СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

мкм — мікрометри

нм — нанометри

ДНК — дезоксирибонуклеїнова

кислота

РНК — рибонуклеїнова кислота

АМФ — аденозинмонофосфат

ГІФ — гуанінмонофосфат

ЦПМ — цитоплазматична мембрана

АДФ — аденозиндифосфорна кислота

АТФ — аденозинтрифосфорна

кислота

МПБ — м'ясо-пептонний бульйон

МПА — м'ясо-пептонний агар

МПЖ — м'ясо-пептонна желатина

іРНК — інформаційна РНК

мРНК - матрична РНК

ОД — одиниця дії

КУО — колонієутворюючі одиниці

ЗМЧ — загальне мікробне число

БУО - бляшкоутворюючі одиниці

^вТ — градуси Тернера

атм — атмосфер

aw — активність води

ВЧ — перемінний струм

високої частоти

УВЧ — ультрависока частота

DLM (Dosis letalis minima) —

мінімальна смертельна доза

DCL (Dosis certa letalis) — найменша

доза, яка викликає смерть 100 %

взятих у дослід тварин

LD50 (Dosis letalis50) — доза,

що вбиває половину заражених тварин

ФГА — фітогемаглютинін

КонА — конканавалин А

ЛПС — ліпополісахарид

ГКГ — головний комплекс

гістосумісності

ПК — природні кілери

ГСТ—гіперчутливість

сповільненого типу

ОЗ — одиниці зв'язування

MO — міжнародна одиниця

АО — антитоксичні одиниці

РДП — реакція дифузійної преципітації

РЗК — реакція зв'язування

комплементу

РТЗК — реакція тривалого

зв'язування комплементу

РА — реакція аглютинації

ІФА — імуноферментний аналіз

РНГА — реакції непрямої

гемаглютинації

РЗНГА — реакції затримки

непрямої гемаглютинації

ПЛР — полімеразна ланцюгова

реакція

РІФ — реакція імунофлуоресценції

РІД — реакція імунодифузії у гелі

РМА — ракція мікроаглютинації

KAM — комплексний алерген із атипових мікобактерій

EF — едематогенний фактор

ПА — протективний антиген

LF — летальний фактор

ПППО — плевропневмонієподібні організми

ПЗЛ — повальне запалення легень

ФІТЦ — флюоресцеїнізотіоціанат

ВСТУП

1. Предмет та завдання мікробіології

Мікробіологія (грец. mikros — маленький, bios — життя, logos — наука) — наука, що вивчає мікроорганізми, зокрема їх систематику, морфологію, фізіологію, ге­нетику, екологію, роль у природі, можливості використання на користь людини.

Завдання мікробіології багатопланові, можуть бути вирішеними лише під час реалізації різних напрямів мікробіологічних досліджень. Останнє обумовило диференціацію мікробіології на загальну, медичну, ветеринарну, сільськогоспо­дарську, технічну, санітарну та ін.

Загальна мікробіологія вивчає морфологію, фізіологію, генетику та інші біо­логічні властивості мікроорганізмів, а також їх екологію, роль у перетворенні речовин у природі, систематику.

Медична мікробіологія вивчає мікроорганізми, які викликають захворювання людини, розробляє методи їх лабораторної діагностики, терапії і специфічної профілактики.

Ветеринарна мікробіологія вивчає мікроорганізми — збудники інфекційних хвороб тварин. Вона тісно пов'язана із медичною мікробіологією тому, що не­мало збудників інфекційних захворювань є спільними для людини і тварин.

Сільськогосподарська мікробіологія вивчає мікроорганізми, які мають відно­шення до мінералізації органічних речовин, збагачення грунту речовинами, дефі­цитними для рослин, що сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських і технічних культур.

Технічна мікробіологія (промислова мікробіологія) вивчає мікроорганізми, які здатні синтезувати амінокислоти, білкові препарати, мікробні добрива, біоло­гічно активні речовини (антибіотики, вітаміни, ферменти), розробляє технології виробництва названих речовин, а також вина, пива, молочних, м'ясних і рибних продуктів та ін., досліджує мікроорганізми, які обумовлюють корозію металів, пошкоджують різноманітні будівельні матеріали, інженерні конструкції тощо.

Санітарна мікробіологія вивчає мікроорганізми, причетні до технології от­римання, виробництва та контролю харчових продуктів, включаючи як корисні (технологічні) так і шкідливі мікроорганізми, які виявляють вплив на якість і безпечність продукції.

