Збудники злоякісного набряку

Злоякісний набряк (рановий газовий набряк, газова гангрена, газова інфек­ція) — гостра неконтагіозна ранова інфекція тварин і людини.

Хворіють на злоякісний набряк усі види тварин, у тому числі й птиця. За­хворювання характеризується появою набряків у м'яких тканинах, некротич­ними явищами, інтоксикацією організму. Хвороба виникає частіше після поранень. Особливо небезпечні глибокі й колоті рани. Спостерігається вона також зрідка й після хірургічних втручань та акушерсько-гінекологічних мані­пуляцій. До злоякісного набряку чутливі й люди.

Захворювання зустрічається повсюди, має переважно спорадичний перебіг.

Збудники. Злоякісний набряк — захворювання полімікробної етіології. Ос­новними його збудниками є патогенні клостридії: Сl. septicum, Сl. novyi, Сl. perfringens, Сl. histolyticum, Сl. sordellii. У сільськогосподарських тварин захво­рювання частіше викликає Сl. septicum переважно в асоціації з іншими кло-стридіями. Збудники злоякісного набряку значно поширені в природі, розмножуються у шлунково-кишковому тракті тварин та людини. Після за­гибелі тварини кількість їх надзвичайно збільшується у зв'язку з прониканням клостридій в органи і тканини, де вони інтенсивно розмножуються, конта-мінуючи грунт та інші об'єкти зовнішнього середовища. У грунті вони можуть перебувати тривалий час, а при наявності сприятливих умов ще й роз­множуватися.

Сl. septicum (vibrio septique) виділений у 1877 р. з трупа корови Партером і Жу-бером.

Морфологія. Сl. septicum — поліморфна паличка довжиною 2-10 мкм і діамет­ром 0,8-2 мкм. В мазках з патологічного матеріалу та культури зустрічаються по­одинокі палички, інколи розміщені парами, коротенькими ланцюжками. Зрідка спостерігаються ниткоподібні клітини.

Збудник рухливий у молодій культурі, перитрих. Утворює овальні субтермі-нально й іноді центрально розміщені спори. Він погано фарбується спиртово-водними розчинами анілінових фарб у звичайних концентраціях. Грампозитивний лише у препаратах з молодих культур.

Культуральні властивості. Облігатний анаероб. Оптимальна для росту темпе­ратура 37° С, рН середовища — 7,6. На поверхні кров'яного агару формує ніжні блискучі колонії з нерівними бахромчастими краями, інколи спостерігається вуалеподібний ріст, а навколо колоній — зона гемолізу.

В середовищі Кітт-Тароцці — ріст інтенсивний, зумовлює значне його по­мутніння та помірне газоутворення. Потім середовище стає прозорим, утво­рюється осад. При культивуванні на мозковому середовищі спостерігається газоутворення, колір середовища не змінюється.

Біохімічні властивості. Сl. septicum ферментує з утворенням кислоти і газу глюкозу, галактозу, левульозу, мальтозу і саліцин, зрідка сахарозу. Розріджує же­латину. Лакмусове молоко зсідається з утворенням кислоти й газу. У невеликій кількості утворює H2S, індол не утворює.

Резистентність. Спори Сl. septicum витримують кип'ятіння протягом 2-15 хв. Роками вони зберігаються у грунті. Вегетативна форма збудника нестійка.

Патогенність. Сl. septicum патогенна для тварин усіх видів і людини. Збудник синтезує екзотоксин, до складу якого входять кілька компонентів: α, β, γ, δ. Пе­реважає α-токсин. Останній характеризується гемолітичною та некротизуючою властивостями, зумовлює летальність. При внутрішньовенному введенні його у білих мишей спостерігаються судоми, паралічі, настає смерть.

β та δ-токсини — гемолізини, γ-токсин — гіалуронідаза. Виявляють також колагеназу та фібринолізин.

Сl. septicum може викликати злоякісний набряк у тварин та людини, а також брадзот у овець. Легко заражаються коні, велика рогата худоба, вівці, свині. Чут­ливі усі види лабораторних тварин. Частіше в експериментальних умовах зара­жають морських свинок. Матеріал ін'єктують внутрішньом'язово або підшкірно. Тварини гинуть протягом 8-20 год. після зараження. На місці введення збудника волосяний покрив знімається, шкіра легко відокремлюється, підшкірний шар має червоний колір, м'язи набряклі, геморагічно інфільтровані, містять пухирці газу. В грудній та черевній порожнинах — значна кількість рідини. В мазках з се­розних покривів поверхні печінки виявляють ниткоподібні клітини збудника.

