з конідіями. Останні крупкі (6-8 мкм х 8-12 мкм) темно-корич­неві або чорного кольору, вкриті грубою оболонкою з шипами.

Культивування. Stachibotris alternans успішно культивують на середовищі Ча-пека, агарі Сабуро, сусло-агарі та ін. Збудник розвивається і на звичайному, добре зволоженому фільтрувальному папері. Оптимальна для росту температура становить 20-27° С. Ознаки росту з'являються приблизно через 5-10 діб після посіву. На поверхні щільного середовища утворюються бархатисті від темно-сі­рого до чорного кольору колонії. Поверхня колоній може бути складчастою з радіальними бороздками. При рості токсичних штамів середовище навколо ко­лоній має бурий чи темно-вишневий колір.

Стійкість. Спори гриба можуть зберігатись у грунті до 6 міс. та, при наявності відповідних умов, проростати. Збудник відносно резистентний до дезінфікую-чих засобів. Під дією 2%-го розчину гідроксиду натрію він інактивується про­тягом години, 2%-го розчину фенолу та 5%-го розчину аміаку — за 30 хв.

Патогенність. Фактори інвазивності у Stachibotris alternans відсутні. Його ток­син — стахіботріотоксин належить до стероїдів, стійкий до висушування та на­грівання, рентгенівських та ультрафіолетових променів. За дії текучої пари протягом 5-10 годин токсичність гриба дещо послаблюється. Інактивується ток­син автоклавуванням при 2,5 атм протягом трьох годин. Автоклавування ура­женого грибом корму при 112° С повністю знищує токсичні його властивості протягом 2-х годин. Токсин нейтралізується також 0,5%-м розчином гідроксиду натру, 2-5%-м формальдегідом та 5%-ю суспензією вапна.

При нанесенні на шкіру токсин обумовлює місцеве запалення, а всмоктав­шись у кров, — генералізований процес. Вже через кілька годин після попадання в організм токсин вражає центральну нервову систему. Діє і на периферичну нервову систему, паренхіматозні органи, обумовлює лейкопенію та тромбоцитопенію. В результаті нейротоксичної дії виникають некрози на слизовій обо­лонці рота, у товстому відділі кишечника. В результаті глибоких біохімічних змін у крові вона втрачає здатність до згортання. Результатом ураження стінок судин є геморагічний діатез. Перебіг захворювання частіше гострий чи підгострий. У першому випадку відмічають пригнічення, підвищення температура тіла до 40-41° С, численні крововиливи та ін. При підгострому — спостерігають ураження слизової оболонки рота, носа та очей. Навколо рота, на підборідді та крилах носа шкіра запалена, в куточках рота з'являються глибокі тріщини.

Діагностика. Діагноз на стахіботріотоксикоз ставлять за результатами епі­зоотологічного аналізу, клінічних та патологоанатомічних даних та лаборатор­них досліджень. В лабораторії досліджують кров, визначають ретракцію згустка та враховують кількість лейкоцитів. Затримка ретракції згустку (у по­рівнянні з контролем) та лейкопенія свідчать про отруєння стахібортріоток-сином. Заключний діагноз ставлять після виявлення збудника у кормі чи патологічному матеріалі та підтвердження його токсигенності у біопробі (шкірна проба на кролях).