Збудник паратуберкульозу

Паратуберкульоз (паратуберкульозний ентерит, хвороба Іоне) — хронічне ін­фекційне захворювання жуйних, тварин яке характеризується ентеритом, стій­кими або періодичними проносами, прогресуючим виснаженням, утворенням набряків у підщелепному просторі і зоні підгруддя. Більшість хворих тварин гине через 3-4 міс, інколи через 3-4 тижні з моменту появи клінічних ознак і лише деякі з них одужують.

Вперше захворювання під назвою «діарея корів» описав у 1829 р. У. Катрайт в Англії. X. Іоне і Г. Фротінгем в 1895 р. у мазках із слизової оболонки кишечнику корови виявили велику кількість збудника, чисту культуру якого виділили в 1912 р. Ф. Туорт і Г. Інгрем. В Росії І. Гордзялкорвський (1911) описав спалах па­ратуберкульозу в імпортованих із Європи корів. Нині це захворювання спора­дично зустрічається в багатьох країнах Європи, Африки, Америки, а також Нової Зеландії та Австралії.

Збудник паратуберкульозу — Mycobacterium paratuberculosis є типовим пред­ставником родини мікобактерій. У «Визначнику бактерій» Берджі (1997) відно­ситься до Групи 21 «Мікобактерії».

Морфологія. Це досить тонкі, дрібні кислото-, спирто-, антиформіностійкі палички довжиною 0,5-1,5 мкм і шириною 0,2-0,5 мкм, у яких значно виражений поліморфізм. Поряд з типовими паличками зустрічаються інші різновидності у вигляді коків, диплококів, дрібних безструктурних утворень і фільтрівних форм.

Паратуберкульозні мікобактерії нерухливі, не утворюють, спор і капсул, фар­буються за Цілем — Нільсеном і позитивно за Грамом, аероби. В мазках із патоло­гічного матеріалу, особливо із підслизового шару ураженого кишечнику, збудник виявляється у значній кількості й розмішується купками, гніздами, рідше — по три, чотири або парами. Поодинокі палички зустрічаються лише на початку хвороби. Інколи виявляють палички з одним потовщеним кінцем, а також зернисті форми.

Культуральні властивості. Збудник культивується з великими труднощами, особливо в перших генераціях, і потребує спеціальних середовищ, що містять фактори росту, які одержують екстракцією із бактерій тимофіївки (В. phlei) або інших кислотостійких бактерій. Використовують середовище Данкіна, до складу якого входить печінковий екстракт, інактивовані бактерії тимофіївки, вміст курячого яйця і деякі інші компоненти. Останнім часом почали засто­совувати середовище Дюбо-Сміта, основними інгредієнтами якого є гідролі­зат казеїну, аспарагін, спиртовий екстракт бактерій тимофіївки, інактивована сироватка крові великої рогатої худоби і ряд солей, таких як КН₂РО₄, Na₂HPО₄, MgSО₄, СаСl₂, ZnSO₄, CuSO₄. До всіх середовищ обов'язково додають гліце­рин. Після посіву пробірки витримують у термостаті при температурі 38° С. Якщо висів зроблено із тканини з великим обсіменінням збудником, то перші ознаки росту заявляються через 18-20 днів, а частіше через 3 міс. На щільних середовищах виникають ледь помітні сірувато-білі, пізніше — дещо зморщені сухі колонії, які зливаються в горбкувате нашарування з жовтуватим відтін­ком. На поверхні рідких середовищ (Дорсе, Данкіна, Вишневського) через 2-3 міс з'являється надзвичайно тонка плівка, яка поступово потовщується і опускається на дно, утворюючи осад у вигляді крупного сірувато-білого роз­пушеного скупчення.

Біохімічна активність мікобактерій паратуберкульозу проявляється надзви­чайно слабо.

Резистентість збудника у зовнішньому середовищі досить висока. В грунті, кормах і непроточних водоймах він може зберігатися 10-12 міс, у зв'язку з чим пасовища можуть бути фактором передачі інфекції протягом 2-3 сезонів. При нагріванні до 85° С мікроб гине через 5 хв, у молоці, нагрітому до 63° С, інакти-вується через ЗО хв. Лужний розчин формальдегіду знищує збудника через 3 год. Дезінфікуючі розчини повинні бути гарячими (70-80° С).

