Збудник інфекційної агалактії овець і кіз

Інфекційна агалактація овець і кіз — контагіозне захворювання з ознаками ураження вим'я, суглобів, органів зору. У вагітних тварин спостерігаються аборти.

Збудник — Mycoplasma agalactiae. Відкритий Брідре і Донатьєном (1923).

Морфологія. Збудник поліморфний. В мазках з культури спостерігаються ку­лясті, овальні, диско-, кільце- та ниткоподібні клітини розміром 0,25-0,4 мкм.

Ниткоподібні форми можуть досягати у довжину 17,5 мкм. Мікоплазма грам-негативна. Фарбується за методом Романовського-Гімза та методом Морозова.

Культуральні властивості. Факультативний анаероб. Добре росте в аеробних умовах при температурі 37-38° С і рН 7,8-8,0. На мартенівському агарі на 10-12-ту добу інкубації виявляють ледь помітні неозброєним оком типові для міко-плазм за формою колонії. Поверхня їх дрібнозерниста й прозора, центр колоній темніший, глибоко вростає у середовище.

В рідкому середовищі, на 3-5-ту добу культивування, виявляють незначну опалесценцію.

Крім мартенівського, використовують також хотінгерівське середовище та середовище УНДТЕВ. Останнє готують на основі гідролізату м'ясного фаршу. У ньому містяться автолізат хлібних дріжджів, глюкоза.

Біохімічні властивості. М. agalactiae не ферментує глюкозу, не редукує мети­ленову синьку, не гідролізує аргінін, не утворює індолу та сірководню, виявляє гемолітичні властивості.

Резистентність. Нестійкий проти фізико-хімічних факторів. При 60° С гине за 5 хв., -70° С — за 30 с. Розчини свіжо-гашеного вапна (20%-і), гідро­ксиду натрію (1-2%-і), креоліну, лізолу, формаліну (2%-і) вбивають збудника за 2-4 год. В тваринницьких приміщеннях може виживати кілька місяців. Три­валість виживання у зовнішньому середовищі обернено пропорційна темпе­ратурному показнику об'єкта. При низьких температурах (0-25° С) вона досягає 6 міс.

Патогенність. У природних умовах хворіють вівці та кози незалежно від віку, статі і породи. Найбільш чутливі тварини, що лактують, та молодняк до 1 року. Порівняно резистентні самці. Лабораторні тварини не хворіють. Надзвичайно чутливі до М. agalactiae курячі ембріони.

Фактори вірулентності не з'ясовані. Джерелом інфекції є хворі тварини та тварини-мікробоносії, що виділяють збудника у зовнішнє середовище з моло­ком, калом, сечею, плодовими водами, витіканнями з очей, піхви. Заражаються тварини через шлунково-кишковий тракт або внаслідок проникнення збудника через рани, канал дійки вим'я. Зараження можливе також через кон'юнктиву ока. Збудник проникає в кров'яне русло, розноситься по організму, зумовлюючи генералізований інфекційний процес.

Інкубаційний період може продовжуватися від 2 до 24 днів, інколи до 2 міс. Потім підвищується температура тіла, з'являються ознаки маститу, запалення суглобів, ураження очей. У дорослих тварин частіше уражується вим'я, суглоби та очі, у молодняка спостерігають артрити, кератити, інколи запалення легень. Вагітні тварини абортують.

Залежно від локалізації найбільш виражених ознак захворювання розріз­няють маститну, артритну, очну, спинномозкову та змішану його форми. Най­частіше спостерігається маститна та змішана форми захворювання. При маститній формі уражується одна чи дві частки вим'я. Спочатку підвищується температура тіла й зменшується молоковиділення. Незабаром вим'я збільшу­ється стає напруженим, гарячим, болючим. Молоко набуває блакитного від­тінку, стає водянистим. Пізніше з ураженої частки вим'я виділяється каламутна рідина зі згустками. Вим'я втрачає тургор і атрофується. У стаді по­ширюється захворювання повільно. Клінічні ознаки його проявляються у 39-40% тварин.

Діагностика. Лабораторна діагностика грунтується на результатах мікоплаз-мологічного дослідження.

У лабораторію надсилають вміст ураженої частки вим'я, виділення з очей, суглобів, кров. Від трупів — головний мозок, шматочки паренхіматозних органів, лімфатичні вузли, спинномозкову рідину. Матеріал повинен бути абсолютно свіжим. Лише при такій умові вдається виділити збудника.

Спочатку мікроскопують пофарбовані мазки. В позитивних випадках ви­являють поліморфні клітини.

Посів здійснюють на спеціальні живильні середовища. Виділити збудника в першому пасажі вдається рідко. Частіше доводиться здійснювати 2-3 послідов­них пасажі, а інколи й більше.

Біопробу ставлять на лактуючих козах і козенятах. Патологічний матеріал, звільнений від сторонніх мікроорганізмів за допомогою пеніциліну та ацетату талію або фільтруванням через бактеріальні фільтри, у дозі 5- 10 мл вводять під­шкірно або в молочну цистерну. Розвиток характерних ознак спостерігається через 2-14 днів після зараження.

Запропоновано також ряд серологічних реакцій (РЗК, РА, РДП) для ретро­спективної діагностики захворювання, однак вони не знайшли широкого засто­сування у практиці.

Імунітет досить напружений, нестерильний. Для створення штучного імуні­тету використовують живі й інактивовані вакцини, які забезпечують несприйнят­ливість до захворювання протягом одного року. Широкого застосування набула формолгідроксидалюмінієва вакцина, запропонована М. Фарзалієвим (1949).

Гіперімунні сироватки широкого застосування не набули у зв'язку з незнач­ним їх лікувально-профілактичним ефектом.