3. Фактори, що впливають на формування мотивації рухової активності людини

Щоб з’ясувати питання про те, чому організм набуває активного стану, пропонуємо кваліфікувати прояви потреб та інстинктів як джерело активності організму. Щоб з’ясувати питання, на що саме спрямована активність організму, чим зумовлено вибір дій та вчинків, треба дослідити прояви мотивів як причину, котра зумовлює вибір спрямованості поведінки. Потреби спонукають людину до активності, а мотив – до спрямованої діяльності.

Потреби знаходять вияв у вчинках, які супроводжуються внутрішньою психічною та зовнішньою руховою активністю і бажанням позбавитися внутрішнього напруження. Прагнення знайти вихід із ситуації, що склалася, зумовлює появу мети, спочатку ідеальної, такої, що існує в уяві людини, яка здатна, проте, спрямовувати результати пошуку.

Щоб зрозуміти зміст активності, потрібно з’ясувати її причини, розкрити спонукальні сили, які лежать в основі життєдіяльності та активності людини.

Формування мотивів відбувається під впливом внутрішніх факторів (наприклад, потреб) або зовнішніх – заохочення, покарання тощо. Прихильники цього напряму поділяють думку, що незалежно від того, яку дефініцію дати мотивації, її вивчення передбачає обґрунтування нашої поведінки, яку кваліфікують як сукупність внутрішніх і зовнішніх факторів, що змушують, спонукають, переконують нас діяти саме так, а не інакше.

Суб’єктивне відношення потреб до об’єктивно існуючих речей, які виступають у житті суб’єкта як предмети його діяльності, також може спонукати до активності. Вважають, що сама по собі потреба не може визначати конкретну спрямованість діяльності. Потреба визначається тільки предметом діяльності – вона повинна знайти себе в ньому. Оскільки потреба визначається предметом, то саме він стає мотивом діяльності, який спонукає до неї. Деякі вчені, наприклад А.Н. Леонтьєв, кваліфікують мотив як предмет, співвіднесений з потребою, тобто потрібний, необхідний. Розглядаючи мотивацію як поєднання внутрішніх умов із зовнішніми (співвіднесеність потреби з об’єктом), С.Л. Рубінштейн зазначає, що не прагнення до щастя визначає мотиви поведінки людей, їхньої діяльності, а співвідношення між стимулом (конкретним) і результатами діяльності визначає їх щастя, задоволення, яке вони отримують від життя.

У системі цінностей кожної людини є суспільні блага і цінності, які існують об’єктивно і не залежать від її нахилів і стремлінь. У процесі суспільного життя, внаслідок виховання тощо суспільного значення набуває статус особистісно вартісного і стає метою діяльності індивіда.

Будь-яка діяльність людини, будь-які акти поведінки у процесі реалізації конкретизуються як результат більш точного відображення умов зовнішнього середовища, які змінюються, вимог вищої необхідності, а також як наслідок зміни психологічних можливостей, внутрішніх вимог самої особистості як суб’єкта діяльності. Мотивація постає тим складним механізмом співвідношення особистістю зовнішніх та внутрішніх факторів поведінки, які зумовлюють виникнення, спрямування, а також способи здійснення окремих форм діяльності.

Використовуючи поняття «зовнішні» і «внутрішні» фактори, які впливають на формування мотивів, виокремлено дві групи мотивів, кожна з яких має різне походження і різні психологічні характеристики.

Мотиви першої групи пов'язані безпосередньо зі змістом і процесом діяльності – це внутрішні мотиви. До другої групи належать ті, спонукальні фактори яких перебувають поза межами діяльності – це зовнішні мотиви. Якщо задіяні зовнішні мотиви, то до діяльності спонукають не зміст, не процес діяльності, а фактори, які безпосередньо з нею не пов’язані.

Зважаючи на це, можна визначити мотиви, якими керуються люди різного віку у процесі фізичного виховання.

1. Внутрішні мотиви. Мотиви, які пов’язані з процесом і змістом діяльності (стимулом є інтерес, бажання отримати позитивні емоції, відчуття краси і гармонії власного тіла).

2. Зовнішні мотиви.

