2. Характеристика структури мотивації (потреби, мотиви, інтереси)

В основі появи та розвитку соціальних явищ, зокрема і фізичного виховання, лежать як індивідуальні потреби особистості (біологічні, соціальні, ідеальні), так і потреби групові, колективні, суспільні.

Фізичне виховання можна кваліфікувати як вид діяльності, що спрямована на задоволення визначених потреб людини та суспільства.

Діяльність – це специфічно людська форма активного відношення до зовнішнього середовища, зміст якої включає цілеспрямовані зміни та освоєння. Фізична культура – діяльність, спрямована на формування людини як частини світу. Будь-яка діяльність передбачає мету, засоби, результат і процес діяльності, отже основна її ознака – усвідомленість.

Основою діяльності є свідомо сформована мета, що є поза діяльністю і належить до сфери людських мотивів, ідеалів, цінностей.

Сучасний науково-технічний розвиток, економіка, політика дедалі ви­разніше демонструють, що будь-яка діяльність набуває сенсу, залежно від моральної орієнтації та впливу на людське існування.

Що ж спонукає людину до занять спеціально організованою руховою діяльністю, яка безпосередньо не пов’язана зі створенням необхідного матеріального добробуту?

Мотивація – це загальний термін, що позначає стан, який спонукає людину розпочати певний вид активності та продовжувати його, докладаючи фізичних і моральних зусиль. Мотивація пояснює, чому людина вчинила саме так, а не інакше.

Концепція мотивації базується як на біологічних і соціальних чинниках, так і на факторах навчання, які стимулюють, підтримують і формують цілеспрямовану поведінку. Мотивація спрямована у бік зменшення напруження і формується визначеними потребами. Мета поведінки задовольняє визначені базові потреби індивіда.

Для кращого розуміння причин, що стимулюють діяльність конкретної людини у сфері фізичної культури, слід проаналізувати потреби, мотиви, а Також установки, які можуть бути задоволеними у цій сфері. Зауважимо, що задоволення одних потреб спричиняє появу нових, а труднощі, котрі виникають в якійсь галузі діяльності, змушують вдаватися до пошуків інших засобів, де потреби можуть бути задоволені меншими зусиллями. Таким чином у цьому процесі взаємодіють два чинники: прагнення задовольнити потреби та пошук, вибір форм задоволення цих потреб. У сучасній науці потреби класифікують за різними ознаками: за сферами діяльності, за змістом (матеріальні, духовні, естетичні), за значенням (домінуючі та другорядні; стійкі й ситуативні), суб'єктом (індивідуальні, групові, суспільні).

Наведемо приклад класифікації потреб, розробленої А. Маслоу.

1-й рівень – фізичні потреби (голод, спрага, відпочинок, дихання, вправи).

2-й рівень – безпека (захист від природних явищ, соціальної агресії, несправедливості, тиранії).

3-й рівень – афіліація (належність до певної групи, любов, повага).

4-й рівень – потреба Его (самоствердження, статус, автономія, повага, визнання).

5-й рівень – самоактуалізація (самореалізація, реалізація індивідуального потенціалу).

Потреба – це необхідність чи нестача чогось в організмі особистості, у соціальній чи віковій групі, у суспільстві в цілому, тобто внутрішній рушій активності.

У психології поняття «потреба» трактують як особливий психічний стан індивіда, усвідомлене незадоволення, яке виявляє себе в незадоволених величинах та усвідомлених мотивах поведінки. Потреба стимулює до пошуку засобів її задоволення. На нашу думку, найбільш прийнятною класифікацією потреб відповідно до сфери фізичного виховання є класифікація, розроблена у 1990 р. П. Симоновим, який виокремлює потреби біологічні, соціальні, ідеальні.

Біологічні (вітальні) – потреби тіла: потреби в русі, зміні діяльності (активний відпочинок), харчуванні.

Соціальні – потреби у спілкуванні з іншими людьми, самоствердження, лідерство, підкорення, співпереживання, наслідування (мода).

Ідеальні – духовні, особистісні потреби самовираження: пізнання (через гру пізнаємо світ), творчості, розваг, емоційного функціонування (отримання позитивних емоцій), діяльності із досягнення мети (рефлекс мети), самовираження. У галузі фізичної культури можуть знайти задоволення і виступати неусвідомленими рушіями до занять фізичними вправами, іграми, спортом не тільки біологічні й соціальні, а й особистісні потреби.