Крім названих, успішно формуються геологічна, водна та космічна мікро­біології.

Геологічна мікробіологія вивчає роль мікроорганізмів у кругообігу абіогенних елементів, утворенні корисних копалин, розробляє методи отримання металів з руд.

Водна мікробіологія — вивчає мікроорганізми різних водойм, розробляє спо­соби очистки стічних промислових і побутових вод.

Космічна мікробіологія вивчає вплив на мікроорганізми умов космосу, до­сліджує наявність мікроорганізмів на інших планетах та розробляє методи по­передження можливої взаємної контамінації мікроорганізмами Землі й інших планет.

2. Історія відкриття мікроорганізмів

Мікробіологія, як наука, налічує трохи більше 100 років. Однак ще задовго до відкриття мікроорганізмів люди широко використовували обумовлені ними процеси (при випіканні хліба, виготовленні вина, спирту, кисломолочних про­дуктів тощо). Ще у давнину було помічено, що і заразні хвороби також спричи­няють якісь невидимі живі істоти. У наукових працях знаменитих лікарів рабовласницької епохи — Гіппократа, Цельсія і Галена була висловлена гіпотеза про існування живого контагія (contagium уіуит). У середньовіччі цю ідею значно розвинув італійський лікар, поет і філософ Д. Фракастро (1478 1553). Він описав кілька способів передачі заразних хвороб: через безпосередній кон­такт, заражені предмети, повітря (на відстані). Проте побачити мікроорганізми вдалося лише після конструювання збільшуючих приладів. Вперше про це по­відомив австрійський вчений і єзуїт Афанасій Кірхер, який за допомогою лупи виявив у м'ясі рухливі «черв'ячки». Можливо то були не мікроорганізми, а ли­чинки мух.

Сумніву не викликають спостереження голландського дослідника Антоні Ван Левенгука. Антоній Левенгук (1632-1723) — торговець тканинами, у вільний від роботи час шліфував лінзи, виготовляв з них лупи, які забезпечували збільшення до 300 разів. Розглядаючи все, що по­трапляло під руки, Левенгук на 41 році життя почав робити дивовижні від­криття. Він вперше описав еритроцити, сперматозоїди, замалював живих мікро­бів, їх основні форми. Свої спостере­ження Левенгук описував у спеціальних листах, які регулярно протягом 50 років надсилав до Лондонського наукового товариства. Всього було відправлено 120 таких листів. Здивування, яке викли­кали листи Левенгука, було величезним. Вони відкривали новий, фантастичний, ніким небачений і незнаний світ живих істот. Сам Левенгук називав їх "живими звірятами" і писав, що в роті людини їх більше, ніж людей у всьому англійському королівстві. Ці відкриття послужили тим зародком, з якого пізніше ви­росла й сформувалася наука про бактерії. Саме з того часу і розпочинається пер­ший, морфологічний, період в історії мікробіології, на зміну якого з часом прийшов експериментальний період вивчення мікроорганізмів.

Експериментальний період розпочався з моменту дослідження мікроорга­нізмів Мартином Тереховським (1740-1810), який висловив думку про живу при­роду мікробів та вперше експериментально довів вплив на них різноманітних хімічних і фізичних факторів (кислот, лугів, температури, кисню, електричного струму та ін.). Народився він у місті Гадячі на Полтавщині. Освіту здобув спо­чатку у Київській академії, а потім навчався у Санкт-Петербурзькому генераль­ному (навчальному) сухопутному шпиталі, який готував лікарів. З 1770 р. перебував у Страсбурзі, де опублікував докторську дисертацію на тему: «О на­ливочном хаосе Линнея». У дисертації він висловлює свої міркування про живу природу, життєдіяльність мікроорганізмів, виступає проти теорії самозарод­ження, експериментально доводить, що «анімалькули» рухаються подібно дріб­ним тваринкам, найшвидше розвиваються при температурі тіла людини, а кип'ятіння діє на них згубно».

