Збудник інфекційної анаеробної ентеротоксемії тварин

Інфекційна анаеробна ентеротоксемія тварин — гостра неконтагіозна ток-сикоінфекція різних видів тварин. Захворювання відоме під такими назвами: інфекційна ентеротоксемія овець, анаеробна дизентерія ягнят, ентеротоксемія великої рогатої худоби, некротичний ентерит поросят та ін.

Інфекційна анаеробна ентеротоксемія зустрічається повсюди. Збудники за­хворювання — різні серологічні варіанти Сl. perfringens надзвичайно поширені. Вони знаходяться і розмножуються у шлунково-кишковому тракті тварин, звідки потрапляють у зовнішнє середовище, контамінуючи грунт, воду, корми та інші об'єкти.

Захворювання виникає внаслідок проникнення збудника частіше аліментар­ним шляхом в організм тварини і подальшого інтенсивного його розмноження та токсиноутворення. Нерідко захворювання буває наслідком активізації ендогенної інфекції. У виникненні інфекційної анаеробної ентеротоксемії важливе місце на­лежить факторам, що зумовлюють сприятливі умови для інтенсивного розмно­ження збудника. Зокрема, в разі порушень процесу травлення, при певних умовах, може підвищитись лужність вмісту кишечника, збільшитись кількість продуктів неповного білкового гідролізу, що створює селективні переваги для Сl. perfringens перед іншими мікроорганізмами. Все, що сприяє порушенню травлення - різка зміна корму, згодовування неякісних кормів, адинамія та інші причини, можуть призвести до виникнення інфекційної анаеробної ентеротоксемії.

В патогенезі захворювання основну роль відіграють екзотоксини збудника. Нагромаджуючись у кишечнику, вони зумовлюють запалення його слизової обо­лонки, уражують ендотелій судин, проникають у кров'яне русло і розносяться по всьому організму, спричиняючи загальну його інтоксикацію.

Захворювання неконтагіозне, однак може призвести до значних економіч­них втрат у зв'язку з високою летальністю, недосконалістю лікувально-профі­лактичних засобів.

Інфекційна ентеротоксемія овець (хвороба «м'яка нирка») — гостра токсикоін­фекція овець з ознаками ураження нервової системи, шлунково-кишкового тракту та швидкою загибеллю тварин. Захворювання викликає сероваріант D. Cl. perfringens (В. ovitoxicum) та інколи сероваріант С.

Хворіють вівці у будь-якому віці, молоді швидкоростучі тварини, суягні вів­цематки і ті, які щойно окотилися. Сприйнятливіші до захворювання малорух­ливі, добре вгодовані тварини.

Перебіг захворювання може бути надгострим, гострим, напівгострим та хро­нічним. У разі надгострого перебігу тварина раптово падає і гине протягом кількох хвилин з явищами судом. Гострий перебіг характеризується підвищенням тем­ператури тіла до 41° С, слизово-кривавим проносом, відмовою від корму, виді­ленням з рота піни, гематурією, ознаками ураження нервової системи, напівгострий — відсутністю апетиту, спрагою, проносом, анемічністю слизових оболонок, схудненням, нерідко абортами. При хронічному — анемія, виснаження.

Трупи тварин надзвичайно роздуті й швидко розкладаються. Кровоносні судини клітковини ін'єктовані. В грудній та черевній порожнинах — серозно-геморагічний ексудат, крововиливи на епікарді та ендокарді, слизовій оболонці рубця і дванад­цятипалої кишки. Нирки гіперемійовані. Паренхіма їх дрябла («розм'якшена нирка»). Останнє є патогмонічною ознакою при інфекційній ентеротоксемії овець.

Анаеробна дизентерія ягнят — гостра токсикоінфекція новонароджених ягнят. Характеризується діареєю, токсемією, швидкою загибеллю тварини. Викликає захворювання серологічний тип В CI. perfringens (Lamb dysentery baccilus ско­рочено D. baccilus).

Хворіють ягнята віком від кількох годин до 8-10 діб. Заражаються вони алі­ментарним шляхом, переважно через контаміновані дійки вим'я матері. В ки­шечнику збудник швидко розмножується. Токсин його зумовлює некротичні явища у слизовій оболонці кишечника, а після надходження у кров'яне русло уражує всі органи й тканини.

Перебіг захворювання може бути блискавичним, гострим, зрідка хронічним. У першому випадку тварина гине раптово без будь-яких проявів захворювання. В разі гострого перебігу спостерігається пронос. Калові маси стають кривавими, містять пухирці газу. Хвороба триває 1-3 доби.

