Диференціація пастерел в межах роду

Гемоліз на кров'яному агарі	-	-	+	+
Ферментація:
Лактози	-	±	±	-
Манніту	+	-	+	+
Сорбіту	+	-	±	+
Ксилози	±	+	+	-
Трегалози	±	+	±	-
Утворення:
індолу	+	+	-	-
H2S	+	+	+	-

Антигенна структура. Pasteurella multocida має соматичний (О) та капсульний (К) антигени. За хімічним складом К-антитигени є глікопротеїнами.

За характеристикою останнього було запропоновано поділяти пастерели на чотири серологічні типи: А, В, Д та Е (Картер, 1961). Пастерели серологічного типу А частіше викликають захворювання у птахів. Від ссавців переважно виді­ляють пастерели серологічних типів В та Е. Пастерели серологічного типу Д ви­кликають захворювання у всіх видів тварин.

Резистентність. Pasteurella multocida може виживати у трупах тварин до 4 міс, у гною, воді — до трьох тижнів, у грунті - до 1 міс. Збудник досить чутливий до висушування. При 70-90° С гине за 5-10 хв, при кип'ятінні — миттєво. Прямі со­нячні промені вбивають його за кілька хвилин. Розчини фенолу, крезолу, хлор­ного вапна, гідроксиду натрію в загальновідомих для дезінфекції концентраціях знешкоджують збудник за кілька хвилин.

Патогенність. У природі циркулюють штами пастерел з різною вірулентні­стю. Остання досить лабільна, може змінюватися у той чи інший бік. Зокрема, при культивуванні на штучних живильних середовищах вона зменшується і, на­впаки, помітно зростає у процесі пасажування на чутливих, особливо з ослаб­леною резистентністю, тваринах.

Pasteurella multocida екзотоксинів не продукує. Основними факторами її патогенності є ендотоксини та капсулоутворення. Збудник патогенний для всіх видів домашніх та диких ссавців, птахів, а також людини. Штами пасте-рел закономірно більш патогенні для видів тварин з матеріалів яких вони були виділені. Серед лабораторних тварин найбільш чутливі білі миші, кролі і голуби.

Пастерельоз може виникати як екзогенна або ж ендогенна інфекція. У разі екзогенної інфекції збудник проникає в організм аліментарно, аерогенним шля­хом або ж через пошкоджені шкіру чи слизові оболонки. Збудник швидко роз­множується, проникає у кров та лімфу, зумовлюючи септицемію. Відбувається масове пошкодження капілярів. Спостерігається геморагічний діатез. Порушу­ється живлення тканин, наростають деструктивні явища. Останні пов'язані, зо­крема, з нагромадженням значної кількості ендотоксину. Важливе значення у патогенезі пастерельозу має здатність пастерел пригнічувати імунні реакції ор­ганізму, зокрема фагоцитоз.

У великої рогатої худоби підвищується температура тіла до 40° С і вище. Спо­стерігається втрата апетиту, слабість. Зменшується або повністю припиняється молокоутворення. Нерідко виникає кровавий пронос, інколи набрякають го­лова, шия, глотка, підгруддя, суглоби. Гостре захворювання триває від 12-15 год. до 3-4 діб. Смертність може сягати 80-85%.

У овець гострий перебіг пастерельозу також характеризується гарячкою, пригніченням, появою набряків підшкірної клітковини у передній частині ту­луба. При напівгострому перебігу хвороби спостерігаються запалення легень, плеври, травного тракту, реєструються бурсити та артрити.

У свиней пастерельоз виникає частіше як секундарна інфекція й може мати гострий, напівгострий та хронічний перебіг. Це ж стосується і птиці. Але у остан­ніх спостерігається ще й надгострий перебіг, при якому птиця гине раптово, без прояву будь-яких клінічних ознак захворювання.

Типовими для пастерельозу є крововиливи під серозними оболонками пе­рикарду, епікарду, плеври, слизовими оболонками трахеї, кишечника. Лімфа­тичні вузли збільшені, темно-червоного кольору. В підшкірній клітковині в ділянці голови, шиї, підгрудка — серозно-фібринозні інфільтрати. В легенях — нерідко ознаки фібринозно-гнійної плевропневмонії. В печінці, рідше в лімфа­тичних вузлах, легенях, нирках спостерігаються дрібні сірувато-жовтого кольору вогнища некрозу. При артритах — в уражених суглобах виявляється сироподібний гнійний ексудат.

Діагностика грунтується на виділенні збудника та вивченні його властивостей. Матеріалом для дослідження є трупи дрібних тварин, уражені ділянки паренхі­матозних органів, кров з серця, трубчаста кістка. Для виділення збудника вико­ристовують лише свіжий патологічний матеріал, відібраний від кількох трупів. В період лихоманки пастерели вдається виділити також з проб крові хворих тварин.

Мазки фарбують за Грамом, синькою Леффлера або ж за Романовським-Гімза. У позитивних випадках спостерігають характерні біполярно пофарбовані кокоподібні (овсподібні) палички. Для виділення збудника здійснюють посіви з внутрішніх органів, лімфатичних вузлів, крові, трубчастої кістки, мозку на зба­гачені (містять 5-10% крові чи сироватки крові вівці або коня) МПА та МПБ, інкубують протягом 24-48 год. Ідентифікацію збудника здійснюють на основі детального вивчення морфологічних, культуральних, ферментативних та, при можливості, і серологічних властивостей. Слід пам'ятати, що в мазках з культури пастерели кокоподібні, значно відрізняються від тих, що спостерігаються в маз­ках, зроблених з патологічного матеріалу.

Біологічне дослідження проводять на білих мишах або ж кролях. Заражають їх суспензією з патологічного матеріалу або ж виділеною культурою. Білим мишам вводять підшкірно 0,2 мл, кролям — 0,5 мл матеріалу. Важливо пам'ятати про можливе бактеріоносійство у кролів. Для біопроби можна використовувати лише клінічно здорових, вільних від пастерел, тварин. При наявності збудника у досліджуваному матеріалі заражені тварини гинуть через 18-36 год. При діаг­ностиці пастерельозу (холери) курей біопробу ставлять на голубах або ж 90-120-добових курчатах. 0,5 мл бульйонної культури збудника вводять внутрішньом'язово.

Бактеріологічне дослідження вважають позитивним, якщо з патологічного матеріалу виділено вірулентний для лабораторної тварини штам пастерел. Однак для остаточного діагнозу захворювання необхідно проаналізувати клініко-епі-зоотологічні дані, результати патологоанатомічного розтину. Завжди слід пам'ятати про широку циркуляцію пастерел у природі та можливість змішаних інфекцій.

Імунітет. Тварини, які перехворіли на пастерельоз, набувають імунітету. Проте імунітет нестерильний. Штучний імунітет можна створити за допо­могою живих та інактивованих вакцин, сироватки. Можливість створення штучного імунітету у птиці була доведена ще Л. Пастером (1890). Нині ви­користовують: преципітовану формолвакцину проти пастерельозу сільсько­господарських тварин, напіврідку гідроокисалюмінієву формолвакцину проти пастерельозу великої рогатої худоби та буйволів, емульговану (мас-ляно-ад'ювантну) вакцину проти пастерельозу великої рогатої худоби, емульговану (масляно-ад'ювантну) вакцину проти пастерельозу птиці, емульсин-вакцину проти пастерельозу курей та індиків, суху авірулентну вакцину, вакцину з штамів колишньої Краснодарської НДВС (штами К та АВ).

Найбільш широко використовують емульговані препарати у зв'язку з їх ви­сокою імуногенністю та нешкідливістю. Широкого застосування набули, зо­крема, емульгована вакцина проти пастерельозу великої рогатої худоби та овець і аналогічна вакцина проти пастерельозу свиней. Для приготування першої використовують вірулентні штами пастерел, виділені від великої рогатої худоби, буйволів і овець. Вакцинні штами характеризуються широким спектром імуно-генності. їх зберігають у ліофілізованому стані і періодично пасажують через ор­ганізм відповідних видів тварин. Справа в тому, що лише вірулентні штами, які утворюють капсули, достатньо імуногенні.