Антигенна структура. У Сl. septicum виявляють соматичний (О) та джгутиковий (H) антигени. За характеристикою останнього розрізняють шість серологічних варіантів збудника.

Сl. perfringens (Сl. welchii) виділений у 1892 р. Уелчем та Неттолом. Надзви­чайно поширений. Входить до складу мікрофлори шлунково-кишкового тракту, звідки, виділяючись, контамінує різні об'єкти зовнішнього середовища. Майже постійно виділяється з грунту, особливо з гумусу.

Морфологія. Сl. perfringens — поліморфна паличка довжиною 4-8 мкм діамет­ром 0,6-1,5 мкм (рис. 8.30). Зустрічаються кокоподібні та ниткоподібні форми. В організмі, а також на збагачених білком середовищах утворює капсулу. В про­цесі тривалого культивування на середовищах з дефіцитом білка здатність до капсулоутворення втрачається. Збудник утворює овальні субтермінально роз­міщені спори.

Сl. perfringens добре фарбується ані­ліновими фарбами. В препаратах з мо­лодої культури — грампозитивний, з старої грамнегативний.

Культуральні властивості. Сl. perfringens — анаероб, але лабораторні штами можуть рости в мікроаерофільних і на­віть в аеробних умовах.

На кров'яному агарі збудник фор­мує дрібні (2-4 мм), спочатку мутні або сірувато-білі, а пізніше зеленкуваті ко­лонії, навколо яких спостерігається зона гемолізу. Колонії не однотипні: гладенькі (S-форма), шорсткі (R-форма) та слизисті (М-форма). Колонії S-форми майже правильної круглої форми з рівними краями та гладенькою по­верхнею. Колонії R-форми мають шорстку поверхню, порізані краї інколи з нит­коподібними відростками. Колонії М-форми округлі, з куполоподібним рельєфом, слизистою консистенцією. Зустрічаються також і колонії змішаного (0-форми) варіанту. В препаратах, зроблених з S-форми колоній, збудник має вигляд коротких безкапсульннх клітин, з колоній R-форми — ниткоподібний або у вигляді ланцюгів з паличкоподібних клітин, в препаратах з М-форми ко­лоній — виявляють капсульні клітини.

В середовищі Кітт-Тароцці Сl. perfringens спричиняє помутніння та газоутво­рення. Через 3-5 діб середовище стає прозорим, а на дні пробірки з'являється значна кількість білуватого осаду. Відчувається запах масляної кислоти.

При культивуванні збудника на мозковому середовищі колір останнього не змінюється.

Біохімічні властивості. Сl. perfringens ферментує з утворенням кислоти та газу глюкозу, лактозу, галактозу, сахарозу та мальтозу. Характеризується незначними протеолітичними властивостями: повільно розріджує желатину, коагульовану сироватку крові, білок курячого яйця. Індол, за деяким винятком, не утворює. Молоко не пептонізує. Протеолітична активність збудника сероваріанту А по­рівняно з іншими сероваріантами дещо вища. Желатину, наприклад, він розрід­жує за 24 год.

Антигенна структура. Сl. perfringens має шість антигенних сероваріантів: А, В, С, О, Е та F. Диференціація на сероваріанти пов'язана з антигенною характери­стикою токсинів збудника і здійснюють її за допомогою реакції нейтралізації. Кожний сероваріант продукує специфічний екзотоксин, який нейтралізується лише гомологічною сироваткою.

Сероваріант А СІ. perfringens (Сl. welchii) — збудник злоякісного набряку в лю­дини та тварин. Він спричиняє ентеротоксемію у телят і свиней, некротичний мастит у овець, кіз та корів, харчову токсикоінфекцію у людини. Продукує альфа-, бета- та каппа-токсини.

Сероваріант В Сl perfringens (Lambdysenteribacillus) зумовлює анаеробну ди­зентерію (некротичний ентерит) у ягнят, козенят, телят, поросят, лошат і курчат. Продукує альфа-, бета- епсилон-токсини, протеїназу та гіалуронідазу.

