Збудник некробактеріозу

Некробактеріоз — хронічне інфекційне захворювання домашніх і диких ссав­ців та птиці. Характеризується гнійно-некротичним ураженням шкіри, слизової оболонки, внутрішніх органів. У літературі воно описане також під іншими на­звами: некробацильоз, копитна хвороба оленів, копитця овець, гангренозний дерма­тит коней, гангренозний мокрець, панариціум у великої рогатої худоби. Захворювання поширене в усіх країнах світу, може призводити до загибелі 10% і більше поголів'я ураженого стада.

Збудник — Fusobacterium necrophorum відкритий P. Кохом у 1881 p., детально описаний Лефлером у 1882 р. Збудник належить до родини Bacterioiaceae роду Fusobacter.

Морфологія. Fusobacterium necrophorum — надзвичайно поліморфний мікро­організм. Окремі його клітини коко-, інші паличко- й ниткоподібні. Паличко­подібні мають розмір 2-5 мкм у довжину та 0,5-1,5 — діаметр, ниткоподібні -100-300 мкм, навіть, 400 мкм. Інколи на ниткоподібних клітинах спостері­гаються кулясті або колбоподібні розширення. Збудник спор та капсул не утво­рює, нерухливий. У старих культурах та в препаратах-відбитках з патологічного матеріалу збудник некробактеріозу частіше має вигляд паличок довжиною до 4 мкм та діаметром близько 0,5 мкм.

Аніліновими фарбами збудник фарбується нерівномірно (зернисто). Грам-негативний, добре фарбується фуксином Ціля, синькою Леффлера, за методами Муромцева та Романовського-Гімзи.

Культуральні властивості. F. necrophorum — облігатний анаероб. Оптимальна для його росту температура 36-38° С, рН середовища — 7,4-7,6. Культивують збудник некробактеріозу на спеціальних живильних середовищах: бульйонах Мартена, Хоттінгера, сироватковому та глюкозо-кров'яному агарі. Широко ви­користовують також середовище Кітт-Тароцці, додаючи до нього 10-20% свіжої сироватки крові великої рогатої худоби та 0,2-0,5% глюкози, що значно збільшує інтенсивність росту.

В середовищі Кітт-Тароцці через 24 год спостерігається слабке помутніння, на шматочках печінки — осад у вигляді пластівців. Через 5-8 днів середовище стає прозорим, а на дні пробірки утворюється крихтоподібний осад, що розби­вається у рівномірну каламуть при незначному струшуванні.

На поверхні щільного середовища через 2-3 доби культивування, фор­муються дрібні круглі або продовгуваті колонії-росинки. Поверхня їх звичайно гладенька, інколи матова.

При рості збудника на глюкозо-кров'яному агарі навколо його колоній може спостерігатися зона гемолізу.

Біохімічні властивості. F. necrophorum ферментує з утворенням кислоти і газу арабінозу, глюкозу, галактозу, левульозу, мальтозу, сахарозу, саліцин, а деякі штами ще й гліцерин, дульцит, маніт та інулін. Протеолітичні властивості у збуд­ника виражені слабо. Желатину та коагульовану сироватку крові він не розрід­жує. Деякі штами можуть пептонізувати згусток у молоці, утворювати індол та сірководень. Нітрати не редукує.

Антигенна структура у збудника некробактеріозу вивчена недостатньо. Зу­стрічаються штами, які мають виражені відмінності від типових. Встановлено, що збудник має антигени, ідентичні з антигенами інших фузобактерій.

Резистентність. Порівнюючи з іншими патогенними анаеробами збудник некробактеріозу нестійкий. Однак, він може тривалий час зберігатися у зов­нішньому середовищі: у калових масах — близько 2 міс, у сечі — до 15 днів, грунті — до 15 днів влітку та до 2 міс. взимку, у молоці — до 35 днів.

При висушуванні збудник некробактеріозу гине протягом 72 год., під дією сонячних променів — за 12 год. Нагрівання до 56° С вбиває його за 15, а нагрі­вання до 70° С — за 10 хв., кип'ятіння — миттєво.

Під дією 5%-го гідроксиду натрію він гине за 10 хв., 2,5%-го креоліну — за 20, 2%-го розчину фенолу — за 2 хв., 2,5%-й розчин креоліну знищує його за 13 хв.

Патогенність. У природних умовах F. necrophorum патогенна для коней, ве­ликої рогатої худоби, буйволів, оленів, овець, кіз, свиней, собак, котів, курей, гусей, диких тварин. Із лабораторних тварин чутливі білі миші та кролі. Хворіють некробактеріозом і люди.

