14. Загальні принципи права, що визнаються цивілізованими націями.

Загальні принципи права, що визнаються цивілізованими націями – це первинні правові смисли, провідні ідеї, на основі яких виникло і існує право, в тому числі і міжнародне. (Наприклад, ніхто не може бути суддею у власній справі, рівний над рівнем не може мати влади – принцип особистого збагачення)

Деякі із загальних принципів права були трансформовані в основні принципи міжнародного права (дотримання договорів, зобов’язань був трансформований в цьому основний принцип сумлінного виконання зобов’язань взятих відповідно до статуту ООН)

15.Допоміжні джерела мп

До допоміжних джерел, що відіграють важливу роль у становленні і розвитку загального міжнародного права, належать правотворчі рішення міжнародних організацій (встановлюють і формулюють правило поведінки), що досить часто, за рішенням тих же міжнародних організацій, носять рекомендаційний характер і не обов'язкові для виконання їхніми членами; судові рішення (рішення Міжнародного суду ООН, вироки Нюрнберзького і Токійського трибуналів, а також рішення національних судів зі спорів між державами або їхніми органами та ін. ); доктрини «найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй», до яких слід віднести Броунлі, Гугенхейма, Оппенгейма, Руссо, Фердросса, Хайда і деяких інших, а також вітчизняних учених — В. Денисова, Ф. Кожевникова, В. Корецького, І. Лукашука, Р. Мюллерсона, Г. Тункіна та ін. Важливим допоміжним джерелом є діяльність Комісії з кодифікації і прогресивного розвитку МПООН. До допоміжних джерел також слід віднести міжнародні звичаї і міжнародну ввічливість. У історичній ретроспективі міжнародний звичай передував звичаю, їхнє розходження полягає в тому, що при застосуванні звичаю в держави немає впевненості в тому, що вона поступає правильно, а при застосуванні звичаю така впевненість є. Хоча міжнародна ввічливість і виступає в якості неправової категорії, вона усе ж є особливим джерелом міжнародного права. її розцінюють як акт доброї волі (дружелюбності, добросусідства, підкресленої поваги, скасування формальностей, надання пільг, привілеїв і послуг іноземним державам і їхнім громадянам не в силу вимог міжнародно-правових норм, а з доброї волі держави), що дотримується у взаємному спілкуванні держав. Особливість цього джерела обумовлена насамперед тим, що воно найбільш близьке до звичаю, але з тією відмінністю, що всіма членами міжнародного співтовариства міжнародна ввічливість не признається звичаєвим правом, але відмова від додержання її засуджується. Водночас припинення тих або інших актів міжнародної ввічливості не обов'язково є недружелюбною дією і не може слугувати підставою для виникнення міжнародної відповідальності. Тому міжнародну ввічливість можна, скоріше, віднести до норм міжнародної моралі.

16.Ієрархія джерел мп

Загальновизнаним є перелік джерел, закріплений в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН: "Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права застосовує:

а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, напевно визнані заінтересованими в спорі державами;

b) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;

с) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

d) судові рішення і доктрини кваліфікованих спеціалістів різних націй з публічного права як допоміжний засіб для визначення правових норм (із застереженнями статті 59)".

Відповідно до статті 59 Статуту Міжнародного Суду рішення Суду обов'язкове лише для сторін, які беруть участь у справі і лише в даній справі.

З огляду на даний перелік джерел міжнародного права постає питання щодо ієрархії джерел міжнародного права, а оскільки у цьому питанні не має одностайної думки серед представників сучасної доктрини міжнародного права, можна виділити декілька основних підходів до цієї проблеми.

Серед першої групи вчених існує тверде переконання в повній юридичній рівноправності договорів і звичаїв як двох основних джерел міжнародного права. Так, Е. Х. де Аречага, коментуючи положення ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН стверджував, що це положення, а також «юридична практика, заснована головним чином на внутрішньодержавному праві і визначили домінуючу тенденцію - вважати ці два джерела роздільними й незалежними». У даному розмежуванні спосіб зовнішнього вираження норми міжнародного права визначає загальну характеристику кожного із зазначених джерел, найбільш характерні риси процесу їх формування: писане право «представляється як результат свідомого інтелектуального зусилля, що надає правовим нормам точність і ясність і упорядковує їх», а неписане право – це «стихійне, таке, що мається на увазі право, що характеризується безладністю й неточністю»