- •1. Предмет та завдання мікробіології
- •2. Історія відкриття мікроорганізмів
- •Розділ 1
- •Розділ 2 морфологія мікроорганізмів 2.1. Морфологія бактерій
- •2.2 Морфологічні особливості окремих груп мікроорганізмів
- •2.3. Морфологія актиноміцетів
- •2.4. Морфологія грибів
- •Розділ з фізіологія мікроорганізмів
- •3.1.Хімічний склад бактерій
- •3.2. Ферменти мікроорганізмів
- •3.3. Живлення мікроорганізмів
- •3.4. Дихання бактерій
- •3.5. Ріст і розмноження бактерій
- •3.6. Культивування бактерій
- •3.7. Утворення мікроорганізмами пігментів та ароматичних речовин. Світіння мікробів
- •Розділ 4 генетика мікроорганізмів
- •4.1. Організація генетичного матеріалу у бактерій
- •4.2. Форми мінливості мікробів
- •4.3. Генетичні рекомбінації
- •4.4. Практичне значення генетики бактерій
- •Розділ 5 екологія мікроорганізмів
- •5.1. Поняття про екосистему
- •5.2. Розповсюдження мікроорганізмів у природі
- •5.2.1. Мікрофлора грунту
- •5.2.2. Мікрофлора води
- •5.2.3. Мікрофлора повітря
- •5.3. Значення мікроорганізмів у природі
- •5.4. Мікрофлора тваринного організму
- •5.5. Мікрофлора молока
- •5.6. Роль мікроорганізмів у кругообігу речовин у природі
- •5. 6.1. Роль мікроорганізмів у кругообігу вуглецю
- •5.6.2. Спиртове бродіння
- •5.6.3. Молочнокисле бродіння
- •5.6.4. Пропіоновокисле бродіння
- •5.6.5. Маслянокисле бродіння
- •5.6.6. Оцтове бродіння
- •5.6.7. Бродіння клітковини
- •5.6.8. Перетворення азоту
- •5.7. Вплив факторів довкілля на мікроорганізми
- •5.7.1. Вплив фізичних факторів довкілля на мікроорганізми
- •Радіостійкість мікроорганізмів
- •5.7.2. Вплив хімічних факторів довкілля на мікроорганізми
- •5.7.3. Вплив біологічних факторів на мікроорганізми
- •Порівняльна дія антибіотиків і фітонцидів часнику на бактерії
- •5.7.4. Взаємовідносини мікроорганізмів з рослинами
- •Розділ 6 вчення про інфекцію
- •6.1. Загальні відомості про інфекцію та інфекційний процес
- •6.2. Роль мікро- і макроорганізмів у виникненні й розвитку інфекційного процесу
- •6.3. Способи передачі збудників, форми і ознаки перебігу інфекційних хвороб
- •Розділ 7 основні поняття про імунітет 7.1. Основні види імунітету
- •7.2. Структура імунної системи
- •7.3. Клітинні механізми природного захисту
- •7.4. Механізми набутого імунітету
- •7.5. Фактори неспецифічного імунітету
- •7.6. Реакції гіперчутливості (алергія)
- •7.7. Гіперчутливість негайного типу
- •7.8. Гіперчутливість сповільненого типу
- •7.9. Імунодефіцитні стани
- •7.10. Імунопрофілактика та імунотерапія інфекційних хвороб
- •Стафілококи
- •Стрептококи
- •Диференційні ознаки збудника бешихи та збудника лістеріозу
- •Диференціація пастерел в межах роду
- •Францисели
- •Патогенні псевдомонади
- •Збудник сапу
- •Патогенні мікобактерії
- •Збудник туберкульозу
- •Збудник паратуберкульозу
- •Патогенні анаероби
- •Збудник емфізематозного карбункула
- •Збудник правця
- •Збудник ботулізму
- •Збудники злоякісного набряку
- •Збудник брадзоту
- •Збудник інфекційної анаеробної ентеротоксемії тварин
- •Збудник некробактеріозу
- •Патогенні мікоплазми
- •Збудник контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби
- •Збудник інфекційної агалактії овець і кіз
- •Збудник респіраторного мікоплазмозу птиці
- •Збудник ензоотичної пневмонії свиней
- •Збудник псевдомонозу
- •Збудники рикетсіозів
- •Збудник Ку-рикетсіозу
- •Збудник рикетсіозного моноцитозу
- •Збудник інфекційного гідроперикардиту
- •Збудник рикетсіозного кератокон'юнктивіту
- •Патогенні спірохети Збудник лептоспірозу (Leptospira interrogans)
- •Збудник дизентерії свиней
- •Збудник кампілобактеріозу
- •Збудник актинобацильозу
- •Збудники мікозів та мікотоксикозів
- •Збудники мікозів
- •Збудники фавуса (парша)
- •Збудники кандидамікозу
- •Збудник епізоотичного лімфангіту
- •Збудники пеніцильозу
- •Збудники аспергільозу
- •Збудники мікотоксикозів
- •Збудник дендродохіотоксикозу
- •Збудник фузаріотоксикозу
- •Збудник актиномікозу
7.4. Механізми набутого імунітету
Незважаючи на могутній механізм природного неспецифічного захисту організму, вирішальне значення в підтримці гомеостазу має імунна система, яка ініціює специфічні реакції захисту. Вони, в свою чергу, поділяються на гуморальні і клітинні.