Антигенна структура збудника вивчена недостатньо. Встановлена його спо­рідненість із М. avium.

Патогенність. У природних умовах до паратуберкульозу найбільш сприйнят­ливі велика рогата худоба, вівці, олені, рідше хворіють кози, верблюди, яки. В деяких випадках уражуються жуйні й свині, яких утримують у зоопарках. У ла­бораторних тварин (кролів, хом'яків) експериментальне захворювання відтво­рюється не завжди. Більш чутливі до інфекції чорні миші лінії С-57.

У здоровому організмі збудник не знаходить для себе відповідних умов для розвитку. Зараження таких тварин навіть великими дозами мікроба закінчується повільним поширенням його в організмі і потрібні місяці й навіть роки доки він досягне відповідних тканин і почне там розмножуватися.

При ослабленні резистентності організму під впливом несприятливих фак­торів, особливо при порушенні фізіологічної функції кишечнику, інфекція ак­тивізується і збудник починає розмножуватися у підслизовому шарі стінки кишок, лімфатичних вузлах брижі і підщелепних. Токсичні продукти розпаду мікробів зумовлюють інфільтрацію і потовщення кишечних стінок. Порушується ферментативна, секреторна і всмоктуюча функція кишечнику, а також мі­неральний, сольовий і водний обмін. Виникає періодична діарея, яка призво­дить до зневоднення організму, його виснаження і загибелі тварини.

Діагностика. Попередній діагноз на паратуберкульоз великої рогатої худоби ставлять на основі аналізу епізоотологічних даних, характерних клінічних ознак хвороби (діарея, прогресуюче виснаження при збереженому апетиті, набряки, спрага та температура тіла в межах норми).

Застосовують клінічний, бактеріологічний, гістологічний, серологічний та алергічний методи дослідження. При підозрі на паратуберкульоз для лаборатор­ного дослідження у пробірки або флакони відбирають фекалії. Після загибелі або забою тварини відбирають 3-5 різних ділянок тонкого кишечнику та 2-4 лім­фатичних вузли брижі. Із грудочок слизу або обривків слизової оболонки, а також лімфовузлів готують 5 мазків, які фарбують за методом Ціль—Нільсена. Виявлення в мазках дрібних кислотостійких паличок темно-червоного кольору, розміщених характерними скупченнями на синьому фоні, є підставою для по­переднього позитивного висновку. З цією метою застосовують також метод лю­мінесцентної мікроскопії.

Для виділення культури збудника патологічний матеріал з метою пригні­чення сторонньої мікрофлори обробляють 3-6 %-м розчином сірчаної кислоти, відмивають стерильним фізіологічним розчином і здійснюють висів на модифі­коване казеїнове середовище Дюбо—Сміта. Посіви витримують у термостаті при температурі 38° С протягом 3-4 міс. В позитивних випадках удається виділити культуру, яку ідентифікують за характером росту та іншими ознаками.

Біопробу не ставлять, тому що збудник паратуберкульозу непатогенний для лабораторних тварин.

Серологічна діагностика передбачає постановку РЗК, у якій використовують паратуберкульозний антиген у вигляді спиртового екстракту із клітин збудника. Недоліком РЗК є те, що вона має бути позитивною у випадку зараження тварин туберкульозом.

Алергічна діагностика. Як алерген використовують паратуберкулін (іонін), одержаний із паратуберкульозних культур, або пташиний туберкулін. Цінність алергічної проби полягає у тому, що за допомогою неї можна виявляти зараже­них тварин у доклінічний період. У тварин з клінічними ознаками реакція може випадати.

Імунітет при паратуберкульозі, нестерильний і грунтується на гуморальних і клітинних механізмах. У сироватці крові хворих тварин з'являються аглютиніни та комплементзв'язуючі антитіла. Підвищена чутливість, сповільненого типу спостерігається через 1-2 міс після зараження.

Засоби специфічної профілактики хвороби не розроблені. Немає також і ефективних засобів терапії. Тому клінічно хворих і тварин з позитивним діагно­зом відправляють на забій.

