Процес засвоєння у навчальній діяльності
ПЛАН
Вступ
1 Структурна організація засвоєння
2 Етапи, стадії засвоєння
3 Основні характеристики засвоєння
4 Фактори, що впливають на формування навички
5 Закономірності формування досвіду
6 Критерії сформованості навички
ВИСНОВКИ
Список використаних джерел
ВСТУП
Засвоєння є основним поняттям всіх теорій навчання (навчання, навчальної діяльності) незалежно від того, виділяється воно як самостійний процес або ототожнюється з навчанням. Засвоєння, представляючи собою складне, багатозначне поняття, може трактуватися з різних позицій, з точки зору різних підходів.
По-перше, засвоєння - це механізм, шлях формування людиною індивідуального досвіду через придбання, «привласнення», в термінах О.М.Леонтьєва, соціо-культурного суспільно-історичного досвіду як сукупності знань, значень, узагальнених способів дій (відповідно умінь і навичок), моральних норм, етичних правил поведінки. Таке засвоєння здійснюється протягом усього життя людини в результаті спостереження, узагальнення, прийняття рішень і власних дій безвідносно до того, як воно протікає - стихійно або в спеціальних умовах освітніх систем.
По-друге, засвоєння - це складна інтелектуальна діяльність людини, що включає всі пізнавальні процеси (сенсорно-перцептивні, мнемологіческіе), обеспечівающіепріем, смислове обробку, збереження та відтворення прийнятого матеріалу.
По-третє, засвоєння - це результат навчання, навчальної діяльності. Говорячи про міцність, системності, якісності засвоєння навчального матеріалу, дослідники найчастіше мають на увазі саме результативну сторону. По відношенню до навчальної діяльності засвоєння виступає як її змісту, центральної частини процесу навчання, по С.Л. Рубінштейну. Більш того, згідно В.В. Давидову, засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь виступає як основна мета і головний результат діяльності.
У найзагальнішому вигляді засвоєння визначається як процес прийому, смислової переробки, збереження отриманих знань і застосування їх у нових ситуаціях рішення практичних і теоретичних завдань, тобто використання цих знань у формі вміння на основі цих знань вирішувати нові завдання. За визначенням С.Л. Рубінштейна, процес міцного засвоєння знань - центральна частина процесу навчання. Це психологічно дуже складний процес. Він ніяк не зводимо до пам'яті або до міцності запам'ятовування. До нього включаються сприйняття матеріалу, його осмислення, його запам'ятовування і те заволодіння ним, яке дає можливість вільно ним користуватись у різних ситуаціях, по-різному їм оперуючи, і т.д.
Близька до цього визначення засвоєння трактування запропонована Дж. Брунер. Він розглядає освоєння як три одночасно протікають процеси: отримання нової інформації; перетворення (трансформація), пристосування інформації до вирішення завдань і перевірка, контроль. Очевидно, що, хоча Дж. Брунер значною мірою ототожнює засвоєння і саму навчальну діяльність (про що свідчить включення в цей процес контролю), він також підкреслює складність, фазність цього процесу.
1 Структурна організація засвоєння
Усі дослідники засвоєння (навчання) відзначають, що це неоднорідний процес, що включає в себе декілька компонентів, ступенів або фаз. Так, до поняття психологічних компонентів засвоєння Н.Д. Левітова були віднесені:
1) позитивне ставлення учнів,
2) процес безпосереднього чуттєвого ознайомлення з матеріалом,
3) мислення як процес активної переробки отриманого матеріалу
4) процес запам'ятовування і збереження отриманої та опрацьованої інформації.
Ці психологічні компоненти засвоєння були дидактично інтерпретовані В.А. Крутецким і представлені у свою чергу певними психічними станами, якими ці компоненти виражаються.
Перший компонент засвоєння - позитивне ставлення учнів - виражається в їх уваги, інтерес до змісту уроку. Це дидактично зв'язується з оптимальним для засвоєння навчального матеріалу учнями кожного конкретного віку темпом навчальної роботи.
