Збудники пеніцильозу

Пеніцильоз — мікоз, що характеризується ураженням шкіри і її похідних, слизових оболонок, внутрішніх органів. Захворюють люди і тварини.

Збудник: Penicillium glaucum (зрідка P. crustaceum, P. notatum, P. citreoroseum та ін).

Морфологія пеніцил описана у розділі. Penicillium glaucum аероб. Культиву­ється на агарі Сабуро, сусло-агарі при температурі 25-28° С, утворює борошни­сті колонії з різними відтінками — від білувато-жовтого до темно-коричневого.

Патогенність. Пеніцили належать до групи умовно-патогенних мікроорга­нізмів. Вони здатні при певних умовах проникати у тканини організму, обумов­люючи запальний процес. Заражаються усі види сільськогосподарських і домашніх тварин. Хворіють частіше свині, велика рогата худоба, птиця. Гриби синтезують ряд токсинів, зокрема патулін, ругулозин. Накопичення останніх у кормі призводить до виникнення мікотоксикозу.

Діагностика. З тим, щоб встановити діагноз на пеніцильоз необхідно встано­вити наявність збудника в тканинах. Найбільш переконливі дані отримують при дослідженні гістозрізів, проте можна досліджувати і інший матеріал, зокрема зіс-коби з уражених слизових чи шкіри. Важливо виділити збудника та охарактери­зувати токсигенні його властивості. Прийнято також ставити біологічну пробу на кролях, морських свинках, пацюках і мишах. Заражають їх підшкірно. У позитив­них випадках спостерігають на місці введення формування абсцесу з грануляцій­ною тканиною на його периферії. При введенні матеріалу внутрішньовенно чи внутрішньочеревно, має місце генералізація інфекції та загибель тварини.

Специфічна профілактика не розроблена.

Збудники аспергільозу

Аспергільоз (лат. aspergere — розсіювати) — це респіраторне захворювання, в основному птахів, яке перебігає гостро і хронічно.

Збудника хвороби G.fresenius (1853) виявив у легенях дрофи і назвав його Aspergillus fumigatus. Захворювання інколи зустрічається у великої рогатої худоби, коней, свиней і собак. R. Virchow (1856) вперше описав його у людини.

Аспергільоз значно поширений і завдає значних економічних збитків пта­хівництву, смертність молодняка при цій хворобі може досягти 50% і більше.

Збудники аспергільозу належать до роду Aspergillus, родини Aspergilaceae. У птахів основним збудником є A. fumigatus, а у молодняка причиною захворю­вання може бути A.flavus, а також A. niger, A.nidulans.

Аспергілові гриби є сумчастими грибами і належать до незавершених грибів Fungi imperfecti. Вони живуть як сапрофіти, а при несприятливих умовах утри­мання і неповноцінній годівлі внаслідок зниження захисних властивостей ор­ганізму тварини гриб проявляє патогенні властивості.

Морфологія. При мікроскопічному дослідженні патматеріалу в ураженій тка­нині і після обробки 10-20%-м гідро­окисом натрію виявляють безбарвний септований міцелій, який чітко видно у гістологічних препаратах.

При дослідженні препарату із спо­роносної колонії виявляють характерні конідієносці, стеригми і конідії. Міцелій гриба септований, конідієносці гла­денькі, короткі і закінчуються колбопо-дібною головкою, на якій одним шаром розмішуються стеригми з ланцюжками, які відходять від них і складаються з гла­деньких спор-конідій (рис. 8. 49).

Культуральні властивості. Аспергіли — типові аероби, вони культивуються на агаризованому середовищі Чапека або Сабуро при pH 5,5-6,5 і температурі 20-25° С або 35-37° С. На 2-3-тю добу розви­ваються характерні колонії гриба, спочатку бархатисто-пухнасті, які потім стають борошнистими. За кольором вони бувають сірі, жовті, оранжеві й чорні (рис. 8. 50).

A.niger росте темно-коричневими, чорними колоніями, а A.flavus — утво­рює жовто-зелені, жовті колонії.

По краю колонії Aspergillus fumigatus, під мікроскопом при малому збільшенні, видно спорові головки гриба, які легко розпадаються. У виготовлених препаратах гриба виявляють характерні конідієносці зі здутими голівками, на яких видно стеригми й конідії.

Біохімічні властивості. Аспергили в організмі тварини синтезують і виділяють протеолітичні ферменти, проявляють гемолітичні властивості. Продуктами ме­таболізму є й екзотоксини, які зумовлюють інтоксикацію і токсинемію.

Стійкість. Спори гриба характеризуються високою стійкістю у зовнішньому середовищі, свою життєздатність і патогенність зберігають протягом п'яти років.

Гриб малочутливий до звичайних дезінфікуючих засобів. Ефективним інак-тивуючим дезінфектантом є формалін.

Патогенність. Аспергільозом уражується найчастіше молодняк птиці: курчата, індиченята, каченята, гусенята. Хворіють коні, корови, віці, свині, собаки та кролі. Досить поширений аспергільоз бджіл, часто страждають від нього зоо­паркові птахи. Патогенність аспергілових грибів варіює.

Патогенез. Патогенні властивості в аспергилів проявляються на ослаблених тваринах. З цим пов'язана деяка сезонність патології. Аспергільоз частіше спо­стерігається весною. Зараження відбувається аерогенним шляхом.

Зараження може відбуватися й аліментарним шляхом. Гриб частіше зустрі­чається на сіні, ніж на соломі. Стійлове утримання, відсутність моціону, згодо­вування ураженого корму зумовлюють розвиток захворювання.

Спори гриба можуть проникати в яйце через неушкоджену шкаралупу і роз­виватися у повітряній камері, білку й жовтку.

Діагностика. Лабораторна діагностика починається з досліджень пат мате­ріалу, обробленого 10 — 20%-м розчином гідроокису натрію. Під мікроскопом в уражених тканинах і накладеннях виявляють безбарвний септований міцелій. Для виділення збудника роблять висів із пат матеріалу на агаризоване середо­вище Чапека або Сабуро. Вирослу культуру визначають за характеристикою ко­лонії і морфологією гриба.

Дослідження кормів, підстилки, інкубаційних яєць дає змогу визначити дже­рело зараження.

Біопробу ставлять на птиці шляхом інгаляції спор, згодовуванням сухої куль­тури гриба. Внутрішньовенним введенням спор гриба з фізрозчином у кролів викликають генералізований аспергільоз.

Диференціювати аспергільоз необхідно від інфекційного бронхіту і пулорозу курчат, мікоплазмозу, туберкульозу та авітамінозу А у дорослої птиці.

Імунітет при аспергільозі вивчений не достатньо. Встановлено виникнення гіпечутливості, виявлено синтез аглютинінів, преципітинів і комплементфік-суючих антитіл у заражених тварин.

Біопрепарати для профілактики аспергі льозу не розроблені. Основну увагу приділяють санітарно-гігієнічним умовам, повноцінній годівлі, контролю за якістю кормів.