59 .Способи втрати громадянства.

Втрата громадянства (репудіація, або добровільна відмова).    За національним правом більшості держав є кілька підстав втрати громадянства.    Експатріація - вихід із громадянства за власним бажанням. Згідно з законодавством Великобританії, США і ряду інших держав для експатріації не потребується дозволу державних органів -вона здійснюється за односторонньою заявою про відмову від громадянства. У Франції свобода експатріації існує лише для осіб, які набули громадянство Франції за “правом крові” за кордоном. У Німеччині свобода експатріації обмежена для державних службовців, суддів, військовозобов'язаних, які не відбули строкової служби. В Японії, Ірландії, Австрії, Україні існує дозвільна система експатріації; у виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою, майнові зобов'язання, з якими пов'язані істотні інтереси громадян чи організацій.    Денатуралізація - примусове позбавлення громадянства, набутого в результаті натуралізації. Денатуралізація, базується на концепції недостатньої усталеності зв'язку натуралізованого громадянина з його новою батьківщиною. Тому законодавство деяких держав встановлює умови, за яких акт натуралізації скасовується. Наприклад, натуралізований аргентинець за рішенням суду втрачає громадянство у разі “перебування за кордоном понад два роки” або за “завдання шкоди уряду Аргентини”. Громадянство України втрачається внаслідок виявлення факту подання неправдивих відомостей або фальшивих документів під час натуралізації.    Денаціоналізація - примусове позбавлення громадянства осіб, які набули його за правом народження. Так, громадянство України втрачається внаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, поліції, юстиції або до інших органів державної влади в іноземній державі без згоди на те державних органів України.

60 .правове становище іноземних громадян .види правового ражиму іноземних громадян. Іноземці - це особи, що перебувають на території певної держави, не є її громадянами і мають громадянство іншої держави. Правовий режим іноземців визначається внутрішньодержавним правом з урахуванням міжнародних зобов'язань держави. Під терміном "правовий режим (статус, становище) іноземців" слід розуміти сукупність прав і обов'язків, які мають іноземні громадяни в певній державі відповідно до її законодавства і міжнародних зобов'язань.

Сьогодні найпоширенішим щодо іноземців є1. національний режим і 2.режим найбільшого сприяння. Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці й апатриди мають однаковий правовий статус і в цілому на них поширюється національний режим, суть якого полягає в урівнюванні у правах іноземців з громадянами держави, за винятком окремих прав. В Україні також діє Закон "Про правовий статус іноземців" 1993 р., у якому деталізуються положення ст. 26 Конституції України щодо прав і обов'язків іноземців на території України.

Режим найбільшого сприяння, який передбачається зазвичай у міжнародних договорах, означає, що держава надасть іноземним громадянам такі самі права, якими користуються або користуватимуться громадяни будь-якої третьої держави на її території. Положення про режим найбільшого сприяння, як правило, містяться в торгових договорах. Використовується такий режим для виключення дискримінації серед іноземців.

У деяких випадках до іноземців може застосовуватися спеціальний режим, тобто надання їм у якійсь сфері певних прав або накладання відповідних обов'язків. При цьому характер і обсяг таких прав і обов'язків зазвичай відрізняється від прав і обов'язків громадян держави. За такого режиму іноземці можуть мати більше прав, ніж громадяни, або бути обмеженими у правах порівняно з ними.