Сероваріант С Сl. perfringens (Вас. paludis) виділяє α та β-токсини. Викликає ге­морагічну ентеротоксемію у овець, зрідка у телят, поросят, кіз та верблюдів. Серова­ріант D Сl. perfringens (Вас. Ovitoxicus) продукує α- та ε-токсини. Викликає ентеротоксемію у овець («м'яка нирка»), «трав'яну хворобу» у коней. Сероваріант Е Сl. perfringens продукує альфа- та йота-токсини, колагеназу та протеїназу. Виділяють від хворих на ентеротоксемію телят та ягнят. Сероваріант FСl. perfringens (Вас. enterotoxicus) виділяє альфа- та бета-токсини. Викликає некротичний ентерит у людини.

Резистентність. Вегетативні клітини нестійкі. Спори можуть витримувати кип'ятіння до 3 год.

Патогенність. Сl. perfringens може викликати захворювання у різних видів тва­рин, людини. Характеристика викликаного ними процесу у значній мірі пов'язана з серологічним варіантом та особливостями штаму збудника. До екс­периментального зараження надзвичайно чутливі голуби, морські свинки, більш резистентні кролі, білі миші, щурі.

При внутрішньом'язовому або підшкірному введенні збудника морська свинка гине через 12-24 год. При розтині трупів на місці введення виявляють набряк, розплавлення тканини, скупчення газу. При зараженні інших видів ла­бораторних тварин ознаки подібні описаним вище.

Збудник виробляє не менше 15 факторів патогенності, що входять до складу його екзотоксину. Основним серед них вважається α-токсин — фосфоліпаза (ле-цитиназа С). Він характеризується летальною, некротизуючою, гемолітичною та цитопатогенною дією. β-токсин — летальний некротизуючий фактор; гамма-токсин — також летальний фактор; дельта-токсин — летальний гемолітичний фактор; епсилон-токсин — летальний некротизуючий протоксин, що активується трипсином; тета-токсин — гемолізин з незначно вираженими летальними та некротизуючими властивостями; йота-токсин — летальний некротизуючий протоксин, що активізується трипсином; каппа-токсин — колагеназа; лямбда-токсин — желатиназа; мі-токсин — гіалуронідаза; ні-токсин — дезоксирибонук-леаза). Виявляють також нейрамінідазу, плазмокоагулазу та фібринолізин.

Швидко розмножуючись в організмі, Сl. perfringens виділяє описані вище фактори патогенності, які зумовлюють швидкий розпад тканини. Колагеназа і гіалуронідаза руйнують сполучну тканину, лецитиназа-С-лецитин мембран м'язових волокон, фактори з гемолітичною та некротизуючою характеристи­ками зумовлюють відповідні дії. В результаті комплексної дії факторів пато­генності збудника швидко розвиваються явища, що призводять до смерті тварини.

СІ. пovуі виділений Нові в 1883 р. з трупа морської свинки.

Морфологія. СІ. поvуі — порівняно велика, довжиною 4-8 мкм, діаметром 1-1,5 мкм поліморфна паличка. Капсул не синтезує. Утворює спори круглої чи овальної форми, розміщені субтермінально. Перитрих, рухлива у мо­лодих культурах. Грампозитивна у молодих та грамнегативна у старих куль­турах.

Культуральні властивості. Сl. поvуі — облігатний анаероб. Оптимальна для його розвитку температура 37° С, рН - 7,8.

На кров'яному агарі утворює сірого відтінку шорсткі з випуклим центром колонії діаметром 3-8 мм. Краї колоній нерівні, порізані. Навколо них утво­рюється зона β-гемолізу.

В середовищі Кітт-Тароцці збудник викликає інтенсивне помутніння, не­значне газоутворення. Через кілька днів середовище світлішає, на шматочках печінки з'являється осад. Колір мозкового середовища Сl. поvуі не змінює.

Біохімічні властивості. Серовари А, В, С ферментують глюкозу, фруктозу та мальтозу, сероваріант D — лише глюкозу Всі серологічні варіанти збудника фер­ментують гліцерин.

Протеолітична активність збудника також незначна. Желатину він розріджує повільно, індолу та сірководню не утворює, молоко не пептонізує. Біохімічні властивості Сl. поvуі нестабільні, залежать від штаму збудника.

