Збудники рикетсіозів

Рикетсії — особлива група мікроорганізмів, яким разом з хламідіями нале­жить проміжне місце між бактеріями та вірусами. Описані вперше американсь­ким мікробіологом Хоуардом Рикетсом в 1906 р. при вивченні гарячки Скалистих гір і мексиканського висипного тифу. Значний внесок у вивчення подібних захворювань вніс бразилець Роша Ліма, який запропонував їх називати рикетсіозами, а збудників — рикетсіями.

У визначнику мікробів Берджі рикетсії знаходяться у відділі Gracilicutes, в якому дев'ята секція складається із двох порядків — Rickettsiales і Chlamydiales. У першому порядку налічується вісім родів, серед яких найбільше значення мають: Rickettsia, Coxiella, Erlichia, Cowdria та ін.

У біології рикетсій особливе значення мають членистоногі (воші, кліщі та ін.), які є перенощиками мікроорганізмів на тварин і людей. Крім патогенних, можуть зустрічатися і сапрофітні рикетсії.

Форма рикетсій паличко-, ниткоподібна або кокова, розміри коли­ваються у межах 0,2-0,3 х 0,3-1 мкм. Типові облігатні паразити, які культи­вуються в живих або переживаючих клітинних системах, зокрема, в епітеліальних клітинах кишечнику вошей, кліщів, культурах клітин та у куря­чих ембріонах.

Рикетсії не утворюють спор і капсул, нерухливі, грамнегативні, за субмікро­скопічною структурою не відрізняються від грамнегативних бактерій. Фар­буються спеціальними методами — за Романовським-Гімза, Здродовським, Маккіавелло, срібленням за Морозовим. У тварин рикетсії викликають такі хво­роби, як інфекційний гідроперикардит жуйних, Ку-гарячку, рикетсійні моно-цитоз, кератокон'юнктивіт та інші хвороби, а у людей — висипний тиф, різного роду гарячки (марсельську, Скалистих гір). Більшість рикетсіозів є зоонозами.

Збудник Ку-рикетсіозу

Ку-рикетсіоз (Ку-гарячка, рикетсіоз Бернета) — інфекційне, переважно без-симптомне захворювання тварин і людини, яке в типових випадках характери­зується короткочасною гарячкою, запаленням слизових оболонок, загальним пригніченням, абортами або мертвонародженнями, орхітами.

Хворобу вперше описав в 1937 р. Деррик в Австралії серед робітників ското-боєнь у провінції Квінсленд під назвою «Q-fever» (Ку-гарячка). «Q» -прописна літера англійського слова «Query» — не зрозумілий, не визначений. Виділеного із крові хворих збудника детально вивчили Бернет і Фрімен, у зв'язку з чим його назвали Rickettsia burneti.

Ку-рикетсіоз поширений в Австралії, США, Північній Африці, Індії, деяких країнах колишнього СРСР, особливо в Казахстані і Грузії, де спонтанно інфіковані збудником джейрани, олені, хом'яки, тушканчики, піщанки, сірі й водяні па­цюки, ласки, домові миші, а також голуби, горлиці, горобці, галки, чайки та ін.

Морфологія. Збудник — Rickettsia burneti відрізняється від інших рикетсій здатністю утворювати фільтрівні форми, які проходять через ряд бактеріальних фільтрів. Ниткоподібні його різновидності досягають в довжину до 20 мкм. Роз­міщуються у цитоплазмі уражених клітин компактними колоніями, а також за межами клітин.

Резистентість. Рикетсії Бернета тривалий час зберігаються у зовнішньому се­редовищі: у висушеній крові — до 182 днів, сечі — до кількох тижнів, фекаліях при кімнатній температурі — до 386 днів, у м'ясі в льоднику — до 1 міс, в засоле­ному м'ясі — до 150 днів, у молоці — до 45 днів. Нагрівання молока до 90° С збуд­ник витримує протягом 1 год., проте кип'ятіння знищує його через 5 хв. Він досить стійкий проти шлункового соку людини й витримує його дію протягом 2 год. Чутливий до ефіру, толуолу, хлороформу. 70%-й етиловий спирт, 2%-й роз­чин хлораміну і 3%-й розчин фенолу інактивують його через 1 хв., 3%-й перекис водню — через 5 хв., 1%-й формалін — через 15 хв.

Патогенність. До захворювання чутливі велика рогата худоба, вівці, буйволи, верблюди, собаки, свині, коні, деякі інші тварини та птиця.

Переносять рикетсії пасовищні кліщі, а активно поширюють гризуни, дикі тварини й птахи. Тварини та люди заражаються при укусах кліщів, а також алі­ментарно і аерогенно.

Діагностика комплексна і грунтується на клініко-епізоотологічних, епіде­міологічних і лабораторних даних. Для виділення збудника використовують кров, яку беруть у підозрюваних на захворювання тварин у період підвищення температури тіла. Кров вводять морським свинкам у порожнину очеревини в дозі 3-5 мл або інтратестикулярно, підшкірно та на слизові оболонки. Протягом 5 днів у тварин підвищується температура тіла більш ніж до 39,5° С і тримається до двох тижнів, часто без ознак гарячки.

У заражених тварин виявляють переповнення кров'ю внутрішніх органів, помітне збільшення регіонарних лімфатичних вузлів і селезінки у 2-3 рази, яка покрита фібринозним нашаруванням. У печінці можливі крововиливи під кап­сулою. Підшкірне зараження завершується лише утворенням інфільтратів і роз­пливчастого геморагічного набряку.

В інтервалі між 10-м і 20-м днями після зараження у сироватці крові морсь­ких свинок за допомогою РА і РЗК знаходять антитіла проти збудника в титрах 1 : 60—1 : 160. З метою виділення збудника заражають у жовтковий міхур також курячі ембріони, які гинуть між 6-м і 9-м днями.

Мазки, виготовлені із патологічного матеріалу, фарбують за методами Рома-новского-Гімза, Здродовського та іншими. Рикетсії у вигляді дрібних паличок або коків розміщуються у цитоплазмі уражених клітин компактними колоніями, а також за їх межами. Досить ефективно рикетсії виявляють у досліджуваних препаратах за допомогою реакції імунофлуоресценції.

Алергічну діагностику Ку-рикетсіозу застосовують переважно у медицині.

Біопрепарати для лікування і профілактики захворювання не розроблені. Людей щеплять атенуйованою вакциною М-44, запропонованою П. Ф. Здро-довським і В. А. Генінгом.