При розтині трупів спостерігається інтенсивна гіперемія слизової оболонки кишечника, локальні ділянки некрозу.

Ентеротоксемія великої рогатої худоби — гостра токсикоінфекція телят. Ха­рактеризується геморагічним ентеритом, крововиливами на слизовій оболонці носової і ротової порожнин. Захворювання викликає серологічний варіант D Сl. perfringens, зрідка сероваріанти А, В, С та Е.

Захворювання часто виникає на фоні грубих порушень режиму годівлі та ут­римання тварин, зокрема, при надмірному згодовуванні концентрованих кор­мів. Перебіг його буває блискавичним та гострим. В останньому випадку спостерігається кривавий пронос, синюшність слизових оболонок, інколи — тризм м'язів, параліч кінцівок. Летальність досягає 100%.

Ентеротоксемія свиней (анаеробна дизентерія поросят, некротичний ентерит) —

токсикоінфекція поросят перших днів життя, Характеризується діареєю, токсе­мією, високою летальністю. Викликає її сероваріант Сl. perfringens, зрідка серо-варіант В та ін.

Хворіють в основному поросята 5-6-денного віку, рідше старшого. Пере­біг хвороби може бути блискавичним або ж гострим. У першому випадку тва­рина гине з ознаками судом, в останньому — спостерігається пронос, виснаження. Калові маси водянисті, з домішками крові, інколи пухирцями газу (пінисті). При розтині загиблих тварин спостерігаються гіперемія та не­кротичні явища в слизовій оболонці тонкого, а інколи й товстого відділу ки­шечника.

Діагностика інфекційної анаеробної ентеротоксемії тварин. Лабораторна ді­агностика захворювання грунтується на виявленні токсину у вмісті тонкого від­ділу кишечника, виділенні збудника з патологічного матеріалу та визначенні його токсигенної характеристики.

В лабораторію надсилають уражений відрізок тонкого відділу кишечника з вмістом, частину печінки, селезінки, нирку, лімфатичні вузли брижі, трубчасту кістку або труп. Матеріал необхідно доставити в лабораторію не пізніше 4 год. після загибелі тварини.

Визначення токсину у вмісті кишечника. Вміст кишечника розбавляють фі­зіологічним розчином 1:2, залежно від його консистенції, екстрагують протягом 1 год. при кімнатній температурі, фільтрують через ватно-марлевий фільтр, цен­трифугують 20 хв. при 3-5 тис. об./хв. Надосадову рідину в дозі 0,5 мл вводять внутрішньовенно або інтраперитонеально двом білим мишам (масою 16-18 г) чи внутрішньовенно кролю (масою 1,8-2 кг) в дозі 1-1,5 мл. При наявності ток­сину тварини гинуть протягом 12 год.

Тип токсину визначають у реакції нейтралізації. Для цього у п'ять пробірок розливають по 1 мл надосадової рідини і додають по 1 мл діагностичної анти­токсичної сироватки Сl. perfringens, розбавленої стерильним фізіологічним роз­чином так, щоб концентрація її була 10 АО в 1 мл. У першу пробірку вносять сироватку типу А, у другу — С, у третю - D, у четверту - Е. П'ята пробірка зали­шається контрольною. Замість сироватки туди вносять 1 мл фізіологічного роз­чину. Пробірки витримують протягом ЗО хв. при температурі 37 °С. Суміш з кожної пробірки вводять внутрішньовенно або у черевну порожнину по 0,5 мл двом білим мишам. За тваринами спостерігають протягом 48 год. Результат ура­ховують у випадку загибелі контрольних тварин.

Виділення збудника. З паренхіматозних органів та вмісту кишечника готують мазки, фарбують їх за методом Грама і мікроскопують. В мазках з органів збуд­ника можна не виявити. Тому мікроскопічне дослідження має досить умовне значення.

Посів матеріалів здійснюють на середовище Кітт-Тароцці, глюкозо-кров'яний агар, МПА та МПБ. Матеріал з кишечника висівають лише на сере­довище Кітт-Тароцці. Інкубують в анаеробних умовах при температурі 37-38° С протягом 20-24 год.

Чисту культуру збудника одержують методом частих пересівів на середо­вищі Кітт-Тароцці, або ж засіяні пробірки прогрівають на водяній бані протя­гом 10 хв. при 65° С, а потім висівають на глюкозо-кров'яний агар. Сl. perfringens утворює гладенькі з випуклим центром колонії, які в аеробних умо­вах набувають зеленуватого відтінку. Колонії вивчають, роблять з них мазки і мікроскопують, здійснюють пересів на молоко. Сl. perfringens пептонізує мо­локо за 16-24 год з утворенням губчастого згустка. При необхідності вивчають також інші біохімічні властивості збудника та визначають його токсигенну ха­рактеристику.