Вакцинні штами вирощують на збагачених стимуляторами росту живильних середовищах, сконцентровують за допомогою сепаратора, суспендують у фос­фатному буфері. В 1 мл суспензії повинно бути 200 млрд. мікробних тіл. Інак­тивацію здійснюють формаліном. Останній (0,25%-й) вносять у суспензію, яку витримують протягом 24 год. при температурі 37 °С і періодично перемішують. Після цього визначають якість інактивації і здійснюють емульгування.

Емульгування проводять механічним диспергуванням інактивованої фор­маліном бактеріальної суспензії в ад'юванті — хімічно чистому легкому міне­ральному маслі з емульгатором — безводним ланоліном. До складу ад'юванту входить 83% легкого мінерального масла та 17% безводного ланоліну. Для при­готування емульсіон-вакцини беруть 52% інактивованої бактеріальної суспензії та 48% суміші легкого мінерального масла з ланоліном.

Кожну серію вакцини перевіряють на стерильність, стабільність, нешкідли­вість та імуногенність.

Стерильність визначають на живильних середовищах. Для оцінки стабіль­ності флакони з вакциною ставлять у термостат при 37° С на 14 діб. Фізичні вла­стивості (загальний вигляд, гомогенність) повинні залишитися без будь-яких змін. Допускається лише відшарування на 0,5-1 см фази вакцини над гомоген­ною емульсією.

Нешкідливість вакцини визначають шляхом підшкірного введення її білим мишам.

Імуногенність препарату оцінюють на кролях. П'яти кролям внутрі-шньом'язово вводять по 1,5 мл вакцини. Через 30 днів вакцинованим і трьом контрольним тваринам вводять по смертельній дозі пастерел. Вакцина вважа­ється імуногенною, якщо серед вакцинованих тварин виживе не менше трьох, а контрольні усі загинуть. За тваринами спостерігають не менше семи днів.

Методики приготування інших емульсіон-вакцин подібні. Відрізняються вони, головним чином, вакцинними штамами пастерел.

Емульговану вакцину проти пастерельозу великої рогатої худоби, буйволів і овець та аналогічну проти пастерельозу свиней застосовують з профілактичною метою. Вводять препарат одноразово внутрішньом'язово в дозах: великій рогатій худобі та буйволам 3 мл, вівцям 2, свиням 3 мл. Імунітет створюється не менше як на 12 міс.

Емульговану вакцину проти пастерельозу птиці вводять також одноразово. Препарат ін'єктують підшкірно в дозі 1,5 мл незалежно від виду. Курей вакци­нують з 2,5-місячного віку, качок — з 1,5-місячного.

В Україні біофабрики нині виробляють ряд інактивовних вакцин «Формол-вакцина проти пастерельозу великої рогатої худоби, буйволів і овець, масляна», «Формолвакцина проти пастерельозу великої рогатої худоби, буйволів і овець, ГОА напіврідка», «Формолвакцина проти пастерельозу овець і свиней, преци-пітована», «Бактерин-вакцина проти пастерельозу сільськогосподарської птиці, інактивована», «Вакцина проти пастерельозу качок і гусей, емульсована», «Вак­цина проти пастерельозу птиці, сорбована, інактивована» та ін., а також заре­єстровані препарати інших виробників, зокрема Німеччини («Talovac 108/FС» (вакцина проти пастерельозу птиці інактивована, антиген— інактивовані бак­терії — P. multocida, серотип А-1) та Нідерланди («Nodilis FC іnас» (вакцина проти пастерельозу птиці інактивована, містить антигени P. multocida, серотип-пів 1-5). Використовуючи згадані вакцини, необхідно уважно аналізувати анти­генний їх склад на предмет відповідності його антигенній характеристиці збудника пастерельозу в регіоні, у якому вони використовуються з метою спе­цифічної профілактики хвороби.

З метою профілактики пастерельозу серед птиці застосовують також живі вакцини, виготовлені з французьких авірулентних штамів збудника та із слабо-вірулентних шматів АВ і К. Живі вакцини з слабовірулентних штамів застосо­вують у неблагополучних щодо пастерельозу господарствах, у яких вирощують водоплавну птицю. Качок вакцинують з 1-місячного віку одноразово, а старших з 2-х місячного віку, препарат вводять два рази. Спочатку вводять вакцину з штаму АВ в синус голови в дозі 0,2 мл, а через сім днів — другу вакцину з штаму К у такій же дозі в протилежний синус.

Живі вакцини можуть викликати ускладнення, тому застосовують їх дуже обережно. Забороняється, зокрема, вакцинувати хвору й ослаблену птицю.

Гіперімунну сироватку проти пастерельозу великої рогатої худоби, буй­волів, овець та свиней готують гіперімунізацією волів вірулентними й іму­ногенними штамами пастерел, спочатку інактивованими теплом, а потім живими.

Сироватку застосовують переважно з профілактичною метою, зокрема вво­дять її телятам, поросятам та ягнятам у перші дні поставки тварин на тварин­ницькі комплекси. Телятам та поросятам вводять по 10-30 мл, дорослим тваринам — по 30-40. Застосування гіперімунної сироватки з лікувальною метою ефективне лише на початку захворювання. Вводять її внутрішньом'язово або ж внутрішньовенно у подвійній профілактичній дозі.

Пастерели чутливі до гентаміцину, лівоміцетину, стрептоміцину та тетра­цикліну (Див. кол. вкладку, стор. VIII).

Збудники гемофільозів

Збудники гемофільозів — гемофільні бактерії — належать до родини Pasteurel-laceae роду Haemophilus, який нараховує 16 видів. Серед захворювань, що викликають ці бактерії, найбільш актуальними є гемофільозний полісерозит і гемо-фільозна плевропневмонія свиней.

Збудник гемофільозного полісерозиту — Haemophilus parasuis викликає захво­рювання відлучених поросят, для якого типовими є явища септицемії з виник­ненням серозно-фібринозного плевриту, перикардиту, перитоніту та артритів. Вперше хворобу зареєстрували на американському континенті у 1964 р.

Морфологія. Це дрібні (0,2 х 0,5 мкм) грамнегативні, нерухливі палички ото­чені капсулою, не утворюють спор, характеризуються вираженим поліморфіз­мом і тропізмом щодо серозних оболонок. Інколи утворюють короткі ланцюжки.

Стійкість. У зовнішньому середовищі незначна. Збудник швидко гине при висушуванні, при нагріванні до 50-55° С гине через 30 хв.

Антигенна структура. Серед Н. parasuis розрізняють чотири сировари — А, В, С, Д, причому з етіологією хвороби зв'язок мають частіше варіанти А і Д.

Патогенність. У природних умовах збудник викликає захворювання лише у поросят; експериментально можна заразити морських свинок.

Діагностика. Для бактеріологічного дослідження від поросят, що загинули, не пізніше 4-6 год., асептично відбирають ексудат із перитонеальної і плевраль­ної порожнин, а також зскріби із серозних оболонок.

Лабораторне дослідження включає три етапи: мікроскопія мазків, виділення культури та постановки біопроби.

Виготовлені із патологічного матеріалу мазки фіксують і фарбують за Грамом збудник полісерозиту має вигляд дрібних, поліморфних, грамнегативних пали­чок, розміщених парами, короткими ланцюжками або у вигляді ниток.

Для виділення чистої культури збудника посів із патологічного матеріалу здійснюють на спеціальні середовища в поєднанні з мікробами, які поста­чають ростовий у-фактор. Із 3-4 характерних для Н. parasuis колоній здійсню­ють пересів у шоколадний агар, 10%-й сироватковий МПА з підсівом бактерій-годувальниць. Паралельно роблять висіви на ці ж середовища без годувальниць. Виділені культури відносять до Н. parasuis, якщо вони не мають гемолітичних властивостей, не ростуть на сироватковому МПА, проте куль­тивуються на цьому ж середовищі і на шоколадному агарі в присутності бак­терій-годувальниць.

Для підтвердження патогенності Н. parasuis вирощену культуру змивають стерильним фізіологічним розчином, доводять концентрацію до 20 одиниць ка­ламутності за оптичним стандартом і заражають трьох морських свинок масою 300-350 г в порожнину черевну в дозі 1 мл. Культуру розцінюють як патогенну за умови загибелі протягом п'яти діб навіть однієї свинки і виділення від неї по­чаткової культури.

Імунітет вивчений недостатньо. Для імунізації поросних свиноматок і поро­сят використовують інактивовану вакцину.

