7.5. Фактори неспецифічного імунітету

Природна резистентність (несприйнятливість) до різноманітних патогенів обумовлена комплексом морфологічних структур, фізіологічних процесів та спеціалізованих реакцій, що не є специфічними, тобто не спрямовані на захист лише від певного збудника.

Першою лінією захисту організму від збудників хвороб є неушкоджена шкіра. На її поверхні мікроби зазнають згубного впливу молочної кислоти поту і ненасичених жирних кислот сальних залоз. Бактерії, які прилипли до шкіри, видаляються при злущенні епідермісу. Слизові оболонки виділяють слиз, який діє як захисний бар'єр, перешкоджає прикріпленню бактерій до епітеліальних клітин і сприяє їх видаленню. Слиз із носа, сльози, слина і сеча містять бакте­рицидний фермент мурамідазу (лізоцим).

Мікроби й інші чужорідні частинки разом із слизом видаляються також меха­нічно, за рахунок коливальних рухів миготливого епітелію, з кашлем і при чханні.

У шлунку проникненню бактерій перешкоджає соляна кислота, ферменти. Бактерицидні властивості мають кислий вміст піхви, сім»яна рідина , продукти розщеплення жовчних кислот, що утворюються в тонкому кишечнику. Велике значення має мікробний антагонізм, асоційований з нормальною мікрофлорою людини.

Гуморальні фактори. До гуморальних факторів неспецифічної резистентності відносять: лейкіни — речовини, одержані з лейкоцитів, які згубно впливають на грампозитивну флору; еритрин, одержаний з еритроцитів, вбиває дифтерійну паличку; р-лізини виділяються тромбоцитами і затримують ріст в основному спо­роносних мікробів; пропердин сприяє лізису клітин.

Дуже важливим гуморальним фактором є лізоцим. Він міститься в багатьох секретах : слині, сльозах, слизі, молоці, в різних тканинах організму. Ця речо­вина відзначається широкими біологічними функціями. Так, наприклад, зни­ження концентрації лізоциму в слині може зумовити розвиток запальних процесів порожнини рота, а закупорка слізної протоки призводить до інфекцій­них захворювань рогівки ока. Лізоцим стимулює фагоцитарну реакцію клітин, синтез антитіл. Він спричиняє виражену бактерицидну і бактеріостатичну дію на різні види мікробів, особливо грампозитивні.

Великий вплив на резистентність до інфекцій має рівень вмісту вільного за­ліза в організмі. Відомо, що залізо необхідне для росту бактерій. Чим більше його в організмі, тим активніше розвиваються патогенні мікроорганізми. Але вільного заліза в організмі порівняно мало, що пояснюється присутністю в ор­ганізмі білків, які зв'язують його (лактоферин).

У неспецифічній резистентності організму велику роль відіграють вітаміни. Так, вітамін А підвищує неспецифічні механізми захисту, а недостатня його кіль­кість зумовлює метаплазію дихального епітелію і призводить до порушення за­хисних механізмів проти респіраторних захворювань.

Вже давно встановлено протипростудну дію вітаміну С, який підвищує не­специфічну резистентність організму шляхом підсилення хемотаксису полі-морфноядерних лейкоцитів, сприяє злиттю фагосом з лізосомами.

Особливу роль у системі природної неспецифічної резистентності організму відіграють інтерферони. Розрізняють три основні типи інтерферонів: альфа-ін-терферон (лейкоцитарний), бета-інтерферон (фібробластний) і гамма-інтерфе-рон (імунний). Перші два типи виділяються при стимуляції клітин вірусами чи двоспіральними РНК. Гамма-інтерферон продукують Т-лімфоцити при дії ан­тигенів. Його називають імунним, тому що він найбільш активно регулює імунні процеси. У той же час альфа- і бета-інтерферони захищають різні клітини пере­важно від вірусних інфекцій. Фактично вони не руйнують вірусів у клітині, але захищають сусідні неушкоджені клітини і тим обмежують поширення вірусів. Інтерферони адсорбуються на рецепторах навколишніх клітин і стимулюють синтез ферментів, які гальмують продукцію вірусних білків і вірусної нуклеїно­вої кислоти. Інтерферони, що виділяються при стимуляції одним вірусом, за­хищають клітини від інших вірусів.

Система комплементу. Комплемент — це складний комплекс білків (біля 20), які формують каскадну ферментну систему. Компоненти комплементу позна­чаються літерою С із зазначенням порядкового номера (СІ, С2, СЗ і т.д.). Існує 9 найважливіших компонентів комплементу, які в нормі знаходяться в сироватці крові в неактивному стані. Одночасно там присутні й фракції, що здатні при­гнічувати певні активовані компоненти цієї системи при їх надлишку.

Суть каскадної активації системи комплементу полягає в тому, що кожен із перших п'яти компонентів у результаті активації перетворюється у фермент, який розщеплює наступний компонент і надає йому властивостей ферменту.

Яким же чином спрацьовує ця система захисту при появі в організмі чужо­рідної генетичної інформації? Вона активується по-різному: залежно від того, чи в організмі вже синтезувалися антитіла на даний агент, чи таких антитіл ще немає. Тому розрізняють класичний шлях активації комплементу (при наявності антитіл) і альтернативний (при їх відсугності). Таким чином, комплемент нале­жить до тих гуморальних факторів, які беруть безпосередню участь як у неспе­цифічному природному захисті, так і в імунологічній реактивності.

Класичний шлях активації комплементу. Коли в організм проникає мікро­організм, а в сироватці крові вже присутні антитіла, утворюється комплекс «збудник-антитіло». До цього комплексу приєднуються і послідовно акти­вуються компоненти комплементу СІ, С4, С2, утворюючи СЗ конвертазу кла­сичного шляху, яка запускає до дії основний компонент — СЗ. У свою чергу, цей активований комплекс впливає на С5 і послідовно стимулюються С6, С7, С8, С9. Усі стимульовані компоненти комплементу — це ензими, які мають багатог­ранну біологічну дію. Завершується цей процес лізисом бактерій.

Альтернативний шлях активації комплементу. Спочатку на бактерійній клі­тині при обов'язковій присутності пропердину та іонів магнію, закріплюється СЗ конвертаза альтернативного шляху. Вона запускає весь подальший послідов­ний процес активації мембрано-атакуючих компонентів (С5-С9), що завершу­ється, як і при класичному шляху, розчиненням мікробної чи іншої клітини. Таким чином, руйнуються бактерії, спірохети, рикетсії, чужорідні клітини.

Крім перерахованих механізмів, розповсюдження збудника може бути об­межене ферментами, що вивільняються із пошкоджених тканин і активують згортальну систему крові. До таких речовин належать С-реактивний білок, сиро­ватковий амілоїдний А-білок, L-антитрипсин, фібриноген.

Останнім часом велика увага надається фібронектину, який здатний фіксу­вати і обмежувати розповсюдження мікробних антигенів та імунних комплексів у тканинах організму.