Якщо підозрюють наявність у матеріалі збудника типів D та Е, культуру ак­тивізують, додаючи до неї 0,5%-й панкреатин, або ж 0,25%-й трипсин при рН 8-8,2. З цією метою її спочатку залужують 10%-м розчином їдкого натру, потім вносять панкреатин або трипсин і витримують при температурі 37-38° С протя­гом 2 год., періодично струшуючи. Така процедура значно підвищує токсиген-ність культур типів D та Е і помітно зменшує токсичність типу С. Токсичність типу В при аналогічних умовах практично не змінюється. Остаточно тип ток­сину визначають в рН за вищеописаною методикою.

Імунітет, біопрепарати. Імунітет при інфекційній анаеробній ентеротоксемії антитоксичний. Він буває природним — Сl. perfringens розмножуючись у трав­ному тракті тварини, продукує токсин, який зумовлює утворення організмом антитоксинів та інших факторів несприйнятливості, які, надходячи з молоком матері новонародженим, створюють у певній мірі їх специфічну резистентність проти захворювання. Однак колостральний імунітет нестійкий. Різні фактори, пов'язані насамперед з порушенням режиму повноцінної годівлі та належного утримання, призводять до виникнення захворювання тому, що збудник майже завжди знаходиться в організмі дорослих тварин, контамінує зовнішнє середо­вище, є постійним потенційним фактором виникнення захворювання.

Для створення штучного імунітету запропоновано ряд біологічних препара­тів. З метою профілактики інфекційної ентеротоксемії овець застосовують кон­центровану полівалентну гідроокисалюмінієзу вакцину проти брадзоту, інфекційної ентеротоксемії, злоякісного набряку та дизентерії овець. Препарат являє собою суміш нативнпх токсичних бульйонних культур, інактивованих теплом і формаліном, сорбованих на гелі гідрату окису алюмінію та сконцент­рованих. Вакцину готують на основі токсигенних штамів Сl. perfringens, типів В, D , Сl. поvуі та Сl. septicum.

Активність препарату контролюють на кролях, яким вводять її дворазово з інтервалом 18-20 днів, а потім визначають рівень антитоксичних антитіл у ре­акції нейтралізації на білих мишах. Вівцям препарат вводять два рази з інтерва­лом 20-30-днів (при вимушеній вакцинації інтервал скорочують до 12-14 днів). Імунітет настає через два тижні і триває 6 міс. В Україні для профілактики хво­роби у овець використовують розроблену В.П. Риженком полівалентну вакцину «Овісан» .

Розроблено також полівалентний анатоксин проти клостридіозів овець. Го­тують його на основі Сl. perfringens типів С і D та Сl. septicum і Сl. поvуі. Активність препарату визначають за рівнем антитоксичних антитіл в організмі щеплених кролів.

Пасивну імунізацію проти інфекційної ентеротоксемії овець здійснюють за допомогою антитоксичної сироватки проти анаеробної дизентерії ягнят і ін­фекційної ентеротоксемії овець. Одержують її гіперімунізацією великої рогатої худоби Сl. perfringens типів B, С і D та їх токсинами.

Специфічну профілактику анаеробної дизентерії ягнят здійснюють за допо­могою полівалентної вакцини або антитоксину проти клостридіозів овець. Вак­цинують вівцематок з метою створення у новонароджених колострального імунітету. В неблагополучних господарствах новонародженим ягнятам під­шкірно вводять 5-10 мл антитоксичної сироватки. З лікувальною метою останню вводять по 10-20 мл двічі на добу. Біопрепарати, які забезпечували б профілак­тику ентеротоксемії телят та поросят, відсутні.

Для профілактики ентеротоксемії свиней застосовують полівалентний ана­токсин проти клостридіозів овець. Вводять його супоросним свиноматкам двічі, з інтервалом 18-20 днів, за 20-30 днів до опоросу. Для цього використовують також антитоксичну сироватку проти анаеробної дизентерії ягнят і інфекційної ентеротоксемії овець. Вводять її в дозі 3-5 мл парантерально поросятам зразу ж після їх народження.

Цей же препарат застосовують з метою профілактики ентеротоксемії великої рогатої худоби. Сироватку вводять новонародженим телятам підшкірно по 20-40 мл. Інколи, щоб створити колостральний імунітет у телят, полівалентний ана­токсин або вакцину вводять тільним коровам.