Збудник гемофільозної плевропневмонії свиней

Гемофільозна перипневмонія — інфекційне, контагіозне захворювання сви­ней, яке характеризується фібринозним плевритом і геморагічною пневмонією, що переходить у некротичну.

Збудник Haemophilus pleuropneumoniae (H.parahaemolyticus).

Хвороба вперше описана в 1964 р на американському континенті.

Морфологія. Збудник має форму дрібних (0,3-0,4-0,5 мкм), грамнегативних, нерухливих кокобактерій, які не мають спор, утворюють капсули, проявляють тропізм до легеневої тканини.

Культуральні властивості. Мікроб культивується на спеціальних середовищах типу кров'яного МПА в аеробних умовах в присутності бактерій-годувальниць. На відстані 2-3 см від колоній-годувальниць формуються дрібні (0,1-0,2 мм) гла­денькі, випуклі колонії збудника, оточені зоною гемолізу.

Біохімічна активність у збудника невисока. Йому необхідні стимулюючі речо­вини типу У-фактора, проте не потрібні інші допоміжні фактори росту, зокрема такі, як сироватка крові. Мікроб редукує нітрати і нітрити, не утворює індолу.

Стійкість проти фізико-хімічних факторів у збудника невисока.

Антигенна структура. Існує 10 сероваріантів збудника, які різняться між собою лише за капсульним антигеном.

Патогенність. У природних умовах хворіють переважно підсвинки 3-5 місяч­ного віку, а при первинному занесенні інфекції хворіють свині усіх вікових груп. До експериментального зараження чутливі білі миші і морські свинки.

Діагностика захворювання грунтується на аналізі епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних з обов'язковими бактеріологічними досліджен­нями. В лабораторію відправляють шматочки уражених легень, середостінні і бронхіальні лімфатичні вузли, які упаковують у флакони і перевозять у термосах з льодом.

Бактеріологічне дослідження складається із мікроскопії мазків-відбитків, виділення чистої культури та ідентифікації. Для виготовлення мазків шматочки патологічного матеріалу зволожують спиртом, обпалюють і розрізають стериль­ним скальпелем. Готують відбитки на предметному склі, фарбують за Грамом та за Гіссом. У позитивних випадках у мазках виявляють дрібні грамнегативні па­лички і кокобактерії, оточені капсулою.

Для виділення чистої культури збудника посів із патологічного матеріалу здій­снюють на підсушений 5%-й кров'яний МПА в бактеріологічних чашках, помі­щають на 30-40 хв. в термостат кришками догори, після чого штрихом по діаметру чашки підсівають одну із культур бактерій-годувальниць (негемолітичні ешерихії або білий стафілокок). Чашки інкубують в термостаті при температурі 37-38° С протягом 24 год. У випадку виявлення у посівах характерних для збуд­ника колоній, готують мазки, а також здійснюють відсіви на МПБ, МПА, шоко­ладний агар в пробірках і МПА в чашках з підсівом бактерій-годувальниць.

У мазках із культур збудник має вигляд дрібних грамнегативних кокобакте-рій, які розміщуються поодиноко, парами або короткими ланцюжками. Н. раrаhaemolyticus не росте на МПА і МПБ, проте добре культивується на шоколадному агарі і поблизу колоній бактерій-годувальниць.

Для дифференціації збудника від інших бактерій добову культуру засівають на середовище Заксе, яке при наявності H.parahaemolyticus набуває малинового кольору, що свідчить про його уреазну активність.

Патогенність виділених культур підтверджують на білих мишах і морських свинках.

Імунітет вивчений недостатньо.

Біопрепарати. Для специфічної профілактики застосовують гідроокисалю-мінієву формолвакцину, якою щеплять поросних свиноматок.

Збудник бруцельозу

Бруцельоз — хронічне інфекційне захворювання багатьох видів тварин, яке характеризується абортами, ендометритами, маститами, артритами, бурситами, тендовагінітами, орхітами. На бруцельоз хворіють також люди.

Незважаючи на те, що бруцельоз був відомий людству давно, вперше як са­мостійне захворювання він був описаний у людей в 1861 р. Мерстоном під назвою мальтійська гарячка. В інших місцевостях хворобу називали середземноморсь­кою, крітською, хвилеподібною гарячкою. Англійський лікар Давид Брюс із се­лезінки солдата, який помер від мальтійської гарячки, виділив у 1886 — 1887 pp. збудника і назвав його Micrococcus melitensis. Банг і Отрибольт (1897) при інфек­ційному аборті корів виділили збудника і назвали його В. abortus bovis. В 1905 p. Замміт встановив, що джерелом мальтійської гарячки для людей виявилося сире козяче молоко. В 1909 р. Гутіра (Угорщина) і Траум (1914 p., США) виявили збуд­ника інфекційного аборту свиней. Аліса Івенс (1918) вивчила згаданіх вище збуд-никив в порівняльному аспекті і знайшла у них багато спільного, що дало підставу Хадолсону (1928-1929) об'єднати їх у загальний рід Brucella на честь Брюса. При цьому було визначено три види бруцел: Br. melitensis (козячо-овечий), Br. abortus (бичачий) і Br. suis (свинячий). В 1953 р. Сімонс і Холл виділили збуд­ника інфекційного епідидиміту баранів — Br. ovis; в 1957 p. Стоннєр і Лакіман ви­ділили від пустельних щурів Br. neotomae, а в 1968 р. Кермічел і Кенні довели, що у собак Br. canis фігурує як збудник епідидимітів і абортів.

Бруцели належать до групи «Грамнегативні аеробні мікроаерофільні палички і коки» (визначник бактерій Берджі, 1997), яка представлена 6 видами: Br. abortus, Br. melitensis, Br. suis, Br. canis, Br. neotomae і Br. ovis.

Морфологія. За формою, величиною і деякими біологічними ознаками різні види бруцел не різняться проміж собою. Це дрібні кокоподібні бактерії або па­лички з заокругленими кінцями розміром 0,3-0,6 мкм х 0,6-2,5 мкм, не утворю­ють спор, нерухливі, фарбуються негативно за Грамом, утворюють ніжну капсулу (рис. 8.16, 8.17). Порівняно з іншими бактеріями, бруцели повільніше сприймають анілінові фарби і ця особливість є основою диференційного методу фарбування їх за Козловським. Сприйнявши колір сафраніну, бруцели не всти­гають («запізнюються») перефарбуватися малахітовою зеленню, зберігають чер­воний колір, у той час як інші види бактерій і клітини патологічного матеріалу зеленого кольору.

Культуральні властивості. Бруцели культивуються на спеціальних живильних середовищах (рН 6,8-7,2), таких як м'ясо-пептонний печінковий агар (МППА), м'ясо-пептонний печінковий бульйон (МППБ), картопляний агар, сироватко-декстрозний агар, глюкозо-гліцериновий агар і деяких інших. Вони є гліцери-нофільними бактеріями, у зв'язку з чим до середовищ додають гліцерин у кількості 2-3%. Інкубують посіви в атмосфері з підвищеним вмістом CO₂ (5-10%). Ця вимога є обов'язковою щодо Br. abortus і Br. ovis. Бруцели інших видів

можуть розвиватися і у звичайній атмо­сфері. Лабораторні культури збудника швидко адаптуються до аеробних умов і при наступних пересівах здатні куль­тивуватися без СО2.

На поверхні щільних середовищ бруцели утворюють дрібні блискучі ви­пуклі колонії з рівними краями й по­верхнею, які у відбитому світлі мають злегка блакитний, в падаючому — сіру­ватий колір (рис. 8.18). При старінні культури утворюють пігмент і стають непрозорими. У рідких середовищах, з'являється рівномірне середнього ступеня помутніння, незначний осад і пристінне кільце. При струшуванні осад під­німається у вигляді ослизлої коси.

Швидкість росту бруцел залежить від кількості проведених пасажів на сере­довищах. При первинному виділенні перші ознаки росту з'являються через 15-30 днів і пізніше. У подальшому виділені культури ростуть швидше, колонії утворюються вже на 2-3 добу післяпосіву.

