Збудник кампілобактеріозу

Кампілобактеріоз (вібріоз) — інфекційне захворювання переважно великої рогатої худоби та овець, яке характеризується абортами, затриманням посліду, вагінітами, метритами, безпліддям.

Збудник кампілобактеріозу віднесений до родини Spirillaceae, роду Campylobacter, який об'єднує три основні види: С. fetus subsp. fetus першого серовару, С. fetus subsp. intestinalis другого серовару, С. sputorum subsp. bubulus. У «Визнач­нику бактерій» Берджі (1997) відносяться до Групи 2 «Аеробні (мікроаерофільні, рухомі, спіральні та вигнуті у вигляді коми грамнегативні бактерії».

Збудник вперше виявлений у 1913 р. Дж. Мак-Фадьєном і С. Штокменом у матеріалах овець, що абортували. Подібного збудника в 1918 р. виділив Т. Сміт із абортованого плода корови.

Морфологія. С. fetus має форму коротких, зігнутих у вигляді коми або літери паличок, які можуть також мати вигляд чайки, яка летить. Інколи утворюються короткі спіралі з 2-5 завитками, а в старих культурах зустрічаються довгі спірили. Розміри паличок коливаються за довжиною від 1,5 до 5-7 мкм, шириною — від 0,2 до 0,5 мкм (рис. 8.38, 8.39).

Мікроб не утворює спор і капсул, грамнегативний, рухливий (має джгутик на одному або обох полюсах). При виявленні збудника препарати краще фар­бувати карболовим фуксином 1.5 — 1:10, спиртовим розчином метиленової синьки або генціановим фіолетовим.

Культуральні властивості. Збудник культивується в середовищах, де 10-15% кисню заміщено на вуглекислий газ. Висіви здійснюють на спеціальні середо­вища, зокрема в напіврідкий 0,15-0,2%-й м'ясо-печінковий пептонний агар, сафраніно-залізо-новобіцинове середовище (СЗН), 2-3%-й МППА, агар Мар­тена та деякі ін. Середовища збагачують дефібринованою кров'ю великої рогатої худоби, овець, кролів або коней у кількості 5-10%, додають екстракт сухих дріжджів, 5-10% амінопептиду-2. В напіврідкому МППА збудник росте під по­верхнею середовища у вигляді сірувато-блакитного диска товщиною 1-4 мм. На щільних середовищах кампілобактери утворюють росинчасте нашарування або ж дрібні з легким блакитним відтінком колонії. Чисті культури збудника не змі­нюють рожевого кольору середовища СЗН, але при проникненні сторонньої мікрофлори середовище набуває яскраво-жовтого забарвлення.

Біохімічні властивості. Обидва види C. fetus утворюють каталазу, не змінюють лакмусового молока, редукують нітрати в нітрити, не ферментують вуглеводів, не утворюють індолу, за певних умов виділяють сірководень.

Резистентність. Збудник на предметах зовнішнього середовища виживає при температурі 18-27° С до 20 днів, при 6° С — до 1 міс. Після висушування залиша­ється живим до 3 год., в патологічному матеріалі, що зберігається при мінус 20° С, не інактивується протягом 5-8 міс. Дуже чутливий до нагрівання: при 55° С гине через 10 хв. Поширені розчини дезінфікуючих речовин знищують кампі­лобактери через 5-10 хв.

Антигенна структура. Між видами кампілобактерів виявлені добре виражені антигенні розбіжності: моноспецифічні діагностичні сироватки зумовлюють

лише гомологічну аглютинацію. Разом з тим встановлені споріднені антигенні зв'язки між представниками роду кампілобактер і бруцелами.

Патогенність. Кампілобактеріоз уражує переважно велику рогату худобу та овець. У кіз, свиней і собак описані гастроентерити кампілобактеріозної при­роди. Подібні процеси можливі й у людей. В умовах експерименту захворювання можна відтворити у вагітних овець, кіз, хом'яків і морських свинок. Природне зараження курей кампілобактеріозом затримує розвиток бройлерів.

В організм корів, як і бугаїв, збудник проникає в основному статевим шля­хом, овець — через заражені корми та воду. У плідників розвивається хронічний запальний процес в сім'яниках, придатках, уретрі. При проникненні в статеві органи корів кампілобактери спричиняють вагініти й ендометрити. Спостері­гається рання загибель ембріонів. При пізнішому зараженні можливі аборти.

Діагностика. Проводять бактеріологічні й серологічні дослідження. Для ви­ділення культури збудника кампілобактеріозу висіви здійснюють із вмісту сичуга, легень, печінки абортованого плода, а також із змінених ділянок пла­центи, амніотичної рідини, сперми, змивів із препуція у напіврідкий МПА, на інші спеціальні середовища, зокрема СЗН.

Для очищення первинного патологічного матеріалу від сторонньої мікро­флори заражають в черевну порожнину або піхву вагітних морських свинок, із абортованих плодів яких і виділяють чисту культуру.

Диференціацію кампілобактерів на види і серотипи проводять на підставі культуральних, біохімічних і серологічних даних. Пряме виявлення кампілобак­терів у патологічному матеріалі, а також віднесення їх до певного типу здійсню­ють методом флуоресцентної мікроскопії. При цьому використовують біваленту люмінесцентну сироватку, за допомогою якої виявляють основні два типи па­тогенних кампілобактерів і моновалентну, за допомогою якої виявляють третій тип — субспеціес бубулюс.

Діагностику кампілобактеріозу великої рогатої худоби проводять також шля­хом постановки реакції аглютинації з вагінальним слизом (РАВС). При цьому використовують кампілобактеріозний антиген, який являє собою концентро­вану суспензію вбитих формаліном кампілобактерій (10 млрд. клітин у 1 мл). Спеціально оброблений екстракт вагінального слизу, розбавлений формалі­зованим 3%-м розчином хлористого натрію, змішують по 0,5 мл з кампілобак-теріозним антигеном. Пробірки дослідні й контрольні поміщають у термостат на 24 год, витримують 3-6 год при кімнатній температурі і враховують результат реакції. В позитивних випадках рідина в пробірках освітлюється, випадає роз­пушений осад, який при струшуванні розбивається на пластівці. Інтенсивність реакції оцінюють за 4-бальною системою у хрестах. Позитивною вважається ре­акція на 3-4 хрести, сумнівною — на 1-2.

Сироватку крові овець розбавляють фізіологічним розчином від 1 : 100 до 1 : 400 і досліджують з кампілобактеріозним антигеном у пробірковій РА. Діагностичний титр антитіл — не нижче 1 : 200 при інтенсивності реакції 3-4 хрести.

Імунітет. У перехворілих овець створюється стійкий тривалий імунітет. У корів ступінь стійкості значно нижчий. Механізм імунітету — клітинно-гумо­ральний.

Для активної імунізації овець застосовують емульсин-вакцину яка створює імунітет тривалістю до року.