Приблизно у цей же період стало відомим відкриття англійського сіль­ського лікаря Едуарда Дженнера (1749-1823), яке зробило справжній переворот у боротьбі з натуральною віспою людини. Він помітив, що люди, які перехво­ріли «коров'ячою» віспою, ніколи потім не хворіють натуральною «людською» віспою. У 1796 році Дженнер прищепив коров'ячу віспу восьмирічному хлоп­чику, взявши для цього вміст пухирців з руки доярки, хворої на коров'ячу віспу. Через 6 тижнів Дженнер прищепив хлопцю натуральну людську віспу і він не захворів. Через 4 місяці Дженнер по­вторно заразив його людською віспою і знову безрезультатно. Хлопчик став несприйнятливим до цієї тяжкої хво­роби. Після 23 аналогічних щеплень Дженнер надрукував статтю «Дослід­ження причин і дій коров'ячої віспи» (1798). Автор переконливо продемон­стрував велику користь щеплень коров'ячої віспи і вони набули швид­кого поширення у світі.

У другій половині XIX сторіччя накопичилось багато розрізнених фактів про мікроорганізми. Були відкриті й описані перші збудники інфекційних хвороб, встановленіта вивчені збудники деяких технологічних процесів.

Знаменитий французький вчений Луї Пастер (1822-1895) здійснив велику кількість власних експериментальних досліджень, проаналізував та узагальнив відомі на той час здобутки у пізнанні мікросвіту іншими дослідниками, за­клавши міцний фундамент для розвитку мікробіології як науки, вказав на шляхи подальшого розвитку останньої. Хімік за освітою, Луї Пастер створив медичну мікробіологію не будучи лікарем. Він почав глибоко вивчати фізіологію і біохі­мію мікроорганізмів, поклавши цим початок фізіологічному періоду становлення мікробіології.

У той час на півдні Франції, де виробляють відомі у всьому світі французькі вина, з'явились «хвороби вина та пива», що характеризувались їх скисанням. Пастер уже був відомий своїми працями з проблем бродіння. Винороби зверну­лися до нього за допомогою. Л. Пастер встановив, що псування вина відбува­ється із-за проникнення в чани для бродіння сторонніх мікробів — збудників бродіння. Вчений запропонував прогрівати вино при 70° С, щоб убити «дикунів мікробів». Цей спосіб дістав назву пастеризації. Він і сьогодні широко викори­стовується у виноробній та харчовій промисловості.

Поряд з цим Пастер довів, що кожен тип бродіння і гниття викликається своїми «власними» мікробами. Ним були відкриті збудники спиртового, молоч­нокислого, маслянокислого бродінь, а також збудники гниття. Таким чином, була встановлена не лише мікробна природа цих процесів, а й їх специфічність. Вивчаючи збудника маслянокислого бродіння, Л. Пастер відкрив спосіб ди­хання мікробів без доступу молекулярного кисню та назвав це явище анаеробіо­зом, тобто життям без кисню повітря (гр. ан — без, аер — повітря).

Важливе значення мали дослідження Пастера про самовільне зародження життя на Землі. Протягом багатьох сто­літь панувала думка про можливість са­мозародження живих істот із неживої матерії (мишей з грунту чи брудного ганчір'я, вугрів з мулу річок, птахів із плодів дерев тощо ). Багато вчених вва­жали, що мікроби виникають з мертвого білка за дії «життєвої сили», яка не­обхідна для зародження всього живого.

Простими й переконливими експе­риментами він довів, що самовільне за­родження бактерій неможливе. Він помістив поживну рідину в скляну колбу, горло якої витягнув у довгу Б-по-дібну трубку, простерилізував та зали­шив на тривалий час. Мікроорганізми

не з'явились. За остаточне доведення того, що мікроорганізми не самозароджуються, JL Пастер був удостоєний премії Французької академії наук, а результати його експериментів послужили теоре­тичною основою для консервування харчових продуктів у герметично закритих банках з наступною їх стерилізацією.

Пастер першим запропонував вирощувати мікроби на штучних живильних середовищах. Він також встановив, що заразні хвороби викликають мікроорга­нізми та кожне захворювання має свого специфічного збудника. У процесі вив­чення етіології інфекційних хвороб він здійснив ще одне важливе відкриття — розробив принципи й методи послаблення хвороботворних мікроорганізмів. Введення таких ослаблених культур в організм не обумовлює захворювання, а лише легку реакцію, в результаті якої виробляється імунітет. Це особливо чітко було продемонстровано дослідником в процесі розробки засобів профілактики холери птахів, сибірки та сказу.

Експериментуючи зі збудником курячої холери, вчений помітив, що після введення ослабленої культури збудника тварина не проявляє клінічних ознак хвороби. Цей принцип дослідник використав і під час профілактики сибірки. З метою ослаблення вірулентності (атенуація) він культивував збудника при під­вищеній температурі (42-43° С).

