11

Тема 11. Державна фінансова підтримка санації підприємства

1. Умови і порядок оголошення підприємства банкрутом.

2. Ліквідація підприємства.

3. Мирова угода.

В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств набуває все-більшого поширення. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається тільки 20 - 30. Отже, за своєю суттю банкрутство є одним із способів селекції суб'єктів господарювання. Завдяки банкрутству зменшуються негативні наслідки діяльності фінансово-неспроможних підприємств для розвитку економіки країни вцілому.

По-перше, фінансово неспроможне підприємство генерує серйозні фінансові ризики для підприємств, які успішно працюють, його партнерів. Цим воно завдає їм відчутного економічного збитку в процесі своєї діяльності. У результаті також знижується загальний потенціал економічного розвитку країни;

По-друге, фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини Державного бюджету і позабюджетних фондів, сповільнюючи реалізацію передбачених програм економічного і соціального розвитку;

По-третє, неефективно використовуючи надані йому кредитні ресурси в товарній і грошовій формі, фінансово неспроможне підприємство спричинює зниження загальної норми прибутку на капітал, використовуваний у сфері підприємництва;

По-четверте,вимушено зменшуючи обсяги своєї господарської діяльності у зв'язку з фінансовими труднощами, такі підприємства генерують скорочення кількості робочих місць і кількості зайнятих у суспільному виробництві, посилюючи цим соціальну напруженість у країні.

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося за двома відмінними напрямками, в основі яких лежать британська та американська моделі.

Британська модель банкрутства передбачає, що банкрутство розглядається як спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок основних, оборотних і всіх інших наявних коштів шляхом ліквідації боржника-банкрута.

Основна мета американської моделі полягає в тому, щоб через санації реабілітувати компанію, відновити її платоспроможність. Для реорганізації компанії існує спеціальна процедура опікування (судового), тобто призначається спеціальний чиновник, повірений або опікун, і під його керівництвом створюється спеціальна комісія, яка спеціалізується на проблемах діяльності фірми. Процедура корпоративної реорганізації спрямована на підтримку великих підприємств, а для дрібних і середніх підприємств нерідкі випадки, коли борги за рішенням суду прощаються, якщо кредитори не несуть великих збитків, якщо кредити видавалися за відомо під явно високі відсотки, якщо підприємство-банкрут має сталі перспективи розвитку тощо. Але якщо неудачливу фірму знову охопить фінансовий крах, то вона протягом наступних шести років не має права звертатися до суду за допомогою у справах про банкрутство.

Основними функціями законодавства про банкрутство є:

• запобігати непродуктивному використанню активів підприємств;

• реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, _така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

• сприяти як найповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

До основних нововведень у новому законі про банкрутство у частині порушення справи слід віднести такі:

• запроваджено положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником;

• змінено строк, після закінчення якого у кредитора виникає право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи;

• змінено характер події, від якої відраховується строк, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (3 місяці з дня, встановленого для виконання зобов'язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).

Проблематикою банкрутства підприємств займається Агентство із запобігання банкрутству підприємств та організацій. Після внесення підприємства до реєстру неплатоспроможних підприємств агентство упов­новажене здійснювати управління його майном, укладати і розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо погашення боргів.

За діючим в Україні законодавством підставою для порушення справи про банкрутство, як вже зазначалося, є письмова заява будь-якого з кредиторів, самого боржника, органів державної податкової адміністрації або державної контрольно-ревізійної служби.

Після закінчення місячного терміну з дня опублікування оголошення про банкрутство господарський суд може винести ухвалу про проведення санації. Вживши заходів щодо санації банкрутства, господарський суд за відсутності санаторів призначає ліквідаторів з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, Фонду державного майна (у випадку визнання банкрутом державного підприємства або організації). У свою чергу, ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію (у її склад обов'язково має входити розпорядник майна боржника), яка з метою погашення боргу вирішує питання про продаж майна підприємства-банкрута.

Кошти, отримані від продажу майна банкрута, спрямовуються передусім на відшкодування витрат, пов'язаних з веденням справи про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, а також функціонуванням розпорядника майна і задоволенням вимог кредиторів, забезпечених заставою.