ПАТОГЕННІ БАЦИЛИ

Збудник сибірки

Сибірка (Anthracs, сибирская язва) — гостре інфекційне захворювання тварин і людини. Характеризується септицемією, інтоксикацією та утворенням карбун­кулів. Латинська назва хвороби «Anthracs» пов'язана з тим, що на верхівці карбун­кулів у хворої людини утворюється виразка, яка пізніше, в результаті підсихання кірочок темного кольору, стає блискучою мов шматочок вугілля (антрацит).

Захворювання зустрічається в усіх країнах світу. Має, в основному, спора­дичний перебіг, зрідка у вигляді ензоотій або епізоотій.

Збудник сибірки (Bacillus anthracis) — представник родини Bacillaceae. У Ви­значнику бактерій Берджі (1997) рід Bacillus належить до Групи 18 — «Грампози-тивні палички і коки, утворюючі спори».

Французькі вчені Давен та Райєр (1850), а дещо пізніше Поллендер (1855) і професор Дерптського ветеринарного училища в Росії Брауель (1857) спостері­гали збудника у крові загиблих та хворих тварин. Брауель надавав цьому факту діагностичне значення. Проте остаточно значення спостережень згаданих до­слідників було усвідомлене лише після того, як Давен (1863) експериментально довів етіологічне значення винаходів.

У чистій культурі Вас. anthracis була одержана Р. Кохом (1876) та Л.Пастером (1877).

Морфологія. Вас. anthracis порівняно велика паличка, 3-10 мкм довжиною і 1-1,3 мкм діаметром, нерухлива, утворює спори та капсулу. В мазках-відбитках з па­тологічного матеріалу розміщена поодинці, парно та у вигляді коротких ланцюгів. У пофарбованих препаратах виявляється характерна ознака: кінці паличок, що стикаються поміж собою, різко «обрубані». Інколи спостерігається своєрідна форма ланцюгів у вигляді бамбукової палиці: мікробні клітини в місцях з'єднання дещо потовщені, а центральна їх частина стиснена (рис. 8.27). В мазках із патоло­гічного матеріалу збудник має капсулу, із культур — має вигляд довгих стрептобацил (рис. 8.28). Лише атипові його штами утворюють коротенькі ланцюги.

Капсулоутворення спостерігається в організмі та на середовищах, збагачених кров'ю, кров'яною сироваткою. Капсула має вигляд компактного грануляцій­ного шару, що тісно прилягає до клітинної стінки.

Спори збудник утворює у зовнішньому середовищі при відповідних умовах (температура, наявність молекулярного кисню, волога). При температурі нижче 12° С та вище 42° С спори не утворюються. Не утворюються вони також і в ор­ганізмі хворих, у трупах, які не розтинали. Спори овальні, інколи кулясті, роз­міром 1,2-1,5 х 0,8x1,0 мкм, розміщені центрально, зрідка субтермінально.

Вас. anthracis добре фарбується спиртово-водними розчинами анілінових фарб, за Грамом — позитивно. Однак, у надто молодих чи, навпаки, старих куль­турах можуть зустрічатися і грамнегативні клітини.

Культуральні властивості. Вас. anthracis — факультативний анаероб. Добре росте в аеробних умовах, проте може розвиватися і в анаеробних. Температурний оптимум для росту і розвитку збудника — в межах 37-38° С, оптимальний показ­ник рН середовища — 7,2-7,6. До живильних середовищ не вибагливий. Росте на простих середовищах (МПБ, МПА, МПЖ), а також на картоплі, в молоці, у різ­них рослинних субстратах: настоях з соломи, сіна, екстракті з гороху, сої та ін.

На МПА Вас. anthracis вже через 17-24 год. після посіву утворює сірувато-білі з матовою поверхнею колонії діаметром 3-5 мм, схожі на сніжинки. Краї ко­лоній нерівні — під мікроскопом мають вигляд локоноподібних утворень з ниткоподібних структур, схожих на голову міфічної Медузи Горгони.

На сироватковому агарі, при наявності 10-50% вуглекислоти, Вас. anthracis утво­рює колонії S- або М-форми. В мазках з таких колоній збудник покритий капсулою.

В МПБ Вас. anthracis утворює пухкий, що має вигляд шматочка вати, осад. Рідина залишається прозорою. Проте Б- та М-форми можуть зумовити незначну каламуть бульйону.

При посіві на МПЖ уколом на 2-5-ту добу культивування з'являється жов­тувато-білий стержень, від якого під прямим кутом радіально відходять ніжні бокові відростки у вигляді ялинки, перевернутої верхівкою вниз. Желатина роз­ріджується повільно лійкоподібно, пізніше — у вигляді мішечка.