Завдяки відкриттям Л. Пастера виникли й успішно розвиваються вчення про мікроорганізми, імунітет, асептику та антисептику

Заслуги Пастера перед людством величезні. Можна без перебільшення стверд­жувати, що найважливіші етапи розвитку мікробіології тісно пов'язані з його іме­нем. Пастер довів величезну роль мікроорганізмів у кругообігу речовин і енергії на планеті, з'ясував їх роль в інфекційній патології людини і тварин, розробив ме­тоди їх вивчення і відкрив основні шляхи боротьби з інфекційними хворобами.

Титанічну роботу дослідника Л. Пастера можна зрозуміти, прочитавши ла­конічний напис на меморіальній дошці, встановленій на фасаді будинку, де мі­стилася його лабораторія: «Тут була лабораторія Пастера»:

• 1857 р. — бродіння;

• 1860 р. — самозараження;

• 1865 р. — хвороби пива й вина;

• 1868 р. — хвороби шовковиків;

• 1881 р. — зараза й вакцина.

Величезне значення для становлення мікробіології мають роботи знамени­того німецького мікробіолога Роберта Коха (1843-1910). Сучасник Пастера і його послідовник Кох провів дослідження з етіології сибірки, туберкульозу й холери, завдяки чому ввійшов в історію як один із основоположників мікробіології. Вче­ний заснував Інститут інфекційних хвороб у Берліні (1891), куди приїздили на навчання і вдосконалення мікробіологи з багатьох країн світу.

Кох вперше отримав чисту культуру збудника сибірки. Він розробив методи вирощування і виділення чистих культур бактерій на щільних живильних сере­довищах, що мало вирішальне значення для подальшого прогресу в лабораторній діагностиці інфекційних хвороб, ввів у мікробіологічну практику метод забарв­лення бактерій аніліновими барвниками, запропонував метод «висячої краплі» при вивченні рухливості мікробів, імерсійну систему, конденсор Аббе й маерофотогра­фування. Ним запропоновано апарат для стерилізації живильних середовищ, які не витримують високої температури. Світо­вого значення набуло відкриття Кохом збудника туберкульозу (1882), за яке він отримав Нобелівську премію (1885). Па-стер запропонував також препарат для лі­кування цього захворювання — туберкулін, який, на жаль, виявився не­ефективним, проте придатним для алер­гічної діагностики туберкульозу.

Після геніальних досліджень Пастера й Коха настала найуспішніша, так звана золота бактеріологічна ера в історії медицини. Протягом короткого часу були відкриті майже всі основні збудники бактерійних, рикетсіозних і прото­зойних інфекцій.

Постала гостра проблема лікування і профілактики згаданих захворювань, зокрема вивчення захисних реакцій збоку макроорганізму.

У фундаментальних наукових розробках вказаних проблем виключно велике значення мали до­слідження Іллі Ілліча Мечникова (1845-1916). Він народився в с. їванівка Куп'янського повіту Хар­ківської губернії. У 1862 р. закін­чив гімназію і через два роки — природничий факультет Харківсь­кого університету. 19 річним юна­ком захистив кандидатську дисертацію, а в 23 роки йому при­судили наукову ступінь доктора наук. У різні роки працював у Новоросійському та Петербурзькому університетах. З 1886 р. очолював першу пастерівську станцію в Одесі, де разом з М.Ф. Гамалією організовував щеплення проти сказу, інших інфекційних хвороб, вивчав біологічні методи бо­ротьби зі шкідниками сільського господарства.

В наступні роки 1.1. Мечников опублікував свої класичні роботи «Порівняльна патологія запалення» і «Несприйнятливість до інфекційних хвороб», в яких ви­клав дослідження про захисні властивості організму й сформулював фагоцитарну теорію імунітету Вся подальша його діяльність була спрямована на вдосконалення і захист фагоцитарної теорії імунітету, яку він гаряче відстоював протягом 25 років у боротьбі з панівною на той час гуморальною теорією П. Ерліха. У решті решт сам Мечников висунув концепцію, згідно з якою гуморальна і фагоцитарна теорії не виключають, а, навпаки, доповнюють одна одну. Визнанням заслуг обох твор­ців вчення про імунітет було присудження їм у 1908 р. Нобелівської премії.

