101.Нейтралітет у збройному конфлікті.

Нейтралітет у війні — це особливий правовий статус держави, яка не бере участь у конфлікті й утримується від надання допомоги сторонам, що воюють. Розрізняють постійний нейтралітет (Швейцарія з 1815 р., Ватикан із 1929 р., Австрія з 1955 р.); евентуальний нейтралітет (у цій війні); нейтралітет у силу договору між відповідними державами.    Нейтральні держави, зберігаючи право на самооборону, повинні виконувати правила нейтралітету. Постійно нейтральні держави не повинні: в мирний час входити до воєнних блоків; надавати свою територію для іноземних військових баз чи формування військових загонів воюючих; дозволяти передачу техніки та боєприпасів воюючим. У разі порушення цих правил держави, що воюють, можуть вважати територію нейтральної держави театром воєнних дій. Разом із тим нейтральні держави можуть: запобігати силою спробам порушити статус нейтралітету; надавати свою територію для утримання поранених; дозволяти прохід у свої порти санітарних суден держав, що воюють, тощо.

102. Міжнародно-правове регулювання зацінчення воєнних дій і стану війни.

 Війна є винятковим станом міждержавних відносин, який в інтересах встановлення миру має бути припинений. Припинення стану війни треба відрізняти від припинення воєнних дій. Формами припинення воєнних дій є перемир’я та капітуляція. Перемир’я — тимчасове припинення воєнних дій на умовах, погоджених сторонами конфлікті. Виділяють місцеве перемир’я (на окремій ділянці театру війни) і загальне перемир’я (по всьому фронті). Воно може бути укладене на визначений строк чи бути безстроковим. Істотне порушення перемир’я однією зі сторін може служити підставою для поновлення воєнних дій.    Капітуляція — припинення воєнних дій на умовах, визначених переможцем. Розрізняють просту капітуляцію (окремого підрозділу, об’єкта, пункту, району) і загальну капітуляцію (наприклад, капітуляція Японії 1945 р.). Капітуляція може бути беззастережною (без усіляких умов із боку переможеного) і почесною (наприклад, капітуляція гарнізону за умови збереження зброї та прапорів).    Ні перемир’я, ні капітуляція, як правило, не означають автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідне видання акта (одно- чи двостороннього) про припинення стану війни або укладання мирного договору. У ньому фіксується припинення стану війни, вирішуються питання про відновлення мирних відносин між державами, про долю довоєнних угод між державами тощо. Із припиненням стану війни перестають діяти багато угод воєнного часу та набирають силу договори, які нормалізують відносини між державами.

103.Міжнародно-правовий захист жертв війни.

Кажучи про захист жертв війни, мають на увазі забезпечення сторонами конфлікту міжнародно-правового захисту для таких категорій осіб: поранені, хворі, особи зі складу збройних сил на морі, що постраждали від аварії корабля, військовополонені, цивільне населення, тобто надання їм такого статусу, який гарантував би гуманне поводження з ними та виключав насильство, знущання, глум над особою тощо.   Основними міжнародно-правовими актами, які визначають правове становище вказаних осіб, є чотири Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи І та ІІ 1977 р.  Держави, що воюють, повинні поводитися із жертвами війни за будь-яких обставин гуманно, надавати їм максимально можливу медичну допомогу та догляд. Сторони конфлікту за можливості мають реєструвати полонених, поранених і хворих для подальшої передачі державі, громадянами якої вони є.    Міжнародно-правова охорона цивільного населення.    Цивільне населення — це особи, які не належать до жодної категорії учасників збройного конфлікту та безпосередньо не беруть участь у воєнних діях. Правовий захист цивільного населення здійснюється в конфліктах як міжнародного, так і неміжнародного характеру. Сторони конфлікту зобов’язані вжити всі заходи, щоб діти до 15 років, ті, що осиротіли чи розлучені із сім’ями через війну, не були кинуті напризволяще (ст. 24 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни). Не можна застосовувати до цивільного населення ніякі заходи фізичного чи морального тиску з метою отримання будь-яких відомостей. Режим воєнної окупації. Воєнна окупація — це тимчасове захоплення території (частини території) однієї держави збройними силами іншої держави та встановлення військової адміністрації на захопленій території. Воєнна окупація будь-якої території не означає її перехід під суверенітет держави, що її захопила.