Потреби кожної з груп не є взаємозамінними. Будь-який рівень задоволення потреб одного різновиду не може компенсувати потреб з іншої групи.

Домінування у певний період життя однієї з якихось потреб, мотивація та вибір способу досягнення мети визначаються як природними задатками людини, так і соціальними умовами (мораль, закони), і найголовніше – вихованням.

Зайнятися фізичною культурою і спортом людину змушують і особистісні усвідомлені потреби (мотиви, прагнення, мета): зміцнити здоров’я, підготуватися до трудової діяльності, військової служби, спілкування, отримати матеріальні блага (у спорті), суспільне визнання, організація вільного часу, подорожі тощо.

Мотив – це усвідомлена причина активності людини, спрямована на досягнення мети. Мотив починає формуватися під впливом потреби, яка виникає у людини. Поява потреб спонукає до відповідних учинків, які супроводжуються внутрішньою психічною і зовнішньою руховою активністю, бажанням позбавитися внутрішньої напруги. У людини з’являється мета, до певного часу в уяві, ідеальна, яка, проте, змушує людину до активних дій.

Мета і потреба не ідентичні поняття. Та сама потреба може бути вирішена шляхом досягнення різних цілей. Мотив включає розуміння того, задля чого і через що людина змушена проявляти зовнішню активність. Усвідомлення «через що» пов’язане з потребою, а усвідомлення задля чого – з метою.

На формування мотивів впливають фактори як зовнішні, так і внутрішні. Зовнішніми факторами є умови (ситуації), в яких опинилась людина. До внутрішніх факторів належать бажання, інтереси, захоплення, переконання особистості. Вивчення мотивів фізкультурно-оздоровчої діяльності різних вікових груп населення, факторів і методів, що сприяють їх формуванню, дасть змогу залучати людей до систематичних занять фізичною культурою і спортом та скеровувати процес фізичного виховання.

Дослідження фахівців засвідчують виразні вікові особливості мотивів та інтересів.

Від дитинства до періоду навчання у вищому навчальному закладі фізичне виховання виконує роль творця особистості: засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, культури, що пов'язано з поліпшенням фізичного розвитку, фізичної підготовки, формування естетики тіла і культури руху. В основі мотивації на цьому етапі лежить прагнення усвідомити себе як особистість.

У зрілому віці перед людиною постають завдання засвоєння важливих соціальних функцій – громадянських, трудових, сімейних. Головним із мотивів є бажання зберегти сили, сформувати бажаний імідж.

Зміну мотивації та ставлення до фізичних вправ спостерігають у молодих дівчат та жінок, зайнятих у комерційній сфері. Прагнення здобути престижну посаду змушує їх до постійного поліпшення свого загального фізичного розвитку. Посади референтів, секретарів, завідувачів відділами у різних сферах економіки, бізнесі, соціальному обслуговуванні, банках, туристичних фірмах, шоу-бізнесі потребують красивої зовнішності та фігури, які стають їх візитною карткою.

Взаємозв’язок кар’єри та фізичного іміджу визнають дедалі більше жінок. За статистикою, беззаперечним його вважають 59%, до певної міри – 32% і тільки 3% жінок не визнають цієї залежності. Найбільшу переконаність у визнанні цього фактора проявляють жінки віком 25–30 років, меншою мірою – 15–20 років.

Інтереси є позитивним емоційним прагненням людини до пізнання та занять певною діяльністю. Зауважимо, що задоволення інтересу (на відміну від звичайної цікавості) не спричинює його зникнення. Навпаки, інтерес може зміцнюватися, розвиватися, ставати більш глибоким і різнобічним. Інтерес є постійним каталізатором енергії людини: він або полегшує виконання певної роботи, або ж навпаки, стимулює вольові зусилля людини, допомагає проявити терплячість, наполегливість, підтримує цілеспрямованість.

Аналіз інтересів школярів до різних видів спорту демонструє зниження популярності традиційних видів, таких, як легка атлетика, баскетбол, бокс, і зростання зацікавленості атлетичною гімнастикою, східними єдиноборствами, плаванням, футболом – у юнаків та гімнастичними вправами, які виконують під музику (аеробіка, шейпінг, аква-аеробіка), – у дівчат.