Гуморальні механізми захисту — синтез специфічних антитіл. Проникнення антигену в організм визначає місце перебування його в лімфоїдній системі. Там його захоплюють і переробляють макрофаги, після чого активна частина антигену виноситься на їх мембрану. Перероблений макрофагами антиген у десятки разів активніший від вихідного.
Макрофаг, маючи на своїй поверхні антиген, реагує із специфічним клоном Т-хелперів і одночасно виділяє інтерлейкін-1. Під впливом цих стимулів Т-хел-пери активуються й клон проліферує. У цьому процесі беруть активну участь основні попередники продуцентів антитіл, тобто ті В-лімфоцити, які мають на своїй поверхні специфічні рецептори до детермінант антигена. Для того, щоб В-лімфоцити активувались, вони повинні зв'язатись з антигеном, який знаходиться на поверхні макрофага, та одночасно одержати сигнал від Т-хелперів у вигляді інтерлейкіна-2, який виділяється останніми.
Дякуючи такому механізму, поодинокий клон В-лімфоцитів певної специфічності активується, проліферує, диференціюється, займаючи домінуючу позицію. Велике значення в цих перетвореннях мають інтерлейкіни-4, -5, -6. Плазмоцити, які утворилися при цьому, синтезують імуноглобуліни, спрямовані на знищення антигену. Існує невелика кількість антигенів (полісахаридні комплекси), які самі, без допомоги Т-хелперів, здатні стимулювати В-лімфоцити і їх диференціацію в плазмоцити.
Так забезпечується гуморальний імунітет, зумовлений антитілами.
Клітинні механізми імунного захисту. Основними дійовими елементами в цьому захисті є Т-лімфоцити ефектори, Т-хелпери і макрофаги. Клітинні механізми імунітету особливо ефективні в боротьбі з вірусними інфекціями. Після проникнення в організм віруси взаємодіють із чутливими клітинами і частково поглинаються макрофагами. Т-лімфоцити ефектори (вбивці) здатні розпізнавати їх, але вони повинні активуватись. Як і при гуморальній відповіді, для цього необхідна допомога Т-хелперів і їх продукту інтерлейкіну-2.
Активовані таким чином Т-кілери з'єднуються з клітиною, зараженою вірусом, і впорскують у неї біоактивні речовини, які розщеплюють мембрану клітини, спричиняючи лізис останньої разом із вірусами, що там перебувають.
Таким чином, основною регулюючою клітиною як гуморальної, так і клітинної імунної відповіді є Т-хелпер. Без нього неможлива активація ні В-лімфоцитів, ні Т-лімфоцитів. При ураженні Т-хелперів не може бути повноцінної імунної відповіді. Організм стає беззахисним перед бактеріями, вірусами, грибами, пухлинами. Ось чому таким небезпечним є СНІД, адже при ньому уражаються переважно Т-хелпери.
Клітинами, які виконують протилежну функцію в імунній відповіді порівняно з Т-хелперами, є Т-супресори. При надто виражених захисних реакціях вони активуються, пригнічуючи дію Т-хелперів. Відповідно зменшується вплив Т-хелперів на В-лімфоцити і Т-ефектори. Імунологічна відповідь знижується. При певній межі такого гальмування включаються інші регуляторні клітини — Т-контрсупресори, що конкурують з Т-супресорами і стримують їх вплив на Т-хелпери. І знову рівень антитіл і активність Т-кілерів починає зростати. За таким механізмом відбувається регуляція імунної відповіді. Основним регулятором імунної відповіді є генетичний апарат головного комплексу гістосумісності.
Таким чином розрізняють клітинний та гуморальний механізм імунітету.
Клітинні механізми імунітету особливо ефективні в боротьбі з вірусними інфекціями. Основними дійовими елементами в цьому захисті є Т-лімфоцити ефектори, Т-хелпери і макрофаги. У гуморальному механізмі імунітету беруть активну участь основні попередники продуцентів антитіл, тобто ті В-лімфоцити, які мають на своїй поверхні специфічні рецептори до детермінант антигену. Для того, щоб В-лімфоцити активувались, вони повинні зв'язатись з антигеном, який знаходиться на поверхні макрофага, та одночасно одержати сигнал від Т-хелперів у вигляді інтерлейкіна-2, який виділяється останніми.