Антигенна структура. За характеристикою розчинних антигенів розрізняють чотири серологічні варіанти Сl. поvуі: А, В, С та D.

Серовар А (Сl. oedematicus) — збудник злоякісного набряку у людини» та тварин. Його виявляють токож при брадзоті овець. Продукує альфа-, гамма- та дельта-ток-сини. Серовар В (СГ. gigas) — збудник інфекційного некротичного ентериту овець. Викликає злоякісний набряк у людини, травоїдних тварин, у великої рогатої ху­доби та свиней — некротичний гепатит. Екскретує альфа- та бета-токсини. Серовар С (Сl. bubalosum) продукує гамма-токсин. Спричиняє хронічний остеомієліту буй­волів. Серовар D (Сl. haemolyticum) синтезує бета-, ета- та тета-токсини. Викликає інфекційну ентеротоксемію у великої рогатої худоби, інколи у овець та свиней.

Резистентність. Вегетативна форма Сl. поvуі нестійка. Спори, навпаки, над­звичайно резистентні. Вони витримують кип'ятіння протягом 2 год., можуть ви­живати в грунті до 10 років.

Патогенність. Сl. поvуі патогенна для коней та інших непарнокопитних тва­рин, великої рогатої худоби, овець, кіз; свиней, диких ссавців, птахів, китів, че­репах. Із лабораторних тварин надзвичайно чутливі морські свинки. При підшкірному введенні культури морським свинкам на місці введення матеріалу спостерігається желеподібний набряк. На розтині — незначні зміни тканини м'язів, яка бліда або ледь гіперемійована.

Комплекс факторів вірулентності визначається серологічним варіантом збудника.

Сl. histolyticum — виділений у 1916 р. Вейнбергом і Сегеном з вмісту рани при газовій гангрені у людини. Цей мікроорганізм є представником нормальної мік­рофлори тваринного організму. Він зрідка входить до складу мікроорганізмів, що зумовлюють злоякісний набряк. Відомі також поодинокі випадки, коли Сl. histolyticum викликав це захворювання самостійно.

Морфологія. Порівнюючи з іншими патогенними анаеробами Сl. histolyticum досить маленька паличка, довжиною 3-5 мкм та діаметром в межах 0,2-0,5 мкм. Капсулу не утворює. Спори овальні, розміщені центрально або субтермінально, рухлива. Перитрих. Грампозитивна лише у молодій культурі.

Культуральні властивості. Анаероб, але може рости в мікроаерофільних і на­віть в аеробних умовах. На кров'яному агарі утворює дрібні, 0,5-1 мм діаметром, прозорі S-форми колонії. Навколо них зрідка спостерігається зона гемолізу. Зго­дом колонії можуть втрачати прозорість, стають сірувато-білими або матово-бі­лими з нерівними краями.

В середовищі Кітт-Тароцці ріст Сl. histolyticum проявляється рівномірним по­мутнінням середовища, газоутворення не спостерігається. Пізніше воно стає прозорим, а на дні пробірки виявляється осад. Мозкове середовище при рості Сl. histolyticum поступово стає чорним,

Біохімічні властивості. Цукри не ферментує. Лише окремі штами здатні роз­кладати глюкозу, проте загальноприйнятими методами (зокрема, за допомогою середовища Гісса) встановити цього не вдається. Збудник має виражені протео­літичні властивості: розріджує желатину, коагульовану сироватку крові, білок яйця, пептонізує молоко. Сірководень утворює, індол не виявляється.

Антигенна структура. Антигенна структура Сl. histolyticum складна. За допо­могою реакції нейтралізації вдається диференціювати екзотоксини (гамма, бета та дельта) збудника, оскільки вони мають специфічну антигенну характеристику і здатні індукувати відповідні антитіла.

Резистентність. Вегетативні клітини малостійкі. Спори можуть витримувати кип'ятіння до 1 год.

Патогенність. Сl. histolyticum утворює складний токсин, що включає п'ять компонентів: альфа-токсин — летальний, уражає центральну нервову систему, бета-токсин — фермент колагеназа, гамма-токсин — фермент протеїназа, дельта-токсин — фермент еластаза та енсилон-токсин — гемолізин.