Зрідка окремі штами в результаті окислення тирозину можуть зумовлювати в агарі чи бульйоні коричневий колір.

Біохімічні властивості. Вас. anthracis ферментує з утворенням кислоти глю­козу, мальтозу, сахарозу, тригалозу, фруктозу та декстрин, арабінозу, рамнозу, га­лактозу, манозу, рафінозу, інулін, маніт, дульцит, сорбіт та інозит не змінює. Дає позитивну реакцію Фогес-Проскауера, редукує метиленовий синій, відновлює нітрати. Збудник синтезує лецитиназу і повільно коагулює розчин жовтка ку­рячого яйця. Має помірно виражену протеолітичну активність.

Антигенна структура. Вас. anthracis має соматичний полісахаридної природи (С) та капсульний глютамінполіпептидний (Р) антигени. Перший виявляють як у вірулентних штамів, так і у невірулентних. Він неімуногенний. Капсульний антиген характерний для вірулентних штамів збудника. Він дає перехресні се­рологічні реакції з поліпептидом Вас. subtilis, Вас. cereus та Вас.megatherium. Ан­тигенна активність характерна також для екзотоксинів збудника.

Резистентість. Вегетативні клітини Вас. anthracis нестійкі. Вони гинуть у трупі протягом 2-3 діб. За тиждень труп повністю може звільнитися від збудника сибірки, при умові, що його не розтинали. При нагріванні до 60° С вегетативна форма збуд­ника гине за 15 хв., при кип'ятінні — миттєво, швидко гине під дією прямих соняч­них променів та дезінфікуючих речовин. Розчини формаліну (2%-і), фенолу (5%-і), хлораміну (5- 10%-і), свіжого хлорного вапна (6%-і) вбивають його протягом 5 хв.

Низькі температури консервують збудника і його вегетативні форми можуть залишатися життєздатними тривалий час. Так, при -10° С вони виживають понад 20 діб.

Спори Вас. anthracis, навпаки — надзвичайно стійкі. Роками можуть збері­гатися у трупах, воді, десятки років у грунті. Сухий жар при 120-140° С вбиває спори лише протягом 2-3 год., при 150° С за — 1 год., кип'ятіння — за 1 год., ав-токлавування при 110° С — через 5-10 хв.

Вас. anthracis чутлива до пеніциліну, хлортетрацикліну і левоміцетину. Анта­гоністичну дію на неї виявляють сальмонели, кишкова паличка, протей, стафі­лококи, актиноміцети та ряд інших мікроорганізмів. Пригнічує розмноження Вас anthracis ризосфера деяких вищих рослин, зокрема конюшини, ревеню, пшениці, жита, часнику.

Для знешкодження спорових форм збудника необхідна тривала дія дезінфектан­тів. Так, 10%-й розчин гідроксиду натрію вбиває їх протягом 2 год., 2%-й формалін — за 10-15 хв., 5- 10%-й розчин хлораміну — протягом кількох годин і навіть діб.

Патогенність. До сибірки досить чутливі усі травоїдні тварини, свині мало-сприйнятливі. М'ясоїдні тварини відносно резистентні. Зрідка хворіють собаки, вовки, лисиці, песці. Серед птахів сибірку зареєстровано у качок, страусів. Ла­бораторні тварини (білі миші, кролі, морські свинки) високочутливі до Вас. ant­hracis, хворіють при будь-якому введенні патологічного матеріалу або культури збудника. Досить чутливі до сибірки і люди.

Факторами вірулентності Вас. anthracis є його токсини, ферменти та капсу-лоутворення.

Збудник сибірки секретує складний екзотоксин. Він містить три компо­ненти: едематогенний фактор (EF), протективний антиген (ПА) та летальний фактор (LF) або відповідно I, II, III фактори.

Едематогенний фактор — ліпопротеїн. Він зумовлює місцеву запальну реак­цію - набряк та руйнування тканини. Протективний антиген - нетоксичний, характеризується вираженою імуногенною дією. Летальний токсин в ізольова­ному вигляді також нетоксичний, проте якщо його змішати з протективним ан­тигеном, викликає загибель морських свинок, білих мишей, щурів. Протективний антиген та летальний токсин є білками.