Біохімічні властивості у бруцел виражені слабо. Вони не розріджують жела­тин, проте гіцролізують білки, пептони й амінокислоти з утворенням аміаку і сірководню. Збудник ферментує ряд вуглеводів, зокрема арабінозу, декстрозу, галактозу, ксилозу, левульозу, має каталазну активність, яка є показником віру­лентності.

Стійкість бруцел проти високих температур незначна. Вони гинуть навіть при нагріванні до 55° С через 1 год., — до 60° С — через 30 хв., при кип'ятінні — мит­тєво. Ультрафіолетові промені сонця, залежно від активності інсоляції, вбивають бруцел за період від кількох хвилин до кількох годин. До дезінфікуючих речовин нестійкі і гинуть через 3-5 хв. В грунті бруцели зберігаються протягом 30-100 днів, уводі — від 6 до 150 днів, в молочних продуктах — від 40 до 60 днів, в молоці — від 6 до 8 днів, а при його скисанні — не більше чотирьох днів. У замороженому м'ясі залишаються живими не менше 320 днів, в овечій вовні — до 4 міс, в ліофільно висушених і запаяних ампулах — кілька років.

Антигенна структура. S-варіанти трьох основних видів бруцел містять загаль­ний ліпоїдно-поліцукридний антиген і два відмінні між собою антигени А і М, співвідношення, яких становить у Br. melitensis 1 : 20, у Br. abortus — 20 : 1.

Патогенність. На бруцельоз хвоіють практично усі види домашніх, сільсько­господарських, багато видів диких і промислових тварин. У великої рогатої ху­доби, овець, кіз і свиней хвороба може перебігати у вигляді ензоотій і епізоотій. У коней, верблюдів, буйволів, м'ясоїдних — спорадично. Хвороба дуже небез­печна для людей. Основним збудником бруцельозу в людини є Br. melitensis.

Патогенез. В організм збудник проникає через слизові оболонки шлунково-кишкового тракту, органів дихання, статевих органів, кон'юнктиву і через шкіру. З первинного місця бруцели лімфатичними шляхами заносяться в регіонарні лімфатичні вузли, де або знищуються при достатньо високій резистентності ор­ганізму, або ж надходять у кров і далі — в паренхіматозні органи. Після достатнь­ого нагромадження вони концентруються переважно в лімфатичних вузлах вимені; у вагітних тварин — проникають у матку, зумовлюючи запально-некро­тичні зміни, що й призводить до аборту. При зараженні вагітних тварин у пізній період роди відбуваються нормально, але досить часто новонароджені через 1-2 дні гинуть. У самців бруцели локалізуються у статевих органах і спричиняють запальні процеси в сім'яниках і придатках.

Інкубаційний період триває 2-4 тижні й більше. Клінічно бруцельоз перебі­гає невиражено й часто в латентній формі. Основна ознака хвороби — аборт у другій половині вагітності та затримання посліду. Інколи розвиваються артрити, бурсити, тендовагініти, у самців — орхіти. При первинному спалаху хвороби кількість абортів у стаді може перевищувати 50%. В стаціонарно неблагополуч-них щодо бруцельозу господарствах аборти проявляються спорадично.

Аборти спостерігаються переважно у самок парнокопитних тварин. Це по­яснюється наявністю у їх матці цукру еритритосу, до якого бруцели особливо вибагливі. Самки інших видів тварин, хворі на бруцельоз, не абортують. Птиця в природних умовах до цієї інфекції стійка.

При утриманні тварин в добрих умовах через 1-1,5 року 40-60% з них одужує, а для повного звільнення від бруцел усіх заражених і згасання інфекційного про­цесу необхідно 3-5 років. Білі миші, кролі, особливо морські свинки, чутливі до бруцельозу і є основою експериментальної моделі при відтворенні хвороби.

Діагностику бруцельозу здійснюють на підставі бактеріологічних, серологіч­них і алергічних досліджень з урахуванням клініко-епізоотологічних даних.

Для проведення бактеріологічних досліджень в лабораторію відправляють абортований плід з оболонками (якщо він невеликий) або ж його шлунок, перев'язаний з обох боків, із вмістом, шматочки печінки та селезінки. Відби­рають також проби молока в об'ємі 10-15 мл і вміст бурс. Від баранів, при підозрі на інфекційний епідидиміт, відбирають сім'яники з придатками, від вівцема­ток — абортовані плоди й виділення із родових шляхів. Бактеріологічна діагно­стика включає три стани: бактеріоскопія мазків, виділення культури бруцел і постановки біопроби.

Мазки із патологічного матеріалу фарбують методами Грама, Козловського. В усіх випадках бруцели фарбуються у червоний колір, проте останній метод доз­воляє диференціювати бруцели, від інших мікроорганізмів, які забарвлюються у синій чи зелений колір. У мазках бруцели мають вигляд дрібних кокобактерій, які розміщуються поодинці, парами, а частіше — невеликими скупченнями.

Виділення бруцел здійснюють з використанням елективних живильних се­редовищ. При використанні забрудненого патологічного матеріалу застосо­вують прийоми, спрямовані на пригнічення сторонньої мікрофлори. Так, шматочки плаценти вносять у бактеріологічну чашку, заливають на 30 хв. 3%-м розчином гідроокису калію, споліскують стерильним фізіологічним розчи­ном, розтирають у ступці із стерильним піском і одержану суспензію засівають на середовища з бактеріостатиками (генціанвіолет або малахітова зелень) у кон­центрації 1 : 200 тис, кристалвіолет 1 : 100 тис, оцтовокислий натрій із розра­хунку 0,125 мг на 1 мл середовища. Засіяні середовища інкубують у термостаті при температурі 37-38° С протягом 1-2 міс. Br. abortus вирощують у мікроаеро-фільних умовах.

При виявленні ознак росту культури її ідентифікують за морфологічними, тинкторіальними і культурально-біохімічними ознаками. Остаточне віднесення виділеної культури до роду Brucella здійснюють після одержання позитивних даних у реакції аглютинації на склі і бруцельозною сироваткою. Міжвидову диференціа­цію бруцел проводять за ознаками, наведеними в таблиці 8.3.

Таблиця 8.3.

Диференціація видів бруцел

Види бруцел	Потреба у С02	Утворення H2S	Ріст на середовищах із барвниками		Аглютинація моно-специфічними сироватками		Лізисфагом Тб
			Основний фуксин 1:50 тис.	Тіонін 1:25 тис.	А	М
Вr. melitensis	-	-	+	-	-	+	-
Вr. abortus	+	+	+	-	+	-	+
Вr. suis	-	інтен­сивно	-	+	+	-	-
Вr. ovis	+	-	+	+	-	-	-
Вr. пеоtoтае	-	+	-	-	+	-	-
Вr. сапіs	-	-	-	+	-	-	-

Біопробу ставлять не менше ніж на двох морських свинках масою 350-400 г, у сироватці крові яких не повинно бути антитіл до бруцельозного антигену. Тва­рин заражують суспензією плодових оболонок або плаценти на фізіологічному розчині у співвідношенні 1 : 10 у дозі 1 мл. Можна використовувати також вміст бурс і молоко.

У зв'язку з тим, що бруцельоз у морських свинок перебігає приховано, без клінічних ознак, від тварин беруть кров на 15-20-й і 40-й день після зараження і з одержаною сироваткою ставлять РА з бруцельозним антигеном. Якщо в про­бах, розбавлених 1 : 10 і вище, будуть виявлені бруцельозні антитіла, біопробу оцінюють як позитивну — морських свинок забивають і при необхідності про­водять бактеріологічне дослідження.

Серологічну діагностику бруцельозу можлива за використання РА в різних модифікаціях, реакції зв'язування комплементу (РЗК), реакції тривалого зв'язу­вання комплементу (РТЗК) та ІФА.

В Україні розроблено та впроваджено в практику ветеринарної медицини тест-системи діагностичні імуноферментні ДІА Brucella ab.-V, та Bruceliso-test АВ. Остання дозволяє визначити вміст антитіл, специфічних щодо збудників бруцельозу у великої рогатої худоби, свиней, овець та кіз.

Найбільш достовірні дані одержують при постановці пробіркової РА з сироват­кою крові досліджуваних тварин. Проби розбавляють фізіологічним розчином 1 : 25, 1:50, 1 : 100 і 1:200 - для свиней, овець, кіз, оленів і собак і 1: 50, 1 : 100, 1: 200, 1: 400 — для великої рогатої худоби, коней і верблюдів. Допускається дослідження проб у двох розбавленнях (при масовій постановці реакції), але при одержанні по­зитивних результатів такі проби повторно досліджують у чотирьох розбавленнях.