Факторами вірулентності у Сl. histolyticum є також фермент дезоксирибонук-леаза та протеолітичні ферменти. Збудник патогенний для тварин і людини. За­хворювання, викликане Сl. histolyticum, самостійно або в асоціації з іншими анаеробами, має надзвичайно тяжкий перебіг. До речі, й назва збудника свідчить про це (Histolyticum — грецьке — розчиняючий тканини).

Серед лабораторних тварин до Сl. histolyticum надзвичайно чутливі морські свинки. При внутрішньом'язовому введенні їм 0,5-1 мл свіжої культури на місці введення спостерігається припухлість, почервоніння, утворюється спочатку ви­разка, потім — розплавлення м'язів аж до кістки. Тварина гине протягом 18-28 год.

Сl. sordellii (Сl oedematies) виділена Сорделі, в 1922 р. від хворої на газову ган­грену людини.

Морфологія. Сl. sordellii — поліморфна паличка довжиною 3-8 мкм і діамет­ром 1,2-1,5 мкм. Капсули не утворює. Спори овальної форми, розміщені цент­рально або субтермінально. Рухлива в молодих культурах. Перитрих. За Грамом фарбується позитивно.

Культуральні властивості. Сl. sordelii — облігатний анаероб. На кров'яному агарі утворює сіровато-білого кольору неправильної форми з шорсткою поверх­нею колонії. Навколо них спостерігається вузька зона гемолізу.

В середовищі Кітт-Тароцці викликає значне його помутніння та газоутво­рення. У старих культурах виявляють ниткоподібний слиз. Відчувається непри­ємний гнильний запах.

Біохімічні властивості. Сl. sordellii ферментує глюкозу, мальтозу, фруктозу; лак­тозу та цукрозу не змінює. Має виражену протеолітичну активність. Розріджує желатину та коагульовану кров'яну сироватку, пептон гідролізує молоко, утво­рює сірководень. Індол не виявляють.

Патогенність. Сl. sordellii спричиняє захворювання у сільськогосподарських та інших видів тварин. Виділяють її від великої рогатої худоби при анаеробній гемоглобінурії, ентеротоксемії, а також брадзоті і ентеротоксемії овець.

Факторами вірулентності Сl. sordellii є екзотоксин, який характеризується ле­тальною та некротичною дією, лецитиназа С, здатна гемолізувати еритроцити крови, а також гіалуронідаза, фібринолізин та уреаза.

При штучному зараженні лабораторних тварин (введення бульйонної куль­тури підшкірне або внутрішньом'язово) спостерігається їх загибель приблизно через 24 год. На місці введення матеріалу спостерігається желатиноподібний на­бряк, нерідко з пухирцями газу.

Патогенез злоякісного набряку. Розмножуючись у місці проникнення, збуд­ник виділяє токсин та інші фактори вірулентності. Це сприяє пригніченню за­хисних реакцій і швидкому поширенню збудника по організму. Велике значення при цьому має стан тканини, куди вперше потрапив збудник. Розвитку патоло­гічного процесу сприяє наявність некротизованих, пошкоджених тканин, а також умови анаеробіозу. Останній забезпечується, зокрема, розмноженням аеробних мікроорганізмів, які поглинають кисень. У розвитку злоякісного на­бряку розрізняють інфекційну та токсичну фази. Такий поділ є досить умовним, оскільки токсини та інші фактори вірулентності нагромаджуються паралельно розмноженню збудника.

Надзвичайно сприятливим середовищем для розмноження патогенних анае­робів е багата на глікоген м'язова тканина. На початку захворювання спостері­гається набрякання, а пізніше — розпад м'язів і сполучної тканини. Патогенна дія мікробних токсинів доповнюється дією компонентів, що утворюються внас­лідок розпаду тканин. Виникає сильна інтоксикація.

Характер патологічного процесу у значній мірі залежить від характеристики асоціантів. Встановлений потенційований характер дії токсинів різних видів па­тогенних анаеробів. Так, введення токсинів Сl. bubalosum та Сl. haemolyticum в одне й те ж місце одночасно супроводжується більш вираженою патогенною дією ніж введення їх у різні місця.

Велике значення у розвитку захворювання мають резистентність організму тварини, характер рани, кількісна та якісна характеристика мікроорганізмів, що потрапили в рану.