Джерелом інфекції є хворі тварини та бактеріоносії. У клінічно здорових тва­рин, особливо в рубці жуйних, зустрічається постійно. Зараження відбувається через пошкоджену шкіру, слизові оболонки. Збудник розмножується у місці проникнення. Ендотоксин та ферменти його пригнічують захисні реакції орга­нізму, що сприяє поширенню збудника у різні органи й тканини. Розвитку за­хворювання сприяють порушення у годівлі тварин, неправильне їх утримання, особливо наявність факторів, що травмують слизові оболонки та шкіру.

Прояв захворювання залежить від місця проникнення збудника в організм. У оленів, великої рогатої худоби та коней частіше уражуються кінцівки, у ягнят та козенят — слизові оболонки рота, носа, у свиней та кролів на початку захво­рювання бувають риніт і стоматит. Уражені місця запалені. На поверхню виді­ляється ексудат, спочатку серозний, пізніше гнійний. Тварина пригнічена. Температура тіла підвищена. Прогресування патологічного процесу призводить до утворення виразок, свищів, некротичного розпаду тканини. Уражені кінцівки напухлі, гарячі, болючі. Тварина кульгає. У корів нерідко уражуються статеві ор­гани, вим'я. У телят процес локалізується досить часто на слизовій оболонці рота, носа, стравоходу, шлунка. Уражені ділянки покриваються характерною плівкою («дифтерія» телят). Перебіг захворювання у них звичайно тяжкий. Ги­нуть телята через 1-2 тижні.

Характерними патологоанатомічними ознаками некробактеріозу є вищеопи­сані ураження на шкірі й слизових оболонках. Інколи у внутрішніх органах, ча­стіше в печінці, нирках, селезінці виявляють абсцеси, вогнища некрозу тканини.

Діагностика. Лабораторна діагностика некробактеріозу грунтується на ре­зультатах бактеріоскопічного, бактеріологічного та біологічного досліджень.

В лабораторію необхідно доставити труп дрібної тварини, а від крупних тва­рин — уражені ділянки тканини та паренхіматозні органи з некротичними во­гнищами. Вміст з останніх можна надсилати в запаяних пастерівських піпетках. Відбираючи патологічний матеріал, слід знати, що збудник частіше знаходиться у достатній кількості на межі між ураженими та неураженими ділянками.

Від хворих тварин беруть матеріал на межі здорової і ураженої ділянок. З цих місць готують мазки-відбитки.

Мазки, зроблені з патологічного матеріалу, фарбують синькою Леффлера або за Муромцевим, а також Грамом. В позитивних випадках у них виявляють полі­морфні грамнегативні нерівномірно пофарбовані палички.

Для виділення збудника здійснюють посіви на середовище Кітт-Тароцці. Інкубують протягом п'яти діб при 37-38° С, вивчають культуральні власти­вості, мікроскопують пофарбовані препарати, зроблені з культури після появи ознак росту збудника. Однак одержати ріст збудника шляхом прямого посіву на живильне середовище надзвичайно важко. Це вдається зробити ін­коли при дослідженні матеріалу, взятого з вогнищ, що розміщені у внутрі­шніх органах. Значно легше одержати культуру збудника некробактеріозу біологічним методом.

Кролів заражають підшкірно. Суспензію з патологічного матеріалу (1:10) у дозі 0,5-1 мл вводять у ділянці середньої третини зовнішньої поверхні вушної раковини. В аналогічній дозі інколи вводять 24-годинну культуру ізоляту. За за­раженими тваринами спостерігають протягом 10 діб. Якщо у матеріалі є збуд­ник, він на місці ін'єкції викликає некроз тканини, який виявляють на 3-4-ту добу після зараження. На 6-10-ту добу тварина гине. На розтині виявляють нек­ротичні вогнища в м'язах голови, серця, печінки. При посіві на живильне сере­довище легко одержати ріст збудника у чистій культурі.

Білих мишей заражають також підшкірно. Матеріал у дозі 0,3-0,5 мл вво­дять біля кореня хвоста. На 7-8-му добу у місці ін'єкції спостерігається при­пухлість і нагноєння. Миші гинуть на 10-14-ту добу після зараження. При розтині трупів виявляють вогнища некрозу та скупчення гною у різних внут­рішніх органах.

Імунітет. Імунітет при некробактеріозі недостатньо вивчений. В Україні (В.П. Риженко) розроблено комбіновані вакцини «Некросан», «Некросальм», «Нек-роколісальм» та «Фузоактиносан». Перша призначена для профілактики некро­бактеріозу, злоякісного набряку, некротичного гепатиту та анаеробної ентеротоксемії тварин — остання для профілактики некробактеріозу і актиноба­цильозу. Вакцина «Некроколісальм» призначена для профілактики некробакте­ріозу, колібактеріозу та сальмонельозу. Вакцина «Некросальм» використовується метою профілактики некробактеріозу і сальмонельозу тварин.

Лікування здійснюють за допомогою хіміопрепаратів, сульфаніламідів, ан­тибіотиків тетрациклінового ряду (Див. кол. вкладку, стор. IX).