Хворими на бруцельоз вважають тварин першої групи у випадку позитивної реакції в розбавленні 1 : 50 і другої групи в розбавленні 1 : 100 при інтенсивності реакції не нижче ніж на два хрести (плюси).

РЗК і РТЗК застосовують з метою діагностики бруцельозу у багатьох видів тварин. Обидві реакції ставлять в об'ємі 0,2 мл. В першому випадку досліджувані сироватки розбавляють 1 : 5 і 1 : 10 і пробірки в обох системах витримують на водяній бані по 20 хв. при температурі 37-38° С.

При дослідженні на бруцельоз сироваток крові великої рогатої худоби, овець, кіз, коней, свиней, буйволів, верблюдів і північних оленів застосовують також реакцію аглютинації з роз-бенгал антигеном (роз-бенгал проба — РБП).

Реакцію ставлять на емальованих пластинах з лупками, в які вносять дослід­жувані сироватки в об'ємі 0,03 мл, додають таку ж кількість бруцельозного ан­тигену, забарвленого бенгальським рожевим.

Пластину злегка погойдують протягом 4 хв. При наявності в пробах сироватки антитіл до бруцельозного антигену з'являються дрібні й великі пластівці аглюти-нату рожевого кольору, які добре помітні на білому фоні пластини. РБП має орі­єнтовне значення. Всі проби сироваток, які позитивно реагували в ній, обов'язково досліджують у РА і РЗК. При одержанні позитивних результатів за допомогою РБП з сироваткою крові овець, кіз, свиней і північних оленів, які походять з небезпеч­них щодо бруцельозу господарств, тварин визнають хворими на бруцельоз і додат­кових досліджень не проводять.

Кільцеву реакцію з молоком (КР) став­лять з метою підтвердження благополуччя стад великої рогатої худоби щодо бруцель­озу. Реакцію ставлять в уленгутівських пробірках, у які вносять по 0,05 мл бру­цельозного антигену, забарвленого гема­токсиліном у синій колір, додають 1 мл молока, суміш ретельно перемішують, пробірки витримують у водяній бані або термостаті при температурі 37-38° С про­тягом 1 год. В позитивних випадках у верхній частині стовпчика у шарі вершків утворюється чітке синє кільце, решта мо­лока залишається білим (рис. 8.19).

Алергічні методи застосовують переважно для діагностики бруцельозу у овець, кіз і свиней. Тривалий час з цією метою використовували бруцелізат Здродовського (1937) та бруцелогідролізат Цуверкалова і Красова (1940). Тепер для алергічної діагностики бруцельозу використовують бруцелін.

Імунітет у хворих тварин розвивається повільно, у дві фази: перший період характеризується як нестерильний, інфекційний імунітет. У цьому випадку тва­рини проявляють підвищену стійкість проти повторного зараження за умови присутності в організмі збудника. Механізми такої стійкості переважно клітинні й пов'язані з високою активністю фагоцитів, функцію яких виконують ретику­лярні та ендотеліальні клітини внутрішніх органів, лімфатичних вузлів, а також нейтрофіли та макрофаги.

Імунітет певної напруги зберігається деякий час і після звільнення організму від бруцел — у другій, так званій стерильній, фазі. Важливу роль в механізмах імунітету відіграють Т-лімфоцити, у той час, як імунні глобуліни мають менш виразне протективне значення.

Для специфічної профілактики бруцельозу застосовують живу вакцину із штаму №19 Br. abortus, запропоновану ще в 1923 р. Крім того, використовують суху живу вакцину із слабо-аглютиногенного штаму № 82 проти бруцельозу ве­ликої рогатої худоби, а також живу вакцину із штаму Рев-1 проти бруцельозу дрібної рогатої худоби.

ФЛОЦИН-100

раствор для орального применения

Флаконы по 10, 1000 мл ампулы по 1 мл

Состав

100 мл препарата содержат действующее вещество: флорфеникол - 10,0 г; вспомогательные вещества.

Фармакологические свойства

Флорфеникол является производным тиамфеникола, в котором гидроксильная группа замещена атомом фтора, что вызывает его антибактериальную активность против ацетилтрансферазо-синтезирующих бактерий, чувствительных к хлорамфениколу. Флорфеникол действует бактериостатически на грамположительные и грамо-трицательные бактерии, а именно: Pasteurella spp., Actinobacillus pleuropneumoniae, Bordetella bronchisepäca, Salmonella spp., Escherichia coli, Haemophilus spp., Proteus spp., Staphylococcus spp., Streptococcus spp., Shigella spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp., Aeromonas spp., Flexibacter spp., Vibrio spp. и др. Флорфеникол угнетает синтез белков в клетках бактерий. В протоплазме он связывается с 70S рибосомными субъедини­цами, угнетает ферментную активность пептидилтрансферазы, уменьшая, таким образом, синтез белков в рибосомах соответствующих бактерий.

Применение

Лечение домашней птицы (куры, бройлеры, племенная птица, ремонтный молодняк и индюки) при колисептицемии, пастереллезе, стафилококкозе, а также при заболе­ваниях органов дыхания и вторичных бактериальных инфекциях, вызванных микро­организмами, чувствительными к флорфениколу.

Способ применения и дозы

Вид и категория птицы	Способ применения	Дозировка	Продолжительность назначения
Цыплята в возрасте до 4-х недель	Перорально с питьевой водой	20 мг флорфеникола на 1 кг массы тела, что соот­ветствует 100 мл препа­рата на 100 л питьевой воды в сутки	а при сальмонеллезе - 5 дней
Другие возрастные кате­гории домашней птицы		200 мл препарата на 100 л питьевой воды

Период выведения (каренции)

Забой птицы на мясо допускается через 6 суток после последнего применения препарата.

Срок годности

2 года. После первого отбора препарата из флакона - 14 суток при температуре от 5 до 25° С.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.

ЭНРОКСАН-100

раствор для орального применения

Флаконы по 1000 мл; ампулы по 1 мл

Состав

100 мл препарата содержат действующее вещество: энрофлоксацин -10,0 г; вспомогательные вещества.

Фармакологические свойства

Энрофлоксацин - это химиотерапевтический препарат, который относится к группе фторхинолонов (производное хинолон-карбоксильной кислоты). Он проявляет противомикробное действие путем торможения активности фермента ДНК-гиразы, который является чрезвычайно важным катализатором репликации ДНК в бактери­альной клетке. Торможение активности ДНК-гиразы приводит к функциональным расстройствам, блокированию биосинтеза в клетке и гибели патогенного микро­организма. Результатом этого является быстрое бактерицидное действие, особенно в отношении микроорганизмов, резистентных к бета-лактамным антибиотикам, тетрациклинам, аминогликозидам и макролидам.

Энрофлоксацин действует против различных видов микроорганизмов: Mycoplasma spp., Е. coli, Salmonella spp., Campylobacter spp., Haemophilus spp., Pasteurella spp., Bordetella spp., Klebsiella spp., Streptococcus spp., Enterococcus spp., Erysipelothrix rhusiopathiae, Proteus spp., Vibrio parahaemolyticus, Staphylococcus aureus.

Применение

Лечение домашней птицы (куры, бройлеры, племенная птица, ремонтный молодняк и индюки) при колибациллезе, микоплазмозе, сальмонеллезе, пастереллезе, стафилококковой и стрептококковой инфекциях, а также при заболеваниях, вызванных микроорганизмами, чувствительными к энрофлоксацину. Способ применения и дозы

Вид и категория птицы	Возраст животного	Дозировка	Продолжительность назначения	Способ применения
Домашняя птица (куры, брой­леры, племен­ная птица, ремонтный молодняк и индюки)	До 4-х недель	50 мл препарата на 100 л питьевой воды в сутки	В течение 3-5 дней, а при сальмонеллезе, пастереллезе и сме­шанных инфекциях-5-10 дней	Перорально с питьевой водой
	Старше 5 недель	100 мл препа­рата на 100 л питьевой воды в сутки

Ежедневно необходимо готовить свежий раствор.