У першу чергу виконуються зобов'язання перед співробітниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудо­вого колективу до статутного фонду підприємства або виплат за акціями трудового колективу).

На другому етапі задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, а також вимоги органів державного страхування і соціального забезпечення,

Після цього задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечених заставою. Наступним кроком є задоволення вимог щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства І виплат за акціями членів трудового колективу.

Основна мета банкрутства не ліквідація підприємств, а задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом. Тобто банкрутство не є самоціллю, а. лише засобом для позбавлення боргів.

2. Підприємницька діяльність припиняється в таких випадках:

• з власної ініціативи підприємця (власника);

• за рішенням власника й за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого законодавством вирішувати такі питання;

• якщо рішення суду, визнання недійсними установчі документи п рішення про створення підприємства;

• на підставі рішення господарського суду;

• в разі закінчення терміну дії ліцензії;

• при банкрутстві;

• на інших підставах, передбачених законодавчими актами України, у тому числі злиття, приєднання, поділ, відокремлення, перетворення.

Підприємницька діяльність може припинитися, якщо її суб'єкт за заявою кредитора, прокурора та інших передбачених законодавством органів може бути визнаний судом чи господарським судом банкрутом.

Обставини інколи складаються так, що підприємство доводиться ліквідовувати. Основними мотивами ліквідації є розчарування заснов­ником підприємства у бізнесі загалом, крах конкретного підприємницького проекту, неотримання очікуваних прибутків і збитковість підприємства. Досить часто засновники ліквідують підприємство для того, аби приховати випадки несплати податків чи інших кримінально пересліду­ваних фінансових махінацій, оскільки, як правило, фіскальні органи не здійснюють перевірок тих підприємств, котрі вже виключені з Дер­жавного реєстру.

Ліквідація підприємства відбувається у таких випадках:

• по збігу терміну, на який підприємство створювалось; або після досягнення мети, для якої воно створювалось;

• за рішенням вищого органу підприємства;

• на підставі рішення суду;

• за поданням банківських органів у разі неплатоспроможності;

• з а поданням органів, що контролюють діяльність підприємства, у випадках систематичного або грубого порушення ним чинного законодавства;

• з інших підстав, передбачених установчими документами та чинним законодавством.

Неплатоспроможні підприємства повинні спочатку спробувати відновити свого платоспроможність завдяки системі реанімуючих заходів. Лише у випадку, коли їді заходи не призвели до бажаного результату, розпочинається ліквідаційна процедура.

Процедура ліквідації залежить від підстав ліквідації. Найпростішою є процедура ліквідації підприємства з ініціативи власника. У цьому разі вона складається із таких послідовних кроків:

Приймається рішення власника (власників) підприємства про припинення його діяльності. У приватному підприємстві його приймає власник (засновник) одноособово, у товаристві з обмеженою відповідальністю - збори засновників (учасників). В обох випадках рішення має бути викладене у письмовій формі (протокол загальних зборів або наказ по підприємству).

Створення ліквідаційної комісії.

Ліквідаційна комісія призначається самим підприємством, у випадках банкрутства та припинення підприємницької діяльності за рішенням суду чи господарського суду - ліквідаційна комісія призначається цими органами. Управління підприємством переходить до ліквідаційної комісії в день її призначення, яка публікує офіційне оголошення про ліквідацію підприємства, зазначаючи термін для подачі кредиторами своїх претензій. Оголошення публікується в одному з офіційних (республіканському чи місцевому) органі преси.

До ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права і обов'язки.

• управляти майном банкрута

• здійснювати інвентаризацію і оцінку майна банкрута визначати ліквідаційну масу і розпоряджатися нею

• вживати заходів до стягнення дебіторської заборгованості

• реалізувати ма йно банкрута

• здійснювати інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів підприємствам третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс, який має бути підтверджений аудитором ти подає його до вищого органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Складнішою є процедура примусової ліквідації підприємства, яка відбувається в судовому порядку.