Мечников разом з Пастером заклали основи вчення про антагонізм бактерій, яке пізніше виросло у надзвичайно важливе для практичної медицини вчення про антибіотики. Серед мікробів антагоністів Мечников віддавав перевагу молочно­кислим бактеріям. На їх основі він запропонував три лікувальних препарати — простоквашу, йогурт і лактобацилін. Нині розроблені та впроваджені у практику гуманної і ветеринарної медицини десятки подібних препаратів (пробіотиків).

Мечников присвятив немало робіт вивченню причин передчасного старіння організму та запропонував засоби, що його попереджують. Він був глибоко пере­конаний, що старіння організму виникає від шкідливої діяльності гнильних бак­терій товстого кишечника. Як він говорив, ця «дика мікрофлора» в процесі своєї життєдіяльності виділяє отруйні речовини — токсини, які, повільно всмоктуючись із кишечника, викликають отруєння всього організму і його передчасне старіння. Він дуже енергійно шукає надійні засоби боротьби проти цієї мікрофлори, про­понує витіснити її з кишечника «культурними расами бактерій», що входять до виготовлених ним препаратів на основі молочнокислих мікроорганізмів.

На запрошення Пастера І. Мечников виїхав до Франції, де протягом останніх 28 років свого життя з великим успіхом прово­див наукові дослідження в Інституті мікро­біології, директором якого був Пастер. Після смерті Пастера Мечников очолив цей інститут.

1.1. Мечников залишив після себе ве­лику наукову спадщину (322 роботи) та цілу армію учнів, які стали всесвітньо відомими вченими. Серед них М.Ф. Гамалія, О.М. Та-расевич, Ж. Борде, Е. Рута ін.

Значний внесок в мікробіологію зробив російський вчений Л.С. Ценковський (1822-1887).

Він вивчав інфузорії та нижчі водорості, довів схожість синьо-зелених водоро­стей з бактеріями, виготував вакцини проти сибірки сільськогосподарських тва­рин, які успішно використовувались протягом 80 років. Л.С. Ценковського вважають фундатором ветеринарної мікробіології у Росії.

Величезне значення для науки мають роботи російського вченого ДЛ. Івановсь-кого (1864-1920) — першовідкривача віру­сів - живих істот невидимих під звичайним світловим мікроскопом. Він охарактеризу­вав збудника мозаїчної хвороби тютюну, продемонструвавши його патогенність, здатність фільтруватись крізь бактерійні фільтри. Нині відомі сотні видів вірусів, які викликають захворювання у людини, тва­рин і рослин. Вивченням їх переймається вірусологія — наука, що надзвичайно інтен­сивно прогресує і сьогодні.

Виключно великий вклад у розвиток за­гальної мікробіології вніс геніальний укра­їнський вчений С.М. Виноградський (1856-1953). Його ім'я стоїть поряд з іменами Пастера і Коха. Він відкрив сірко- і залізобактерії, нітрифікуючі та азо-тофіксуючі мікроби, з'ясував їх роль у кру­гообігу речовин у природі. Високо оцінивши прямий метод дослідження ґрун­тових мікроорганізмів Коха, він удоскона­лив його і провів фундаментальне вивчення мікробного населення грунту. За успіхи у дослідженні аутотрофних бактерій у 1892 р. Виноградському в Харківському універси­теті було присуджено науковий ступінь док­тора наук без офіційного захисту дисертації. Після відкриття азотфіксуючих бактерій Російська академія наук присвоїла йому у 1893 р. звання члена кореспондента, а у 1923 р. — почесного академіка.

Талановитим учнем В.А. Виноградського був В.А. Омелянський (1867-1928). Народився він у Полтаві. Навчався спочатку у класичній гімназії в Житомирі, пізніше — в Петербурзькому університеті на природничому відділенні фізико математичного факультету. Більшість його наукових праць були присвячені з'ясу­ванню ролі мікроорганізмів у кругообігу речовин у природі, анаеробному розкладу клітковини.

Видатним дослідником вважається М.Ф. Га­малія (1859-1949). Він вперше в Україні здійснив вакцинацію людей проти сказу, відкрив явище бактеріофагії, розробив інтенсивний метод виго­товлення віспяної вакцини, опублікував понад 300 наукових праць, серед яких надзвичайно важ­ливими є праці з етіології чуми та холери, бакте­рійних токсинів, питань інфекції та імунітету.

До славної плеяди видатних українських мік­робіологів належить учень М.Ф. Гамалії академік Д.К. Заболотний (1866-1929). Він вніс цінний вклад у пізнання чуми, холери та інших інфек­ційних хвороб.

