Збудники кандидамікозу

Кандидамікоз — захворювання тварин і людини, характеризується ознаками ураження слизових оболонок органів травлення, статевих, та зрідка і внутрішніх органів.

Збудники — гриби з роду Candida: С. albicans основний збудник кандідозу у людини і птахів, С. tropicalis та С. krusei (звичайно вражають велику рогату ху­добу), С. stofii — частіше вражає свиней.

Морфологія. Кандіди — одноклітинні дріжджеподібні гриби. На відміну від справжніх дріжджів, вони не утворюють аски. Бластоспори розміром 25 мкм мають округлу або довгасту форму. Здатні утворювати псевдоміцелій із 5-6 ви­тягнутих клітин (рис. 8.48). На живильних середовищах може формувати справжній міцелій.

Культуральні властивості. Аероби. Оптимальними є температура в межах 21-27° С, pH — 6-6,5, Ростуть на агарі Сабуро, сусло-агарі та інших середовищах. Утворюють колонії розміром близько 1 см. Колонії білі, іколи з кремовим від­тінком. У рідкому живильному середовищі формують пристіночний ріст у виг­ляді кільця та помірний осад.

Стійкість. У воді і грунті можуть зберігатись від 3-х місяців до року. Чут­ливі до препаратів йоду, діамантової зе­лені, формаліну.

Патогенність. Кандіди є представни­ками нормальної мікрофлори. Проте, в разі порушення співвідношення різних видів мікроорганізмів у мікробіоценозі, вони здатні обумовити запальний процес. Це ж спостерігається і при втраті належ­ної резистентності збоку макроорганізму. Часто причиною виникнення кандидозу є неконтрольоване застосування антибак-терійних засобів, зокрема антибіотиків. У вищезазначених випадках кандіди здатні проникати у слизові оболонки, досягати підслизового шару. При цьому виникає за­палення, спостерігається некроз тканини. Інколи гриби проникають у кров і лімфу та розносяться по організму. У внутрішніх органах можуть утворюватись гранульоми. В результаті інтенсивного розмноження гриба, утворюється велика кількість ток­сичних речових, що є причиною інтоксикації організму та появи пов'язаних з нею ознак ураження серця, печінки, нирок, нервової системи. У тварин діагностують га­строентерити, вагініти, метрити. Бувають також пневмонії, аборти.

Діагностика. Визначальне значення у діагностиці кандидозів належить ла­бораторним методам. В лабораторію надсилають зішкріби з уражених слизових оболонок, молоко з уражених долей вим'я, шматочки внутрішніх органів з гра­нульомами. Готують мазки, фарбують їх за Грамом, Ціль-Нільсеном, Романовсь-ким-Гімза. У позитивних випадках спостерігають короткі нитки псевдоміцелію, зрідка — переплетений справжній міцелій, дріжджеподібні клітини.

Імунітет недостатньо вивчений. Перехворювання на кандидоз не забезпечує несприйнятливості до збудника хвороби.

Збудник епізоотичного лімфангіту

Епізоотичний лімфангіт — хронічне захворювання однокопитних, що харак­теризується гнійним запаленням лімфатичних судин шкіри і підшкірної кліт­ковини та регіонарних лімфовузлів.

В літературі хвороба була описана також під назвами африканський сап, бла­стомікоз та гістоплазмоз.

Збудник — Histoplasma farciminosus (Criptococcus farciminosus). Гриб має септо-ваний міцелій. В уражених грибом тканинах міцелій розпадається на спори (криптококи). В препаратах з патологічного матеріалу має вигляд овальних яйцеподібних з двоконтурною оболонкою клітин розміром 2,5-4 мкм, що брунь-куються. У їх цитоплазмі виявляють включення у вигляді зерен та паличок.

Вирощений у культурі гриб характеризується утворенням відносно товстих міце-ліальних септованих структур та численними хламідоспорами, діаметр яких складає 6-10,5 мкм. Культивують його на спеціальних живильних середовищах при в атмо­сфері 10-15% CO₂. Зазвичай використовують агар Сабуро чи кров'яний агар. Збудник росте повільно (15-20 діб), утворюючи колонії у вигляді сіро-жовтих нашарувань, яке згодом стає щільним, складчастим та набуває жовтувато-коричневого забарвлення.

Патогенність. Histoplasma farciminosus патогенний для коней, мулів, віслюків, менш патогенний для верблюдів. Зафіксовані випадки захворювання і великої рогатої худоби. Для лабораторних тварин непатогенний.

Зараження відбувається через контаміновані предмети догляду, грунт. Сприяють захворюванню незадовільні умови утримання тварин, травми. Збуд­ник проникає у шкіру, обумовлюючи запальний процес, що характеризується утворенням вузликів і гнійних фокусів розміром з просяне зерно — горошину, які в подальшому розсмоктуються чи інкапсулюються. В разі незадовільної ре­зистентності тваринного організму збудник проникає у підшкірну клітковину та обумовлює запалення з утворенням більш крупних специфічних уражень — формуються гнійні фокуси розміром від лісового горіха до гусячого яйця. Останні розриваються і на їх місці утворюються виразки, які зливаючись фор­мують обширні місця ураження у шкіри, слизових оболонках органів дихання, ротової порожнини, статевих органів. Уражаються регіоні лімфатичні вузли. Вони збільшуються, стають болючими. Збудник може проникнути у кров та обу­мовити генералізацію процесу, що призводить до утворення гнійних фокусів у внутрішніх органах, сепсису і смерті. Летальність сягає 20-50%.

Імунітет активно формується. Тварини, що перехворіли, повторно не захво­рюють. Засоби специфічної профілактики не розроблені.