Во время лечения птице дают только питьевую воду, содержащую препарат.

Забой животных на мясо разрешается через 11 дней после последнего применения препарата.

Полученное до указанного срока мясо скармливают непродуктивным животным или утилизируют, в зависимости от заключения ветеринарного врача.

Срок годности

2 года. После первого отбора препарата из флакона - 10 суток при температуре от 5 до 25° С.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.

ЭНРОКСАН-100

раствор для инъекций

Флаконы по 10,100 мл; ампулы по 1 мл

Состав

100 мл препарата содержат действующее вещество: энрофлоксацин - 10,0 г; вспомогательные вещества.

Фармакологические свойства

Энрофлоксацин - это химиотерапевтический препарат, который относится к группе фторхинолонов (производное хинолон-карбоксильной кислоты). Энрофлоксацин проявляет противомикробное действие путем торможения активности фермента ДНК-гиразы, который является важнейшим катализатором репликации ДНК в бактериальной клетке. Торможение активности ДНК-гиразы приводит к функциональным расстройствам, блокированию биосинтеза в клетке и гибели патогенного микроорганизма. Результатом этого является быстрое бактерицидное действие. Энрофлоксацин действует против различных видов микроорганизмов: Mycoplasma spp., Е. coli, Salmonella spp., Campylobacter spp., Haemophilus spp., Pasteurella spp., Bordetella spp., Klebsiella spp., Streptococcus spp., Enterococcus spp., Erysipelothrix rhusiopathiae, Proteus spp., Vibrio parahaemolyticus, Staphylococcus aureus.

Применение

Лечение крупного рогатого скота при заболеваниях органов дыхания и пищеварительного тракта, вызванных микроорганизмами, чувствительными к энрофлоксацину.

Свиньи: лечение животных при ММА-синдроме, а также при заболеваниях пищеварительного тракта и органов дыхания, вызванных микроорганизмами, чувствительными к энрофлоксацину.

Способ применения и дозы

Вид животного	Дозировка	Продолжительность назначения	Способ применения	Предупреждение (максимум в одно место)
КРС	2,5 мл препарата на 100 кг массы тела	1 раз в сутки	Подкожно	Не должно превышать 10 мл
Свиньи		в течение 2-3-х дней	Внутри­мышечно	Не должно превышать 2,5 мл

Период выведения (каренции)

Забой животных на мясо и потребление молока в пищу людям допускается соответственно через 7 и 4 суток после последнего применения препарата. Полученное до указанного срока мясо и молоко утилизируют или скармливают непродуктивным животным.

Срок годности

2 года. После первого отбора препарата из флакона -14 суток при температуре от 5 до 25° С.

Условия хранения _;

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.

ЭНРОКОЛИН

раствор для орального применения Флаконы

по 100, 500, 1000 мл

Состав

100 мл препарата содержат действующие вещества: энрофлоксацин - 10,0 г; колистина сульфат — 100 000 000 МЕ; вспомогательные вещества.

Фармакологическое действие

Энроколин - комплексный препарат, терапевтический эффект которого обусловлен синергическим влиянием действующих компонентов препарата: энрофлоксацина и колистина сульфата.

Применение

Лечение крупного и мелкого рогатого скота, телят, свиней и домашней птицы при заболеваниях органов дыхания и желудочно-кишечного тракта. Основные показания к применению:

хронические респираторные заболевания (Mycoplasma gallisepticum, Е. Coli); инфек- ционный синовит (Mycoplasma synoviae); аэросакулиты (М. meleagridis); колибацил- лезы (F. Coli); сальмонеллезы (Salmonella spp.); пастереллез (Pasteruella multocida); бордетеллиоз индюков (Bordetella avium); рожа (Erysipelothrix rhusiopathiae); стафи- лококкоз (Staphylococcus aureus); хламидиоз (Chlamydia psittaci). Способ применения и дозы

Вид и категория животного	Показания	Дозировка	Продолжитель­ность назначения	Способ применения
Телята до 3-х ме­сячного возраста, ягнята, свиньи Домашняя птица (куры, бройлеры, индюки)	При обычном течении болезни При тяжелой форме заболевания При обычном течении болезни При сальмонеллезе, смешанных инфекциях, хронических формах заболеваний птицы	0,3 мл/кг массы тела 0,5 мл/кг массы тела 1,0 мл/л воды для вы­паивания	Один раз в сутки в течение 3-5 дней. С питьевой водой в разведении 1:1 Один раз в сутки до 5-7 дней	Перорально

В период лечения птица должна получать только воду, содержащую лекарственное средство. Лечебный раствор готовят ежедневно в объеме воды, рассчитанном на потребление птицей в течение суток.

Период выведения (каренции)

Забой животных на мясо разрешается через 12 (телята и свиньи) и 11 (птица) дней после последнего применения препарата.

Срок годности

2 года. После разведения с водой препарат необходимо использовать в течение 24-х часов.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.

АМОКСАН-150

суспензия для инъекций

Флаконы по 10, 100 мл

Состав

1 мл препарата содержит действующее вещество: амоксициллина тригидрат - 150,0 мг. Фармакологические свойства

Амоксициллин относится к группе ß-лактамных антибиотиков. Он блокирует синтез клеточных стенок бактерий, тормозит активность ферментов транспептидазы и карбоксипептидазы, вызывает нарушения осмотического баланса, что приводит к гибели микроорганизмов на стадии развития. Препарат активен против грамположи-тельных и грамотрицательных микроорганизмов (Streptococcus spp., Pasteurella spp., Haemophilus spp., Bacillus anthracis, Actynomyces spp., Clostridium spp., Corynebacterium spp., Erysipelothrix rhusiopathiae, Listeria monocytogenes, Actinobacillus spp., Bordetella bronchiseptica, Fusobacterium spp., Moraxella spp., Proteus mirabilis, Salmonella spp.).

Применение

Лечение крупного рогатого скота и свиней при заболеваниях пищеварительного тракта, органов дыхания и мочеполовой системы, кожи и мягких тканей, вызванных микроорганизмами, чувствительными к амоксициллину. Не применять одновре- менно с антибиотиками группы цефаллоспоринов, тетрациклинов, макролидов. Способ применения и дозы

Вид животного	Дозировка	Способ применения
Крупный рогатый скот	1,0 мл на 10 кг массы тела	Внутримышечно или подкожно в область лопатки
Свиньи		Внутримышечно

При необходимости инъекцию повторяют через 48 часов.

Если объем препарата для одной инъекции больше 10 мл, рекомендуется разделить дозу на два места введения.

Период выведения (каренции)

Забой животных на мясо допускается через 14 суток после последнего применения препарата. Потребление молока в пищу людям допускается через 3 суток после последнего применения препарата. Полученное до указанного срока мясо и молоко утилизируют или скармливают непродуктивным животным, в зависимости от заключения ветеринарного врача.

Срок годности

2 года. После первого отбора из флакона препарат необходимо использовать в тече­ние 28 суток, при условии хранения в темном месте при температуре от 5 до 25° С.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.

SUIMUN ERY

против рожи свиней, живая

10 флаконов по 20, 50,100 доз

Состав

Одна доза вакцины содержит возбудитель рожи свиней Erysipelothrixsuis, штамм WR2B > 4,0 х 10^6,0 живых бактерий.

Форма выпуска

Лиофилизат.

Иммунобиологические свойства

Иммунитет у здоровых животных формируется через 8-10 дней после вакцинации и сохраняется 6-8 месяцев.

Целевые животные

Свиньи.

Показания к применению

Для профилактической иммунизации свиней против рожи.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами

Одновременное применение вакцины с антибиотиками или с сывороткой против рожи свиней препятствует образованию активного иммунитета. Вакцинировать животных после лечения антибиотиками можно после окончания их воздействия на организм, и через 21 день после применения лечебной сыворотки против рожи свиней. В случае необходимости дегельминтизацию проводят за 2 недели до вакцинации свиней или через 2 недели после нее.

Особые указания (в период супоросности)

Супоросных свиноматок не рекомендуется вакцинировать за неделю до опороса.

Способ применения и дозы

В качестве растворителя используют «Растворитель живых вакцин» (стр. 41) по 2,0 мл на одну дозу.