Другий компонента засвоєння - роль процесів безпосереднього чуттєвого ознайомлення з навчальним матеріалом. Дві істотні моменту їх організації в процесі засвоєння:
наочність самого матеріалу
виховання спостережливості в учнів.
При цьому наголошується на необхідності зв'язку предметної, образотворчої (включаючи символічну) і словесної наочності.
Процес мислення як третій компонент засвоєння розглядається в термінах осмислення і розуміння всіх зв'язків і відносин, включення нового матеріалу у вже наявну в досвіді учня систему.
Четвертий компонент засвоєння пов'язаний з процесами запам'ятовування і збереження навчального матеріалу в пам'яті. Численні дослідження в цій області (П. І. Зінченко, О. О. Смирнов та ін) дозволяють відзначити, що найбільша ефективність цих процесів визначається:
а) конкретністю установки на умови запам'ятовування (час, мета, характер використання у практиці, і т.д.)
б) включеністю навчається в активну власну діяльність.
Так, в умовах установки на важливість, значущість навчального правила (положення) та орієнтації на те, що його можна буде використовувати в житті, і в той же час при порівнянні його з іншими правилами, наприклад по точності формулювання, воно буде зафіксовано, утримано в пам'яті міцніше, ніж у тому випадку, якщо б воно спеціально довільно заучувався.
Компонентно засвоєння відзначається всіма дослідниками цього процесу, хоча самі компоненти називаються по-різному. На основі системного аналізу основного масиву теорій навчання (засвоєння) І. І. Ільясов прийшов до висновку, що, по суті, можуть бути виділені тільки:
1) отримання засвоюваних знань про об'єкт і діях із ним
2) відпрацювання, освоєння знань і дій.
І.І. Ільясов вважає, що в якості першого і другого з двох даних компонентів у різних концепціях виступають відповідно такі макрокомпоненти, як розуміння і заучування; поглиблення (ясність, асоціації, система) і метод; знаходження знання і закріплення; сприйняття, переробка і вираз у дії; отримання і закріплення, отримання, переробка і застосування; сприйняття, відволікання і перевірка в діяльності; встановлення зв'язку і зміцнення зв'язку; успіх і пам'ять; селективне сприйняття та кодування, зберігання, виконання; орієнтування та опрацювання; увагу, розуміння і пам'ять, моторика, оцінка , вибір способів дії і реалізація; сприйняття, розуміння та виконання, перевірка; з'ясування, орієнтування і відпрацювання; сприйняття, осмислення і закріплення, оволодіння; засвоєння пояснення і закріплення в дії; сприйняття, пошук і заучування; усвідомлення засобів і вправи; когнітивне засвоєння діяльності і практична дія.
У той же час глибинний аналіз процесу засвоєння, по С.Л. Рубінштейну, передбачає не стільки найменування його компонентів і їх кількість, скільки розуміння того, що всі вхідні в умову процеси - сприйняття, запам'ятовування, мислення «формуються в самому ході навчання». Вони знаходяться у двосторонньому процесі навчання, де взаємопов'язані і взаємозумовлені вчитель-учень і навчальний матеріал. Це, по С.Л. Рубінштейну, перший і основний принцип правильного трактування самих цих процесів у навчальній діяльності і засвоєння в цілому.
Слідом за С.Л. Рубінштейном, необхідно підкреслити взаємопроникнення, взаємозумовленість усіх цих психічних процесів у засвоєнні.Міцність засвоєння знань залежить не тільки від подальшої спеціальної роботи з їх закріплення, але і від первинного сприйняття матеріалу, а осмислене його сприйняття - не тільки від первинного з ним ознайомлення, але і від усієї подальшої роботи. Важливим для засвоєння є його заключний, результуючий етап - застосування, використання на практиці або екс-теріорізація знань.