Інкубаційний період може бути від кількох годин до кількох діб. Тварина стає пригніченою. Пульс прискорюється. Дихання затруднюється. Температура тіла частіше підвищується. При дослідженні місця поранення виявляють припух­лість. З рани часто витікає піниста рідина жовтуватого чи коричнево-червоного кольору. При натисканні на набряклі тканини нерідко відчувається крепітація. Спочатку гаряча й болюча припухлість невдовзі стає холодною і малочутливою.

У корів злоякісний набряк порівняно часто, крім поранень, може спостері­гатися після ускладнених отелень, абортів, затримання посліду У таких випадках спостерігається набряк соромітних губ, почервоніння слизової оболонки вагіни, смердючі виділення.

Хвороба триває 1-4 доби. При розтині трупів спостерігаються значні зміни в місці первинного проникнення збудника. Тканини просочені інфільтратом. При розрізі їх витікає серозна чи серозно-геморагічна рідина. Уражені м'язи дряблі, темно-бурого або, навпаки, блідо-сірого кольору. При наявності Cl. histolyticum спостерігається глибокий розпад усіх тканин, навіть кісткової.

Діагностика. Лабораторна діагностика злоякісного набряку грунтується на результатах бактеріологічного і біологічного досліджень.

У лабораторію надсилають шматочки уражених м'язів, внутрішніх органів, ексудат. Від трупів овець, крім зазначених, надсилають частину сичуга та тон­кого відділу кишечника з вмістом для диференціації брадзоту й ентеротоксемії.

Мазки фарбують за Грамом і Муромцевим. Наявність великої кількості грам-позитивних бактерій свідчить лише про можливість клостридійної інфекції, остаточний висновок можна зробити лише після виділення збудників та визна­чення їх токсинів.

Виділення збудника здійснюють на середовищах Кітт-Тароцці, кров'яному агарі з глюкозою. Якщо матеріал несвіжий, його перед посівом прогрівають 15-20 хв. при температурі 80° С, щоб знищити вегетативні форми бактерій. Посіви інкубують в анаеробних умовах протягом 24-48 год., вивчають культуральні вла­стивості, мікроскопують. При необхідності досліджують біохімічні властивості. Здатність ферментувати вуглеводи та багатоатомні спирти визначають на напів­рідкому агарі з відповідними компонентами та індикатором. Протеолітичні вла­стивості оцінюють посівом на молоко, желатину, мозкове середовище, коагульовану сироватку.

Біопробу ставлять на морських свинках. Суспензію з патологічного матеріалу в дозі 0,5 мл вводять підшкірно в ділянці м'язів черева двом тваринам. Спосте­реження ведуть протягом 18 діб. При наявності збудників свинки гинуть через 16-48 год. Вивчають патолого-анатомічні зміни, мікроскопують мазки-відбитки з уражених місць, внутрішніх органів, діафрагмальної поверхні печінки.

Ідентифікацію збудників здійснюють вивченням культуральних, морфо­логічних, тинкторіальних, біохімічних та антигенних властивостей ізольова­них мікроорганізмів. Ставлять реакцію нейтралізації із стандартними діагностичними сироватками. З цією метою спочатку одержують збудники у чистій культурі, вирощують їх у рідкому середовищі, центрифугуванням звільняють від бактеріальної маси. Надосадову рідину (токсин) вводять білим мишам по 0,2 мл в черевну порожнину або внутрішньовенно. Біопробу можна ставити також на морських свинках. Матеріал у дозі 0,1 мл їм вводять внутрішньошкірно. Якщо білі миші гинуть, а у морських свинок на місці вве­дення матеріалу з'являється некроз шкіри, ставлять реакцію нейтралізації. Для цього токсин змішують з різними видоспецифічними сироватками. Суміш витримують протягом 40 хв. при 37° С і вводять по 0,5 мл внутрішньо­венно білим мишам (по дві тварини на кожну пробу) або по 0,2 мл внутрі­шньошкірно морським свинкам. Результат враховують спочатку через 5-6 год., а кінцевий — через 72 год. Сироватка може нейтралізувати лише гомо­логічний антиген (відповідного збудника), решта — викликають у тварин описані вище явища.

Імунітет. Імунітет при злоякісному набряку антитоксичний. З метою штучної імунізації використовують полівалентну антитоксичну сироватку у поєднанні з антибіотиками широкого спектру дії. Ці заходи проводять лише в стаціонарно неблагополучних пунктах перед масовими обробками тварин, пов'язаними з можливим їх травмуванням.