Вид животного	Возраст животного	Дозировка	Способ применения
Свиньи	Начиная с 2-х месячного возраста, при весе 15 кг и более	По 2,0 мл	Внутримышечно в шею «за ухом» или подкожно в складку голени

Ревакцинацию животных проводят каждые 6 месяцев.

Период выведения (каренции)

Нулевой. Забой животных на мясо не зависит от срока вакцинации.

Срок годности

12 месяцев. После растворения использовать в течение 24-х часов.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 2 до 8° С.

ЭНРОКСАН МАКС

раствор для инъекций

Флаконы по 10, 50,100 мл; ампулы по 1, 2 мл

Состав

100 мл препарата содержат действующее вещество: энрофлоксацин - 10,0 г; основное вспомогательное вещество - L-аргинин.

Фармакологические свойства

Енроксан МАКС - антибиотик комплексного действия. Препарат действует бактерицидно в отношении грамположительных и грамотрицательных микро­организмов (Staphylococcus aureus, Enterobacteriaceae spp., Pasteurella spp., Haemophilus spp., Actinobacillus spp., Brucella spp., Bordetella bronchispetica, Pseudomonas aeruginosa, Salmonella spp., Pasteurella spp. и др.), а также против микоплазм (Mycoplasma spp.) и хламидий (Chlamydia spp.). L-аргинин выполняет функции: транспортную (обеспечивает быструю абсорбцию енрофлоксацина), сосудорасширяющую (обеспечивает жаропонижающий эффект и предупреждает отек легких). Енроксан МАКС обладает низкой вискозностью раствора - инъекция безболезненна для животных даже при низкой температуре окружающей среды. Енроксан МАКС не вызывает развития резистентности у микроорганизмов. Энрофлок­сацин принадлежит к группе фторхинолонов, подавляет действие двух ферментов в ядре бактериальной клетки: ДНК-гиразы и топоизомеразы. Даже тогда, когда микроорганизм выработал стойкость к влиянию на 1 из этих ферментов, фторхинолоны ингибируют деятельность другого фермента.

Применение

Лечение крупного рогатого скота и свиней при заболеваниях органов дыхания и пище- варительного тракта, вызванных микроорганизмами, чувствительными к энрофлоксацину. Способ применения и дозы

Вид животного	Дозировка	Продолжительность назначения	Способ применения	Предупреждение (максимум в 1 место)
КРС	7,5 мл препарата на 100 кг массы тела	Однократно	Подкожно	Не более 15 мл
Свиньи			Внутри­мышечно	Не более 5 мл

Период выведения(каренции)

Забой животных на мясо разрешается через 14 (крупный рогатый скот) и 10 суток (свиньи) после последнего применения препарата. Потребление молока в пищу разрешается через 3 суток после последнего применения препарата.

Срок годности

3 года. После первого отбора препарата из флакона - 14 суток при температуре от 5 до 25° С.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С. Не замораживать.

колитил

раствор для орального применения Флаконы

по 100, 500,1000 мл

Состав

1 мл препарата содержит действующие вещества: колистина сульфат - 1 000 000 ME; тилозина тартрат - 50 мг; вспомогательные вещества.

Фармакологическое действие

Колитил - комплексный препарат, терапевтический эффект которого обусловлен синергическим влиянием действующих компонентов препарата: колистина сульфата и тилозина тартрата.

Колистин - антибиотик группы полимиксинов, которые синтезируются аэробной спорообразующей палочкой Bacillus polymyxa. Колистин в составе препарата действует бактерицидно на грамотрицательные бактерии (Е. coli, Salmonella spp., Pasteurella spp., Haemophilus spp., Bordetella spp.). Колистин связывается с фосфолипидами цитоплазматической мембраны, усиливает ее проницаемость как для внутри- так и для внешнеклеточных компонентов, что приводит к деструкции клетки бактерии.

Тилозин - антибиотик, который относится к группе макролидов. Тилозин в составе препарата действует бактериостатически, активен против грамположительных (Actinomyces spp., Bacillus anthracis, Clostridium spp., Corynebacterium spp., Erysipelothrix rhusiopathiae, Streptococcus spp., Staphylococcus spp., Diplococcus spp.), грам-отрицательных микроорганизмов (Pasteurella multocida, Salmonella spp., Actinobacillus spp., Fusobacterium spp., Bordetella bronchisepäca, Haemophilus spp., Bacteroides nodosus, Moraxella spp., Proteus mirabilis), а также хламидий и микоплазм. Действие тилозина тартрата состоит в его связывании с 50S рибосомной субъединицей чувствительных к препарату бактерий, что приводит к угнетению синтеза полипептидов.

Препарат всасывается из желудочно-кишечного тракта в малых дозах. Максимальная концентрация действующих веществ Колитила в крови достигается через 1-3 часа и удерживается на терапевтическом уровне в течение 24-х часов. Выводится из организма в основном с мочой и фекалиями.

Препарат по степени влияния на организм относится к малоопасным веществам.

Применение

Лечение крупного рогатого скота, телят, свиней и домашней птицы при заболеваниях органов дыхания и желудочно-кишечного тракта, вызванных микроорганизмами, чувствительными к колистину и тилозину.

Период выведения (каренции)

Вид и категория животного	Дозировка	Продолжительность назначения	Способ применения
Телята	10 мл на 100 кг массы тела	В течение 3-5 дней	Перорально с питьевой водой
Свиньи
Птица (цыплята, бройлеры, куры-несушки, индюки)	1,0 л препа­рата на 1000 л питьевой воды

Забой животных на мясо разрешается через 3 дня после последнего применения препарата.

Полученное до указанного срока мясо скармливают непродуктивным животным или утилизируют, в зависимости от заключения ветеринарного врача.

Срок годности

2 года. После разведения с. водой препарат необходимо использовать в течение 24-х часов при условии хранения в темном месте при температуре от 5 до 25° С.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.

ТИЛМИКОН-300

раствор для инъекций

Флаконы по 100 мл

Состав

100 мл препарата содержат действующее вещество: тилмикозин - 30,0 г; вспомогательные вещества.

Фармакологические свойства

Тилмикозин - макролидный антибиотик, действующий бактериостатически, обладает широким спектром действия, активен в отношении большинства грамположительных и некоторых грамотрицательных бактерий (Mycoplasma gallisepticum, M.synoviae, Ornithobacterium rhinotracheale, Pasteurella multocida, Staphylococcus aureus, Clostridium perfringens) и других микроорганизмов, чувствительных к тилмикозину. Тилмикозин действует на рибосомальном уровне (50S субъединица), нарушая синтез бактерией белков.

Способ применения и дозы

Вид животного	Показания	Способ применения	Дозировка	П родол жител ьность назначения
Крупный рогатый скот и телята	При заболеваниях пищеварительного тракта и органов дыхания	Подкожно	1 мл препарата на 30 кг массы тела	Однократно

Период выведения (каренции)

Забой животных на мясо допускается через 7 суток после последнего применения препарата. Потребление молока в пищу людям допускается через 4 суток после последнего применения препарата. Полученное до указанного срока мясо и молоко утилизируют или скармливают непродуктивным животным, в зависимости от заключения ветеринарного врача.

Срок годности

2 года. После первого отбора препарата из флакона - 14 суток при температуре от 5 до 25° С.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.

ФАРМАДОКС

раствор для орального применения

Флаконы

по 10, 1000 мл

Состав

1 мл препарата содержит действующие вещества: доксициклина гиклат - 100 мг; тилозина тартрат - 100 мг; вспомогательные вещества.

Фармакологическое действие

Фармадокс - комплексный препарат, терапевтический эффект которого обусловлен синергическим влиянием действующих компонентов препарата: тилозина тартрата и доксициклина гиклата.