Широкі соціальні мотиви:

• мотив відповідальності та обов’язку перед суспільством, спортивною групою, класом, тренером, учителем;

• мотив самовизначення і самоствердження.

Наукові дослідження демонструють, що особливості мотивів та інтересів залежать від віку людини. У дитинстві, шкільному віці, студентські роки фізичне виховання закладає основи особистості: оволодіння знаннями, уміннями, навичками, формування світогляду і культури, яка співвідноситься з поліпшенням фізичного розвитку, фізичною підготовкою, формуванням естетики тіла і культури рухів. Основу мотивації на цьому етапі становить усвідомлення себе як особистості.

Інтерес до матеріальних та духовних цінностей фізичної культури може впливати і як наслідок, як один із інтегральних проявів складних процесів мотиваційної сфери. У такий момент мотивація є основою, джерелом, а інтерес – наслідком, проявом процесів, які відбуваються в ній.

Виникаючи спочатку на основі потреби дитини в русі, у нових враженнях, новій інформації, інтерес згодом може перерости у нову, вторинну (духовну) потребу – фізичне вдосконалення, на основі якого будуть виникати нові мотиви та інтереси.

Інтерес та мотивація пов’язані між собою і впливають один на одного. Внутрішня мотивація з’являється тоді, коли зовнішні мотиви і мета занять фізичною культурою відповідають можливостям особи, тобто є оптимальними (не дуже тяжкими і не занадто легкими), і коли ті, хто займаються фізичною культурою, усвідомлюють суб’єктивну відповідальність за їх реалізацію. Успішна реалізація таких мотивів та цілей викликає в учнів задоволення, натхнення, бажання продовжувати заняття за власною ініціативою, тобто внутрішню мотивацію та інтерес. Внутрішня мотивація виникає також і тоді, коли школяр відчує задоволення від самого процесу, умов занять, від характеру взаємозв’язків з педагогом, з членами колективу під час цих занять. Однак внутрішня та зовнішня мотивація повинні діалектично поєднуватись. Особистісними мотивами можуть бути:

• прагнення отримати визнання інших людей (учителів, тренера, батьків, товаришів);

• прагнення здобути високий соціальний статус (мотивація престижу – стати чемпіоном, виконати нормативи майстра спорту, посісти престижну по­саду, отримати матеріальну винагороду).

У процесі діяльності можуть з’явитися мотиви уникнення неприємностей, які можуть з’явитися внаслідок незадоволених вимог та очікувань батьків і вчителів.

Зовнішні мотиви повинні бути підкріплені внутрішніми (інтересом, бажанням, особистим переконанням), у протилежному випадку вони не зможуть забезпечити максимального ефекту.

Чим доросліший школяр, тим важливішу роль у мотиваційній сфері відіграють соціально-значущі мотиви: бути здоровим, готовим до життя, праці, військової служби. Навчально-пізнавальні мотиви, результативні, процесуальні, мотиви добробуту, уникнення неприємностей мають неоднакову силу на окремих вікових етапах розвитку особистості учня і залежать від виховання, соціально-економічних умов, які постійно змінюються. Щоб визначити, якими мотивами керуються школярі (зовнішніми чи внутрішніми), треба надавати їм реальну можливість займатися фізичними вправами за власною ініціативою. Якщо вони продовжують заняття – то це означає, що в основі рухової спроможності лежать внутрішні мотиви.

Мотиви починають формуватися тоді, коли з’являється мета. Та сама потреба може бути задоволена шляхом досягнення різної мети (заробити гроші, добре навчатися, досягти високого спортивного результату тощо).

Мета занять може відрізнятися у школярів і студентів, тих, хто мешкає у міській і сільській місцевості, у хлопців і дівчат.

Постає питання, за яких обставин людина починає займатися фізичними вправами, в якому віці та що стоїть їм на заваді.

Причини, які є стимулом до занять руховою активністю, ґрунтовно описані в науковій літературі.

1. Нормалізація маси тіла турбує багатьох людей, найчастіше – у зрілому віці, проте і в підлітковий період вона є стимулом до занять. Ця проблема потребує більш детального дослідження.

