2. Функції держави та правові форми їх здійснення.
Під функціями держави прийнято розуміти основні напрями його діяльності, у яких виявляється суть і соціальне призначення, цілі й завдання держави з управління суспільством. Функції показують, що робить держава, чим займаються її органи, які питання вони вирішують.
Кожна функція має певний зміст, що припускає діяльність держави в конкретній сфері суспільного життя. Формування функцій відбувається в процесі становлення, зміцнення і розвитку держави: послідовність їх виникнення залежить від черговості задач, які стають перед суспільством в її історичному розвитку, цілей, які воно переслідує. Ці задачі і цілі не можуть бути довільними, а залежать від реальних умов, в яких існує суспільство, в тому числі від економічних можливостей, потреб та інтересів населення, його морального і культурного рівня, національного складу, науково-технічного прогресу і багатьох інших факторів.
Функції держави розрізняють по:
1) сферами суспільного життя (політичні, економічні, соціальні, ідеологічні, екологічні, юридичні та ін);
2) територіальною ознакою (внутрішні та зовнішні);
3) часу виконання (постійні і тимчасові).
Функції держави здійснюються в певних правових формах, під якими розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (характером і юридичним наслідків) діяльність державних органів, пов'язана в основному з виданням юридичних актів. До правових форм реалізації права відносяться: правотворча і правозастосовна діяльність.
Правотворча діяльність - форма здійснення функцій державашляхом розробки і прийняття нормативних актів, видання або санкціонування, зміни або скасування юридичних норм.
Правозастосовна діяльність - це діяльність державно-них органів по виконанню законів та підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права. У правозастосовній діяльності виділяються оперативно-виконавча (виконавчо-розпорядча робота державних органів, пов'язана з повсякденним дозволом різнобічних питань управління справами в суспільстві, шляхом видання індивідуально-правових актів, які є підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин) і правоохоронна (форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпечення покладених на них юридичних обов'язків).
3. Правова держава і її ознаки
Ідеї про правову державу отримали свій розвиток ще з часів глибокої давнини. Ідею єдності влади і права, справедливих законів, панування права і законності розвивали ще такі древні мислителі як Солон, Платон, Аристотель. Великий внесок у розробку теорії про правову державу внесли І. Кант, Г. Гегель, Д. Локк. Серед російських державознавців популярності досягли О.С. Алексєєв, В.М. Гессен, Б.А. Кістяківський.
Теоретичні розробки дозволили юридичній науці сформулювати ознаки правової держави, або критерії, яким повинна відповідати держава, що претендує називатися правовою.
В даний час прийнято виділяти чотири основних ознаки правової держави (див. схему).
Панування права передбачає правову організацію державної влади, тобто створення і формування всіх державних структур строго на основі законів; правовий характер прийнятих законів, які за своїм змістом мають бути справедливими, ґрунтуватися на природних, невід'ємних правах і свободах людини; зв'язаність держави ним же створеними законами; самообмеження держави законом, встановлення рамок для діяльності держави і його органів; верховенство конституційного закону в системі нормативних правових актів держави, пряму дію конституційних норм.
Принцип поділу влади передбачає щодо самостійне існування і функціонування трьох гілок державної влади - законодавчої, виконавчої і судової, кожна з яких служить своєрідною противагою іншій. Даний принцип означає, що всі спори і конфлікти між гілками влади дозволяються правовим шляхом.
Непорушність і гарантованість прав і свобод особистості означає, що правова держава може вважатися таким лише у випадку, якщо воно встановлює, закріплює і реально забезпечує рівність всіх людей як суб'єктів правового спілкування, рівність усіх перед законом. Люди повинні володіти рівною правосуб'єктністю, рівними можливостями для досягнення будь-яких не суперечать закону цілей або придбання будь-яких прав. Крім того, держава повинна не тільки визнавати, але й гарантувати повний набір прав і свобод, визнаних світовим співтовариством як природних прав людини, тобто належних йому від природи, від народження. До числа таких прав належать: право на життя, на людську гідність, недоторканість особи, житла, свобода пересування, свобода совісті та ін. Держава також покликане захищати кожного від свавілля влади і посадових осіб.
Взаємна відповідальність особи і держави виявляється в тому, що у своїх взаєминах особистість і держава виступають рівними партнерами і володіють взаємними правами та обов'язками. Держава в праві не тільки вимагати від особистості виконання встановлених законом обов'язків, а й саме несе перед особистістю певні обов'язки. Отже, особистість може вимагати від держави реальності закріплених прав і свобод, захисту їх від порушень. Такі можливості надає судовий порядок оскарження дій і рішень, а так само актів державних органів і посадових осіб, якими було порушено права і свободи громадян.
У числі названих ознак правової держави стрижневим є ознака панування права. Без нього не можлива нормальна життєдіяльність суспільства.
Важливою умовою формування правової держави є висока правова культура суспільства, утвердження в суспільстві верховенства загальнолюдських цінностей, клімату дотримання і підтримки демократичних традицій.