Всі три фактори екзотоксину характеризуються синергічною взаємодією — вони викликають едематичні явища і летальний ефект. Співвідношення цих факторів у різних штамів може бути неоднаковим, що в певній мірі і визначає індивідуальну патогенну (вірулентну) їх характеристику.

Основним фактором інвазивності збудника є поліпептид Д-глютамінової кислоти. Певна роль належить також екзоферментам.

Джерелом інфекції є хворі тварини, трупи загиблих, невпорядковані ското­могильники та ін. Факторами передачі збудника можуть бути контаміновані корми, вода, повітря, кровососи, обслуговуючий персонал, різні види тварин.

Зараження тварин може бути аліментарним, через пошкоджені шкіру та сли­зові оболонки, укуси кровососів. Людина може заразитись при контакті з хво­рими тваринами, при споживанні м'ясопродуктів від хворих тварин, при контакті з контамінованою збудником шкірсировиною та ін.

Збудник має виражену інвазивність. Він легко переборює захисні реакції ор­ганізму, зокрема, за допомогою агресинів гальмує опсонізацію, швидко розмно­жується і проникає у кров. Виникає септицемія. Екзотоксин і екзоферменти, які виділяються у великій кількості, руйнують клітини. Наявність капсули запобігає завершеному фагоцитозу, і збудник без перешкод розноситься до всіх органів і тканин. Виникає гіпоксія, порушується кислотно-лужна рівновага. Створюються умови, при яких неможливий нормальний обмін речовин, і тварина гине. Харак­тер прояву інфекції пов'язаний з місцем проникнення збудника в організм, його вірулентністю, резистентністю макроорганізму та умовами зовнішнього середо­вища. Залежно від локалізації та основних патологічних явищ розрізняють кар­бункульозну, кишкову, легеневу і ангінозну (тонзилярну) форми сибірки.

Перебіг захворювання може бути блискавичним, гострим, напівгострим та абортивним. У першому випадку тварина гине раптово, без будь-яких ознак за­хворювання. Вівця, наприклад, раптом тяжко дихає, тремтить, падає на землю і гине протягом кількох хвилин з тяжкими судомами.

Гострий перебіг характеризується підвищенням температури тіла, прискоре­ним диханням, тахікардією, відмовою від корму. В різних ділянках тіла (на шиї, крупі) можуть з'являтись карбункули, спочатку тверді, болючі та гарячі, а через кілька годин — холодні, неболючі, тістоподібні. Тварини гинуть протягом 1-3 днів.

Хронічний перебіг сибірки спостерігається частіше у свиней. Характерною ознакою є ураження заглоткових лімфатичних вузлів набряк глотки та гортані.

Труп загиблих від сибірки тварин здутий, заклякання його не виражене. З при­родних отворів виділяється кров'яниста рідина. Кров темна, лакоподібна, незвер-нута. Лімфатичні вузли збільшені, пронизані крововиливами. Останні виявляють також у підшкірній клітковині. Там же — кров'янисті інфільтрати. Селезінка значно збільшена, що є однією з найхарактерніших ознак сибірки. Консистенція її дрябла, пульпа на розрізі тече у вигляді дьогтеподібної маси. Однак слід пам'ятати, що підозрілі на сибірку трупи розтинати суворо заборонено.

Діагностика. Лабораторна діагностика сибірки грунтується на проведенні мікроскопічного, бактеріологічного, біологічного та серологічного досліджень.

В лабораторію відсилають вухо (раковину), відрізане з того боку, на якому лежить труп, товсті мазки крові (нефіксовані). Якщо захворювання запідозрили після розтину трупа чи забою тварини, відбирають шматочки селезінки, пе­чінки, лімфатичні вузли. Від свиней — заглоткові лімфатичні вузли та ділянки набряклої сполучної тканини. Патологічний матеріал повинен бути свіжим і терміново доставленим у лабораторію згідно з правилами доставки особливо не­безпечного матеріалу.

Лабораторному дослідженню інколи підлягають також проби грунту, кормів, води, шкіри. Відбір і доставку їх здійснюють відповідно до діючих інструктивних матеріалів.