Під час наукових експедицій по боротьбі з чумою в Індії, Монголії, Маньчжурії, Китаї, Ірані, Саудівській Аравії він вперше висунув гі­потезу, що дикі гризуни (ховрахи, тарбагани) є носіями збудника чуми в природі і джерелом за­раження людини в міжепідемічний період.

У 1893 р. разом з І.Г. Савченком він успішно провів героїчний дослід самозараження холер­ним вібріоном після попередньої імунізації через рот вакциною з убитих вібріонів.

Д.К. Заболотний став вченим широкої нау­кової ерудиції, з багатим досвідом науково-орга­нізаторської роботи у боротьбі з інфекціями. Його докторська дисертація присвячена вив­ченню експериментального сифілісу на мавпах. Заболотний організував у 1898 р. першу кафедру бактеріології у Петербурзі, а в 1920 р. — першу кафедру епідеміології в Одесі.

З повною силою талант Заболотного розкрився на посту президента Академії Наук України (1928-1929). Тоді ж він організував Інститут мікробіології та віру­сології, який носить його ім'я.

Суттєве значення в успішному розвитку ветеринарної мікробіології (імуно­логії, вірусології) в Україні мають роботи Кассіча Ю.Є., Рево М.В., Собка А.І., Нікольського В.В., Онуфрієва В.П, Панікара 1.1., Фукс П.П., Ротова В.І. та ін.

Кассіч Ю.Є. (1929-2004), протягом тривалого часу досліджував проблему ту­беркульозу тварин, розробляв систему контролю за цією хворобою.

Рево М.В. (1889-1962) вивчав антигенну структуру збудників сибірки, ящуру, туберкульозу та бруцельозу, розробив та впровадив у виробництво методи діаг­ностики обумовлених ними хвороб.

Собко А.І. (1931-1997) великий влад вніс в розробку ряду засобів діагностики і профілак­тики бактеріальних та вірусних хвороб тварин. Понад ЗО високоефективних препаратів, розроб­лених за його науковим керівництвом та безпо­середньою участю, було впроваджено у практику ветеринарної медицини. Він організував науково дослідний Інститут ветеринарної медицини та успішно очолював його роботу впродовж ба­гатьох років.

Нікольський В.В. (1906-1982) вагомий вклад вніс у вивчення факторів імунітету тваринного організму, а також розшифрував етіологію вірусних ентеритів новонароджених поросят і телят.

Впродовж 23 років очолював кафедру мікробіо­логії та вірусології в Українській сільськогоспо­дарській академії (нині НУБіП України).

Онуфрієв В.П. (1925-1998) вніс великий вклад у вивчення ящуру, інфекційних гастроен­тероколітів новонароджених телят, імунітету тва­ринного організму, був організатором та директором Всесоюзного ящурного інституту, з 1984 по 1995 р. очолював кафедру мікробіології та вірусології УСГА.

Фукс П.П. (1949-2001) зробила значний вне­сок у вивчення мікоплазм, асоціативних інфек­цій, зокрема мікоплазмо-ринотрахеїтної інфекції великої рогатої худоби, а також колібактеріозу,

очолювала Український НДІ експериментальної і клінічної ветеринарної медицини (м. Харків).

Панікар ІЛ. (1933-2008) вивчав інфекційні хвороби птахів, зокрема інфек­ційний гепатит качок та сальмонельоз, тривалий час завідував кафедрою мікро­біології Сумського сільськогосподарського інституту.

Крім згаданих вище, сотні вітчизняних дослідників внесли предметний вклад у становлення мікробіології. Імена їх відомі, як в Україні так і за рубежем. Публікації за результатами виконаних ними досліджень знаходяться у бібліоте­ках, окремі — висвітлені на відповідних сайтах мережі Інтернет.

Нині мікробіологія в Україні інтенсивно розвивається. Технічний прогрес забезпечив можливість досліджень її об'єктів на молекулярному і субмолеку-лярному рівнях, що у поєднанні з класичними методами, дозволяє отримати по­зитивні ефекти як у розробці засобів діагностики чи профілактики інфекційних хвороб людини і тварин, так і в процесі отримання ефективних штамів мікро­організмів — продуцентів антибіотиків, вітамінів, інтерлейкінів та інших речо­вин, а також штамів мікроорганізмів, які успішно використовуються сучасними харчовими технологіями.

Частина перша ЗАГАЛЬНА МІКРОБІОЛОГІЯ