- •Банківське право
- •1. Вимоги щодо виконання курсової роботи
- •1. Актуальність теми
- •2. Достатній теоретичний рівень
- •3.Дослідницький характер
- •4. Грамотність оформлення
- •2. Основні етапи підготовки курсової роботи
- •2. Формування мети курсової роботи.
- •8. Ознайомлення із зауваженнями викладача-консультанта і підготовка доповіді та відповідей на зауваження.
- •3. Структура курсової роботи та вимоги до змісту окремих її частин
- •4. Правила оформлення курсової роботи
- •4.1. Загальні вимоги
- •4.2. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела
- •4.3. Оформлення списку використаних джерел
- •4.4. Додатки
- •5. Захист і порядок оцінювання курсових робіт
- •6. Теми курсових робіт
- •Додаток а
- •Додаток б
- •Додаток в Зразок оформлення змісту курсової роботи
- •Розділ 3. Правові засади фінансового оздоровлення банку
- •Додаток г
- •Додаток д Зразок оформлення розділів і підрозділів розділ 1. Теоретичні проблеми неплатоспроможності банків
- •1.1. Особливості інституту неплатоспроможності банків та відновлення платоспроможності
- •1.2. Принципи інституту неплатоспроможності банків
- •Додаток е висновки
- •Додаток ж Зразок оформлення списку використаних джерел список використаних джерел
- •Приклади оформлення бібліографічного опису
4.2. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела
При написанні курсової роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена курсова робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.
Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.
Посилання в курсової роботі на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, “... У працях [1-7]...” Або “більшість науковців дотримується погляду щодо .... [12; 16; 20; 31]” якщо посилання робиться на конкретне джерело, у квадратних дужках вказується номер джерела у списку використаної літератури та сторінку на який розташована цитата або висловлена думка на яку здійснюється посилання, наприклад – [22, с. 45].
При посиланнях на розділи, підрозділи, ілюстрації, таблиці, додатки зазначають їх номери. При посиланнях слід писати: «… у розділі 2 …», « дивись 2.1…», «… на рис. 1. …», «… у таблиці 3. …», «… у додатку а…».
Загальні вимоги до цитування такі:
А) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;
Б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
В) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;
Г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело.
4.3. Оформлення списку використаних джерел
Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.
Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. Ін.
Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні дипломних робіт) або в алфавітному порядку прізвищ перших авторів чи заголовків.
За бажанням автора можливо розділити список використаних джерел на три підрозділи, виділивши окремо нормативні документи, спеціальну літературу та матеріали практики. В такому разі чинні нормативні документи розміщують за юридичною силою, а однакові за юридичною силою акти – у хронологічному порядку. Зарубіжні та історичні нормативно-правові матеріали наводять у кінці списку в алфавітному порядку. Другий підрозділ – спеціальна література – викладають у порядку появи посилань чи в алфавітному порядку, третій – матеріали практики – у хронологічному. В усіх трьох підрозділах при такому способі оформлення бібліографічного списку має зберігатися єдина нумерація джерел.
Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Зокрема, потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна одержати із таких стандартів: гост 7.1-84 “библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления”, дсту 3582-97 "інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила", гост 7.12-93 "библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила.
Зразок оформлення списку використаних джерел наведено у додатку Ж.