Мікроскопічне дослідження. Мазки з крові, мазки-відбитки з шматочків ор­ганів фарбують за Грамом та за одним з методів для виявлення капсул —Ребігера, Міхіна, Ольта. В разі виявлення грампозитивних, оточених капсулою, характер­них паличок, роблять попередній позитивний висновок, щодо наявності збуд­ника сибірки. Попередній діагноз є підставою для вживання лікарем ветеринарної медицини відповідних заходів у господарстві.

Незалежно від результатів мікроскопії здійснюють посів матеріалів на зви­чайні живильні середовища, які проглядають через 18-24 год. У разі відсутності ознак росту, посіви витримують у термостаті 48 год. При наявності ознак росту, описують колонії, вивчають їх під мікроскопом, роблять мазки, фарбують їх і мікроскопують. Слід пам'ятати, що в природі існують аеробні бацили-сапро-фіти, так звані антракоїди, які за рядом ознак подібні до збудника сибірки.

Диференціацію збудника сибірки і антракоїдів здійснюють за допомогою ряду тестів. На відміну від антракоїдів, збудник сибірки патогенний для білих мишей, утворює капсулу, лізується сибірковим бактеріофагом, втрачає ригідну стінку клітини під впливом пеніциліну (тест «намисто перлини»), нерухливий, не гемолізує еритроцитів крові. Для ідентифікації збудника сибірки використо­вують також імунофлуоресцентний метод.

Біологічну пробу ставлять на білих мишах або морських свинках. Суспензію з патологічного матеріалу (1:2), вводять підшкірно двом білим мишам у дозі 0,1-0,2 мл, морським свинкам — по 0,5-1 мл. При наявності в матеріалі збудника си­бірки тварини гинуть протягом 1-3 діб. З крові серця та органів загиблих тварин готують мазки, фарбують їх і мікроскопують. Збудника реізолюють на живиль­них середовищах. Слід пам'ятати, що загибель білих мишей може викликати також В. сereus у разі введення матеріалу інтраперитонеально.

Тест «намисто перлини» оснований на пригніченні пеніциліном синтезу ком­понентів клітинної стінки у Вас. anthracis. Досліджувану культуру засівають в пробірки або бактеріологічні чашки з МПА, який містить 0,5 та 0,05 ОД пені­циліну в 1 мл. їнкубують протягом 3 год. у термостаті. На агарі з пеніциліном Вас. anthracis утворює ланцюги з сферичних клітин, що нагадують «намисто пер­лини». Антракоїди в аналогічних умовах морфології не змінюють.

Чутливість до відповідного бактеріофагу (стандартний сибірковий бактеріофаг гамма МВА або К-ВІЕВ) визначають методом краплі, яка стікає (пробірковим методом), мікрометодом або за допомогою реакції зростання титру бактеріофагу. Частіше застосовують перший метод.

Спочатку виділену культуру засівають на скошений МПА в пробірці. Потім наносять краплю стандартного бактеріофага і, ставлячи пробірку вертикально, дають змогу бактеріофагу стекти вниз. Інкубують у термостаті і періодично роз­дивляються характер росту. Якщо досліджувана культура є збудником сибірки, «слід» бактеріофага виявиться стерильним і, навпаки, у випадку, коли культура являє собою антракоїд, спостерігається суцільний ріст.

Люмінесцентну мікроскопію здійснюють прямим або непрямим методом. Обидва методи високоспецифічні. Проте постановка РІФ потребує належних нави­чок і в разі недостатньої компетенції дослідника результат може виявитися неточним.

Серологічну діагностику здійснюють за допомогою реакції преципітації, по­становка якої описана в загальній частині.

Імунітет. В результаті перехворювання сибіркою у тварин формується три­валий напружений імунітет. Він створюється також у результаті вакцинації тва­рин або застосування протисибіркової сироватки.

Основою протисибіркового імунітету є гуморальні та клітинні фактори. Про-тективні антитіла індукуються протективним антигеном, який, за сучасними да­ними, є одним з складових екзотоксину Вас. anthracis. Значення фагоцитозу в імунітеті проти сибірки відмічав ще І.І. Мечников (1901). Нині доведено суттєву роль в проти сибірковому імунітеті усіх клітинних факторів, причетних до збе­реження гомеостазу організму.