Доксициклин - полусинтетический антибиотик группы тетрациклинов, действующий на рибосомы бактерий, препятствуя белковому синтезу. Доксициклин обладает широким спектром антимикробного действия, в составе препарата действует на грамположительные и грамотрицательные бактерии (Brucella spp., Actinobacillus spp., Bordetella spp., Haemophilus spp., Campylobacter spp., Leptospira spp., Clostridium spp., Francisella tularensis, Pasteurella spp., Salmonella spp., Bacillus spp., Corynebacterium spp., Erysipelothrix rhusiopathiae, Listeria monocytogenes, Yersinia spp., E.coli и др.), а также Mycoplasma spp., Spirochetes, Chlamidia spp., Rickettsia. Механизм действия состоит в угнетении синтеза белков путем связывания с 30S рибосомной субъединицей чувствительных к препарату микроорганизмов, тем самым не допуская их связывания с рибосомальной аминоацил-транспортной РНК. Считается также, что доксициклин обратимо связывается с 50S рибосомными субъединицами и изменяет проница­емость цитоплазматической мембраны чувствительных микроорганизмов. Тилозин - антибиотик, относящийся к группе макролидов. Тилозин в составе препарата действует бактериостатически, активен в отношении грамположительных (Actinomyces spp., Bacillus anthracis, Clostridium spp., Corynebacterium spp., Erysipelothrix rhusiopathiae, Streptococcus spp., Staphylococcus spp., Diplococcus spp.), грамо-трицательных микроорганизмов (Pasteurella multocida, Salmonella spp., Actinobacillus spp., Fusobacterium spp., Bordetella bronchiseptica, Haemophilus spp., Bacteroides nodosus, Moraxella spp., Proteus mirabilis), а также хламидий и микоплазм. Действие тилозина тартрата состоит в его связывании с 50S рибосомной субъединицей чувствительных к препарату бактерий, что приводит к угнетению синтеза поли­пептидов.

Применение

Лечение телят, свиней и домашней птицы (цыплята, бройлеры, индюки) при-заболеваниях органов дыхания и желудочно-кишечного тракта, вызванных микро­организмами, чувствительными к доксициклину и тилозину.

Способ применения и дозы

Вид и категория животного	Дозировка	Продолжительность назначения	Способ применения
Телята (до 3-х месячного возраста)	0,5 мл препарата на 10 кг массы тела	Дважды в сутки в течение 3-5 дней
	1,0 мл препарата на 10 кг массы тела	Один раз в сутки в течение 3-5 дней	Перорально с питьевой водой
Домашняя птица (цыплята, брой­леры, индюки)	1 л препарата на 1000-2000 л питьевой воды	В течение 3-5 дней
Свиньи	1 л препарата на 1000 л питьевой воды или 1,0 мл на 8-10 кг массы тела (весом до 50 кг) и на 10-15 кг массы тела (весом более 50 кг)	Один раз в сутки в течение 3-5 дней

Для телят использовать только в период вскармливания молоком.

Период выведения (каренции)

Забой животных и птицы на мясо разрешается соответственно через 14 дней (телята), 8 (свиньи) и 7 (домашняя птица) дней после последнего применения препарата. До указанного срока мясо скармливают непродуктивным животным или утилизируют, в зависимости от заключения ветеринарного врача.

Срок годности

2 года. После первого отбора препарата из флакона — 14 суток, при условии хранения в сухом темном месте при температуре от 5 до 25° С.

После разведения с водой препарат необходимо использовать в течение 24-х часов.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.

ФАРМАКСИН-200

раствор для инъекций

Флаконы по 10, 100 мл

Состав

100 мл препарата содержат действующее вещество: тилозина тартрат - 20,0 г; вспомогательные вещества.

Фармакологические свойства

Тилозина тартрат - антибиотик группы макролидов, активный в отношении грам-отрицательных и грамположительных микроорганизмов, в том числе: Staphylococcus spp., Streptococcus spp., Diplococcus spp., Corynebacterium spp., Clostridium spp., Erysipelothrix rhusiopathiae, Neisserias spp., Bacteroides nodosus, Moraxella bovis, Pasteurella spp., Spirochetes. Особенно чувствительны к тилозину микоплазмы (Mycoplasma gallisepticum, Mycoplasma hyopneumoniae, Mycoplasma synoviae, Mycoplasma meleagridis, Mycoplasma agalactiae, Mycoplasma bovigenitalium), а также хламидии и риккетсии.

Механизм действия препарата состоит в блокировании синтеза белков в бактериаль­ной клетке, в результате образования комплекса с 50S субъединицами рибосом.

Применение

Крупный рогатый скот: лечение животных при некротическом пододерматите, метрите, мастите, артрите, а также при заболеваниях органов дыхания и пищеварительного тракта, вызванных чувствительными к тилозину микроорганизмами. Свиньи: лечение животных при дизентерии, лептоспирозе, ММА-синдроме, атрофическом рините, микоплазмозном и стафилококковом артрите, а также при заболеваниях органов дыхания и пищеварительного тракта, вызванных чувствительными к тилозину микроорганизмами.

Способ применения и дозы

Вид и категория животного	Способ применения	Дозировка	Продолжительность назначения
Крупный рогатый скот, телята Свиньи	Внутримышечно	2,5-5,0 мл препарата на 100 кг массы тела	Один раз в сутки 3-5 дней
		0,5 мл препарата на 10 кг массы тела

Период выведения (каренции)

Забой животных на мясо допускается через 7 (КРС) и 5 (свиньи) суток после последнего применения препарата. Потребление молока в пищу людям — через 4 суток.

Срок годности

2 года. После первого отбора препарата из флакона -14 суток при температуре от 5 до 25° С.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.

ТИАПЛАЗМИН-100

раствор для инъекций

Флаконы по 100 мл

Состав

100 мл препарата содержат действующее вещество: тиамулина гидроген фумарат- 10,0 г; вспомогательные вещества.

Фармакологические свойства

Тиамулина гидроген фумарат- полусинтетический антибиотик дитерпеновой группы, блокирующий процесс формирования полипептидной цепи в рибосомах микро­организма, нарушает синтез ключевых ферментов синтеза других протеинов. Антибиотик действует на микроорганизмы бактериостатически. Препарат активен против грамположительных и грамотрицательных микроорганизмов Brachyspira innocens, Brachyspira pilosicoli, Leptospira spp., Clostridium perfringens, Streptococcus spp., Staphylococcus spp., Erysipelothrix rhusiopathiae, Listeria mono­cytogenes, Pasteurella multocida, Actinomyces pyogenes, Actinobacillus spp., Fusobacterium spp., Klebsiella pneumoniae, Haemophilus spp., Bacteroides spp., Campylobacter coli, Lawsonia intracellularis, а также хламидий (Chlamydia) и микоплазм Mycoplasma hyopneumoniae, Mycoplasma hyosynoviae, M. hyorhinis, M. bovis и других.

Применение

Лечение свиней и крупного рогатого скота при энзоотической пневмонии, дизентерии, спирохетозе ободочной кишки, при энтероколитах, пролиферативной энтеропатии, энзоотической бронхопневмонии, плевропневмонии и мико- плазмозном артрите, а также при заболеваниях пищеварительного тракта и органов дыхания, вызванных микроорганизмами, чувствительными к тиамулину. Способ применения и дозы

Вид животного	Показания		Дозировка		Продолжительность назначения		Способ применения
	Энзоотическая пневмония и
Крупный рогатый скот, свиньи	бронхопневмо­ния, плевро­пневмония, энтероколит, ди­зентерия, заболе­вания ЖКТ и органов дыхания		1-1,5 мл препарата на 10 кг массы тела		1 раз в сутки в течение 3-х дней		КРС - подкожно или внутримы­шечно, свиньям -внутримышечно
Вид животного		Показания		Дозировка		Продолжительность назначения		Способ применения
		При дизентерии, спирохетозе, энтероколите и пролиферативной энтеропатии		2,0 мл препарата на 25 кг массы тела		Однократно, в тяжелых случаях повторяют через 24 часа
Свиньи		При энзоотиче­ской бронхо­пневмонии и микоплазмозном артрите		3,0 мл препарата на 25 кг массы тела		1 раз в сутки в течение 3-х дней		Внутримышечно
		При плевропнев­монии, вызван­ной Actinobacillus		4,0 мл препарата на 25 кг массы тела		1 раз в сутки в течение 3-х дней

Предостережения

Не применять супоросным свиноматкам и коровам в период лактации. Не применять свиньям препараты, содержащие монензин, наразин или салиномицин, как минимум, 7 дней до и после лечения тиамулином.

Период выведения (каренции)

Забой животных на мясо разрешается через 10 суток после последнего применения препарата.

Срок годности

2 года. После первого отбора препарата из флакона - 14 суток при температуре от 5 до 25° С.

Условия хранения

Хранить в сухом, темном, недоступном для детей месте при температуре от 5 до 25° С.