Зміст:
ВстуП 2 с.
Розділ І зАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО трипілля. 3 с.
1.1 Трипільська культура 3 с.
1.2 Трипільці предки українців. 4 с.
1.3 Мистецтво трипільців 6 с.
Розділ ІІ Трипільська культура в Україні 9 с.
2.1 Ранньотрипільські племена 11 с.
2.2 Середньотрипільські племена 13 с.
2.3 Пізньотрипільські племена 17 с.
Висновок 20 с.
Список використаних джерел 21 с.
ВСТУП
Трипільська культура - найвищий культурний вияв Європи в IV-III тис. до н.е. Племена трипільської культури були однією із найбільш розвинутих і самобутніх етнічних груп епохи енеоліту. Творцями Трипільської культури були примітивно-хліборобські і скотарські племена. Вони, очевидно, з Балкан через Румунію і Молдавію просунулися на територію України. Жителі трипільської культури населяли Подніпров'я, Правобережну Україну і Подністров'я, змішавшись з місцевим населенням. Трипільська культура відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку людства. Особливістю Трипільської культури була велика шана до жінки-матері. Від тих часів ця пошана у великій мірі лишилося в культурі і побуті українців до сьогодні.
Розділ і зАгальні відомості про трипілля
1.1 Трипільська культура
Трипільська культура на території України розвинулась в добу неоліту, назва її походить від розкопаних київським археологом В. Хвойкою площадок біля села Трипілля на Київщині.
Трипільська культура, датована V-III тисячоліттям до Хр., була поширена на лісостепній території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на півд. заході. За своїми ознаками і зразками ця культура споріднена з археологічними культурами Дунайського басейну, Балканів, островів східного Середземномор’я та Малої Азії. Отже єднала вона Україну з могутніми культурами тодішнього світу. Трипільці були хліборобами і скотарями, а їхня культура не поширювалась дальше ні на Схід, ні на Захід. Вона була типова для осілого місцевого населення, яке етнічно можна б визначити за протослов’ян, а в нашому випадку за прапредків українців. Залишки трипільської культури відкрито в 38-ох селах Київщини, 25-ох Поділля і в 20-ох селах Зах. України. Джерелами їх прожитку було хліборобство, скотарство, мисливство, а теж рибальство.
Трипільська культура розвивалась протягом 2-ох тисяч літ, захоплючи енеоліт, бронзову і залізну доби. Досліди виявили, що трипільці мали вищі форми громадського життя, жили великими родовими групами, об’єднані жінкою-матір’ю (чи бабоїр), бо діти через відсутність шлюбів, не знали батька. Отже трипільці правдоподібно практикували матріархат. Вони мали свої вірування і ритуали поховань (чи тілопалень).
І так у багатьох житлах трипільських поселень(рис.1) знайдено добре збережені жертівники, у формі рівнораменного хреста, помальовані звичайно охрою (брунатно-жовтою фарбою) і прикрашені концентричними колами. Вони звичайно знаходились на підвищенні, а біля них антропоморфні (людиноподібні) чи інші фігурки. Ці хрестовидні підвищення були жертовними місцями роду, тобто біля них приносили трипільці жертви.
Рис. 1. Трипільське житло
Інвазія кочових племен зі Сходу в другій половині II тисячоліття до Хр., яка знищила племена трипільської культури, не могла знищити елементів тієї культури, зокрема в сфері релігійних культів. Ці культи залишились живими і перетривали і кімерійців, і скитів, та збереглися потім у побуті і в віруваннях
та мистецтві слов’ян. Вони наявні теж у релігії скитів та тракійців (племен, що в 1-му тисячолітті заселювали сьогоднішню Галичину, Поділля і південну Волинь) як напр. культ богині-матері, богині-землі.
З часів трипільців залишились печери, коридори (40 біля Києва), а їх побут, хати і села, дуже нагадують нам пізніший український побут.
1.2 Трипільці предки українців
Питання прабатьківщини українського народу, як частини загальнослов’янського етнічного масиву, тісно в’яжеться з проблемою етногенезу слов’ян. У цьому важливому питанні, яке має свою поважну літературу, зустрілись дві протилежні теорії: міграційна і автохтонна. Перша з них побудована на визнанні руху, як керівної засади етногенетичного процесу, мовляв етнічний розвиток це просторова експанзія, переселення.
Зміни територій і, згідно з нею, слов’янство виникло в Прибалтиці, яка мала б бути першою батьківщиною слов’ян. Потім воно рушило на південь у віслянський басейн, а врешті пішли слов’яни на схід в басейн середнього Дніпра (поділ на західних і південно-східних слов’ян).
Друга теорія — автохтонізму твердить, що слов’яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. Змінювались культури, але етнос залишався той самий. Отже слов’яни це автохтони-аборігени, а їх прабатьківщиною було або межиріччя Одри і Висли (І варіант) або середнє Наддніпров’я (II варіант). Тут треба теж згадати, що «Початковий літопис» виводить українські слов’янські племена з-над Дунаю. Тезу про «дунайську епоху» в житті українських слов’ян висунув був ще М. Драго мані в у 1870-их pp., а М. Грушевський називає добу українського розвитку від IV-IX ст. по Хр. „чорноморсько-дунайською”.
У визначенні українців як частини загальнослов’янського масиву, переломну історичну роль зіграв київський, цитований вже, археолог В. Хвойка. У своїй епохальній книжці «Поля погребений в среднем Поднепровье» (Петербург, 1901), яка була результатом його десятилітніх археологічних дослідів, він виступив з твердженням про етнічну тотожність слов’ян Київської Русі і неолітичної людності середнього Наддніпров’я. Його теорію прийняли з різними інтерпретаціями й доповненнями авторитетні дослідники праісторії та етногенези українців (як В. Щербаківський, Я. Пастернак, а з радянських М.Ю. Брайчевський, В.М. Петров).
Рис. 2. Статуетки трипільців
І так, перше тисячоліття до Хр., це переважно скитська доба. їй на зміну приходять поля поховань, що мають предмети греко-скіфської і римської культур. Згодом приходять поля поховань близьких до скитських це т.зв. зарубинецька культура (від села Зарубинці). Від другого ст. по Хр. це епоха т.зв. Черняхівської культури. Врешті приходять поля поховань з чисто слов’янськими речами, що належать до місцевої дохристиянської доби і зустрічаються в Києві і біля Чернігова. Визначаючи культури через культ поховань, ототожнюючи культуру і етнос, Хвойка встановив, що «народ, якому належать могильники полів поховань в середньому Наддніпров’і це і були наші прапредки».7 У своїй високомистецькій і документованій книзі-розповіді про Трипілля («Минуле пливе в прийдешнє») відома письменниця Докія Гуменна у висновках констатує, що хоч не годиться спрощено утотожнювати трипільців з українцями, але все таки „Трипілля поклало основи нашого національного світогляду і витворило своєрідність, якої нема у всіх наших слов’янських сусідів. Те щось унікальне, відмінне є просто в нас самих”.