Для активної імунізації тварин широко використовують живі спорові вакцини. Вперше вакцину проти сибірки запропонував Л. Пастер у 1881 р. Через два роки в Росії Л.С. Ценковський, скориставшись методикою Л. Пастера, приготував першу та другу вакцини проти сибірки. Дослідник вірулентну культуру збудника засівав у бульйон і інкубував при 42,5° С протягом 12 діб. Таким чином було одер­жано першу вакцину. Другу вакцину виготовляли аналогічно. Різниця була лише у тому, що інкубація тривала не 12, а шість діб. Вегетативні клітини переводились у спорові при 35° С протягом шести діб. Спори стабілізували 30%-м гліцерином.

Вакцини Пастера та Ценковського широко застосовували протягом кількох десятиліть. Вони забезпечували стабільний імунітет, проте нерідко спостеріга­лися ускладнення через залишкову вірулентність штаму. Останнє змусило до­слідників вести пошуки більш досконалих препаратів.

Широкого застосування набула вакцина СТІ, запропонована Н. Гінзбургом (1940) на основі безкапсульного варіанта збудника сибірки (штам СТІ-1). Вакцинний штам вирощують на збагаченому МПА при температурі 34° С протягом 72 год. Контролюють процес спороутворення. Кількість спор повинна бути в межах не менш 95% від кількості бацилярних форм. Потім культуру суспензують у фізіологічному роз­чині. При виготовленні рідкої вакцини суспензію змішують з 30%-м розчином глі­церину з таким розрахунком, щоб кількість спор у 1 мл була в межах 25-35 млн.

При виготовленні сухої вакцини суспензію спор змішують із захисним се­редовищем (1:1) і ліофілізують. Потім препарати контролюють на чистоту росту, концентрацію життєздатних спор, імуногенність і нешкідливість.

Імуногенність оцінюють на десяти морських свинках масою 400-450 г. Вакцину вводять підшкірно, перший раз в дозі 0,1 мл, другий — через вісім днів у дозі 0,2 мл. Через 12 днів після повторного введення вакцинованих і контрольних тварин зара­жають другою вакциною Ценковського (матрикс 71) у дозі 500-800 спор, підшкірно. За тваринами спостерігають протягом десяти днів. Вакцина вважається імуноген­ною, якщо з десяти вакцинованих морських свинок не менше восьми залишаться живими, а серед контрольних не менше восьми загинуть протягом 3-4 днів.

Вакцину СТІ застосовують для профілактики сибірки у тварин. Імунітет на­стає через 10 днів після вакцинації і триває не менше року.

Розроблено також вакцину з штаму № 55. Біофабрики випускають її у двох варіантах — рідку та ліофілізовану. Препарат вводять один раз, підшкірно з 3-х місячного віку тварини. Імунітет триває не менше року.

В Україні розроблено (Завірюха А.І.) ефективну вакцину з штаму К79-Z. Вона містить живі спори відповідного штаму збудника сибірки у 30%-му розчині гліцерину (рідка), або ж в середовищі висушування (суха). Вакцину застосо­вують для імунізації всіх видів сприйнятливих тварин. Імунітет настає через 2 тижні після щеплення і триває протягом року. Біофабрики випускають також подібну вакцину із штаму СБ.

Окрім живої вакцини, академік Завірюха А.І. запропонував інактивовану вакцину Антракол. Антракол (токсин-вакцина проти сибірки тварин) являє собою культуральну рідину збудника сибірки, штам К79-Z, з вмістом екзоток­сину як стимулятору росту. Використовується для щеплення всіх видів тварин у випадках, коли застосування живих вакцин протипоказане (вік тварини, фізіо­логічний статус та ін.), а також в разі необхідності термінового створення не­сприйнятливості стада. Імунітет настає протягом кількох годин після щеплення та триває 2,5-6 міс. В разі застосування інактивованої вакцини, через 2 тижні після зняття карантину, тварин необхідно прищепити живою вакциною.

Для пасивної імунізації проти сибірки використовують гіперімунну сиро­ватку. Готують її шляхом гіперімунізації коней. Використовують сироватку як для профілактики, так і під час лікування тварин.

Крім гіперімунної сироватки, біофабрики готують також специфічний про-тисибірковий глобулін. Лікувальний ефект сироватки та глобуліну значно по­ліпшується при одночасному застосуванні антибіотиків. Вас. anthracis чутлива до пеніциліну, стрептоміцину, хлортетрацикліну, левоміцетину.