78.Державні кордони та їх правовий режим

Державний кордон-це фактична або умовна лінія,яка проходить через сухопутну,водну та повітряну терит д-ви і яка розмежовує юрисдикцію однієї держави від юр. іншої. Процес розподілу держ.кордону складається з 2-х стадій:1)демаркація-розмежування кордону між сусідніми держ.на картах,схемах;2)делімітація-розмежування держ.кордону на місцевості. Редемаркація — це відновлювання речових слідів демаркації. При редемаркації можливе уточнення територіальних кордонів суміжних держав. Процес розподілу кордону між сусідніми державами не повинен суперечити основним принципам МП. Розрізняють сухопутні, водні (морські) й повітряні кордони. 

79.Юридичні підстави зміни держ.Території.

Правові підстави зміни державної території — це вста новлені в міжнародному праві способи надбання чи втрати державою своєї території.МП розрізняє 3 види переходу держ.терит.:1)плебісцит-волевиявлення населення певної території про створення незалежної д-ви(Ісландія,1944) 2)цесія – передачча частини території однієї д-ви іншій за визначену м.угодою плату.(Аляска 1867) 3)правомірна анексія-відчуження території д-ви агресора як компенсація за м.злочини(Кемішберг від Німечинни на користь СРСР) .В МП можлива подвійна цесія-обмін територіями. Декларації принципів Гельсінського Заключного акта НБСЄ 1975 р. проголошено принципи непорушності кордонів і територіальної цілісності. Купівля-продаж території. Міжнародне право спеціально не регулює правила здійснення купівліпродажу держав ної території. Але, з огляду на те, що правовою формою здійснення угоди є публічноправовий договір, він має бути укладений з дотриманням права міжнародних договорів. Окупація — спосіб придбання території, яка нікому не належить (terra nullius). Окупація була надзвичайно по ширена в епоху великих географічних відкриттів. Ефективна окупація можлива в тих випадках, коли дер жава не має договірного чи судового підтвердження володіння частиною своєї території. Давнина володіння у практиці й теорії міжнародного права не є загальновизнаною підставою для зміни держав ної території1. Претензії, пов’язані з давниною володіння, зазвичай ґрунтовані на тривалому та мирному публічно правовому контролі над територією, що можна розцінюва ти як здійснення суверенітету de facto при відсутності зустрічних домагань із боку інших держав

80.Міжнародна територія спільного користування- це значні сухопутні та морські простори ,космос(включаючи небесні тіла) які не належать одній держ.та які жодна держава не може проголосити свій суверенітет. ЦЕ: Антарктида,м.район та повітряний простір над ним,космос + НЕБЕСНІ ТІЛА ТОЩО. Зазначені ТЕРИТОРІї є спільним надбанням людства .Землі повинні співпрацювати з метою їх наук вивчення та дослідження ,а також з метою збереження для прийдешніх поколінь.

Нічийною землею (terra nullius) визнавалася сухопутна територія, що не належить жодному державі, заволодіти якою, однак, могла будь-яка держава з дотриманням спочатку правил фіктивної, а пізніше ефективної окупації. Правила фіктивної окупації нічийної землі зводилися до того, що її відкриття представниками якої-небудь держави й залишення на ній символічних знаків - королівських штандартів, хрестів з написами про приналежність відкритої землі відповідному монархові давали титул на цю землю. У рамках МТОП існують різні правові режими відносно певних територій, що визначають порядок діяльності суб'єктів міжнародного права з метою їхнього освоєння й використання. Ці правові режими встановлюються за допомогою міжнародного порядку або міжнародних договорів, наприклад Договором про Антарктику 1959 р.; Договором про принципи діяльності держав по дослідженню й використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, 1967 р.; Женевськими конвенціями по морському праву 1958 р. і Конвенцією ООН по морському праву 1982 р. Важливим положенням міжнародно-правового режиму територій загального користування є те, що вони використовуються (Антарктика, небесні тіла) або резервуються для використання (Світовий океан) винятково в мирні метах.