Судовий порядок ліквідації підприємства і скасування державної реєстрації суб'єктів підприємництва встановлений для випадків:

• у банкрутства підприємства;

• визнання недійсними, або такими, що суперечать чинному законодавству, засновницьких документів;

• здійснення діяльності, яка суперечить засновницьким документам чинному законодавству України;

• невчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження.

Суд може прийняти до розгляду питання про ліквідацію підприємства лише за наявності відповідного позову. Це можуть бути позови про:

1. ліквідацію підприємств;

2. позови про визнання недійсними засновницьких документів та рішення про створення підприємства;

3. позови про відміну державної реєстрації.

1. Позови про ліквідацію підприємства можуть подаватися до госпорського суду лише у випадках, прямо передбачених законодавчими актами, з посиланням на підстави, згідно з якими організація-позивач вправі звертатися з позовом. Такі підстави визначені в Законі України Про господарські товариства", відповідно до якого товариство відбувається на підставі рішення суду за поданням органів, що контрол юють діяльність товариств, у разі систематичного або грубого порушення ними законодавства.

Поняття систематичного порушення законодавства означає, що господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства, порушили його знову.

2. Позови про визнання недійсними засновницьких документів та рішення про створення підприємства. У таких випадках суд вирішує питання про ліквідацію підприємства, або про визнання недійсними зазначених документів. У разі позитивного вирішення такого позову рішення суду є для органу реєстрації підставою для відміни державної реєстрації.

Відповідний позов може бути поданий державним органом, який, згідно із законодавством, здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-якою особою, котра вважає, що її права та інтереси порушені у зв'язку із створенням відповідного підприємства (наприклад, невідповідність фак­тичних відомостей, що містяться в засновницьких документах).

3. Позови про відміну державної реєстрації. Вони подають в разі здійснення підприємством діяльності, що суперечить чинному законодавству, засновницьким документам; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження (проживання), що передбачено чинним законодавством України.

3. Мирова угода є, мабуть, найбільш демократичним вирішенням питання заборгованості підприємства перед своїми кредиторам. Мож­ливість укладання мирової угоди передбачена статтею 35 Закону України ''Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник, якому загрожує неплатоспроможність, звертається із заявою до господарського суду щодо порушення справи про своє банкрутство. У такому разі боржник розраховує укласти мирову угоду в ході провад­ження справи про банкрутство, щоб виграти час для здійснення санації підприємства. У противному разі за наявності ознак неплатоспромож­ності кредитори самі звертаються із заявами стосовно порушення справи про банкрутство боржника. Проте тоді мирову угоду останньому ук­ласти набагато важче.

Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає до господарського суду проект мирової угоди, список усіх кредиторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про його фінансове і майнове становище.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету. Вона вважається прийнятою, коли всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення м ирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди від імені борж­ника приймає керівник останнього чи керуючий санацією, ліквідатор, які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Угода укладається в письмовій формі підлягає затвердженню госпо­дарським судом. З цією метою кризовий керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди має подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Розрізняють дві основні форми поступок кредиторів, які можуть передбачатися мировою угодою:

• мораторій;

• списання частини заборгованості.

У мирових угодах в деяких випадках передбачається комбінація мораторію та списання заборгованості.

Якщо боржник подав недостовірні відомості про свій фінансово майновий стан, то за заявою будь-кого з кредиторів господарський суд може визнати мирову угоду недійсною.

Загалом мирова угода може бути розірвана за згодою сторін або з рішенням господарського суду, якщо:

• ще вона не виконується;

• спостерігається тривале погіршення фінансового стану боржника;

• певні дії боржника завдають збитків правам та законним інтерсам кредиторів;

• вона містить умови, що передбачають переваги для окремих кредиторів або ущемлення прав і законних інтересів інших.

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження кризового керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), проте комітет кредиторів може покласти на кризового керуючого наглядові функції за ходом виконання мирової угоди. Під час дії мирової угоди кризовий керуючий не має Права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його використання.

Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів до бюджету та цільових позабюджетних фондів укладається відповідно до вимог податкового законодавства.