2. Зниження ризику розвитку гіпертензії хвилює значну частину дорослого населення, проте зміцнення здоров’я шляхом фізичного виховання визнають і школярі.

3. Зниження стресу та депресії. У сучасному суспільстві спостерігається значне збільшення кількості осіб, які страждають на депресію, перебувають у стані тривоги.

4. Задоволення. Багато людей починають займатися фізичною культурою, щоб зміцнити здоров’я, схуднути, однак, якщо заняття не приносять задоволення, то від них згодом відмовляються. Головною причиною участі багатьох підлітків в організованій спортивній діяльності є отримання задоволення.

5. Розвиток самооцінки. Заняття фізичними вправами, пов’язані з появою почуття подолання труднощів, люблять люди, впевнені у собі, у своїй зовнішності.

6. Спілкування. Дуже часто люди починають займатися якимось із видів рухової активності, щоб мати можливість спілкуватися з іншими. Підлітки зізнаються, що обрали певний вид спорту «за компанію», через те, що хтось із їхнього мікросередовища обрав це для себе.

У науковій літературі описано причини, які стають на заваді заняттям фізичною культурою. Фахівці вважають, що знання цих причин допоможе розробити адекватну стратегію подолання цих перешкод.

1. Брак часу – одна з причин, якою пояснюють неможливість займатися фізичною культурою. Проте фахівці вважають, що це свідчить про зміщення пріоритету до інших видів діяльності у вільний час та низьку мотивацію до фізичної культури.

2. Відсутність знань. На цю причину вказують і дорослі, і школярі. Цей факт необхідно враховувати для того, щоб удосконалити програми з фізичної культури у загальноосвітній школі.

3. Відсутність тренувальних засобів. Ця проблема потребує глибокого вивчення. Коли на ній акцентують увагу у зарубіжних виданнях, то йдеться про дороге обладнання, в Україні ж діти скаржаться на відсутність елементарних засобів, навіть спортивної форми.

На формування мотивів впливають різні фактори. Так, з-поміж факторів, що зумовлюють участь у програмах рухової активності, науковці виокремлюють особистісні, ситуативні, поведінкові, організаційні. Дослідники визначають комунікативні, сімейні, соціально-економічні, особистісні, які можна розподілити відповідно до джерел формування на зовнішні та внутрішні.

Вплив інформаційних факторів свідчить, що ставлення до певного явища не є спадковим, а формується, створює умови для змін. Можна припустити, що за умови наявності знань (інформації) про фізичну культуру, спорт, рекреацію, з’явиться здатність змінити або сформувати у школярів позитивне ставлення до фізкультурно-спортивних занять.

Високий ступінь сприйняття психічної стимуляції можна пояснити тим, що слово діє через аналізатори на мозок як більш сильний стимулятор, який впливає на всі функції організму. Шляхом психофізіологічного аналізу видатний фізіолог І.П. Павлов розкрив природу переконування (навіювання) і визначив основні показники базової сугестивності: зниження тонусу кори великих півкуль, швидкий перехід коркових клітин у загальмований стан, який зумовлює виникнення функціонального роз’єднання діяльності мозку.

У XXI ст. стала актуальною проблема стійкості психіки людини, особливо підлітка, до маніпулятивних форм впливу засобів масової інформації та реклами.

Багаторічні дослідження засвідчують, що одним із основних факторів, який визначає успіх розвитку фізичної культури та спорту в країні, формування здорового способу життя, є ефективна діяльність ЗМІ. Населення загалом активно використовує ЗМІ як джерело знань про фізичну культуру і спорт. Насамперед, це телебачення і радіо. Регулярність та інтенсивність використання ЗМІ залежать від статі, віку, соціального стану та ставлення до фізичної культури та спорту споживачів. Спостерігають зростання зацікавленості їх тими матеріалами та повідомленнями в пресі, по телебаченню і радіо, які мають просвітницьке спрямування.

Національні організації мають вживати заходів для покращення діяльності у сфері інформаційної політики, які б сприяли зміні стереотипів, враховували інтереси конкретних груп населення. Повинні залучати до роботи різні ЗМІ, використовувати нові технології дослідження, маркетинг.