36

ЛЕКЦІЯ 15–17

Наукові основи фізичної рекреації

План вивчення теми

1. Теорія мотивації діяльності.

2. Характеристика структури мотивації.

3. Фактори, що впливають на формування мотивації.

4. Теорія вікового розвитку організму людини.

5. Теорія стомлення та відновлення.

6. Теорія адаптації.

7. Теорія функціональних резервів.

8. Методи визначення мотивів та інтересів людей до різних видів рухової активності.

Рекомендована література:

1. Адуло Т.П. Культура, философия и духовный мир человека / Т.П. Адуло. – Минск: Наука и техника, 1986. – 228 с.

2. Амосов Н.М. Сердце и физические упражнения / Н.М. Амосов, И.В. Муравов. – К.: Здоров’я, 1985. – 80 с.

3. Апанасенко Г.Л. Медицинская валеология / Г.Л. Апанасенко, Л.А. Попова. – К.: Здоров’я, 1998. – 246 с.

4. Булич Э.Г. Здоровье человека / Э.Г. Булич, И. Муравов. – К.: Олимп, л-ра, 2003. – 424 с.

5. Иващенко Л.Я. Программирование занятий оздоровительным фитнесом / Л.Я. Иващенко, А.Л. Благий, Ю.А. Усачев. – К.: Науковий світ, 2008. – 198 с.

6. Детская спортивная медицина / под ред. С.Б. Тихвинского и С.В. Хрущева. – М.: Медицина, 1991. – 560 с.

7. Круцевич Т.Ю. Основи теорії адаптації та закономірності її використання у фізичному вихованні / Т.Ю. Круцевич, В.М. Платонов // Теорія і методика фізичного виховання; за ред. Т.Ю. Круцевич. – К.: Олімп, л-ра, 2008. – Т. 1. – С. 127–150.

8. Круцевич Т.Ю. Наукові основи фізичного виховання: лекція для студентів і аспірантів. – К.: Знання України, 2001. – 23 с.

9. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология и школьная гигиена / А.Г. Хрипкова, М.В. Антропова, Д.А. Фарбер. – М.: Просвещение, 1990. – 320 с.

10. Фомин H.А. Физиологические основы двигательной активности / Н.А. Фомин, Ю.Н. Вавилов. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 224 с.

1. Теорія мотивації діяльності

Наукові теорії допомагають людині пізнати саму себе та довкілля і з’ясувати причинно-наслідкові відношення між організмом людини та навколишнім світом.

У процесі занять фізичною культурою необхідно не тільки рекомендувати якийсь із різновидів рухової активності, а й визначати мету, задля якої людина хоче займатися фізичними вправами, її інтерес, в якому віці, які вправи і які фізичні навантаження є доцільними, як організм буде до них пристосовуватися, які граничні межі пристосувальних реакцій організму, тобто, якими є його резерви.

Загальновизнано, що головним об’єктом впливу фізичної культури як системи спеціальних духовних і матеріальних цінностей та діяльності зі створення нових цінностей та їх використання є людина – основна неподільна частина суспільства.

Сутність і характер людини окреслюють за допомогою трьох понять: людина, індивід, особистість.

Людину визначають як живу систему, що поєднує в собі фізичну (тілесну, біологічну) і духовну сутність, соціальну і природну, спадкову та набуту протягом життя.

Індивід – це біосоціальне визначення людини як представника виду.

У психології особистість – це сукупність індивідуальних властивостей психіки, що спрямовують та визначають активну діяльність людини. У сфері фізичного виховання вона виступає як єдність усіх складників, що утворюють систему.

Біологічна й особистісна сутність визначають індивідуальну активність людини, соціальна полягає в тому, що людина живе у суспільстві, і саме суспільство до певної міри визначає її мотиви, ідеали, цілі, способи їх досягнення і види діяльності. Вірогідно, що поведінку людини визначає взаємодія внутрішніх і зовнішніх факторів. Зовнішні впливи на людину проходять крізь призму «сукупності внутрішніх умов», формуючи особисте, індивідуальне, зумовлюючи її індивідуальне світосприйняття, індивідуальні реакції на зовнішні впливи, вибір індивідуальних форм поведінки, способів задоволення своїх потреб та досягнення мети. Той самий зовнішній вплив різними людьми сприймається неоднаково і викликає відмінні зворотні реакції, які залежать від загального рівня культури, темпераменту тощо.

Ступінь індивідуалізації зовнішнього, тобто виховання, становить близько 40–50% (Амосов, 1985).

Фізична культура – перший, природний «місток», що поєднує соціальне та біологічне в людині. Освоєння, збереження та примноження природного в людині відбувається шляхом усвідомлюваної та стимульованої соціумом рухової активності, що є основою формування і збереження людиною свого фізичного потенціалу.

Поведінку людини визначають її потреби – усвідомлені або неусвідомлені чинники її діяльності. Незадоволення або неповне задоволення потреб у побуті, навчанні, праці є стимулом до пошуку шляхів їх задоволення у сфері фізичного виховання і спорту.

Людина може прагнути розвинути свої фізичні властивості, досягти високої фізичної кондиції, спрямованої на зовнішній результат, що лежить за межами фізкультурних занять, наприклад, лідерство у трудовому колективі. Нещодавно з’явилася нова спільнота – представники сфери комерційної діяльності, які дедалі більше вдаються до нових підходів у використанні засобів фізичного виховання до соматичного здоров’я, яке стало безпосередньо впливати на конкурентні відношення у сфері бізнесу (використання сучасних тренажерних пристроїв, нових технологій відомих вправ аеробіки – степ-аеробіка, слайд-аеробіка, аква-аеробіка та інших нових видів рухової активності – боулінг, фітбол тощо). Потреби у фізичному здоров’ї усвідомлюються людиною відповідно до рівня прояву порушень чи відхилень від нормальної життєдіяльності як невідповідність між тим, «як повинно бути» і як є насправді.

Нині помолодшали серцево-судинні захворювання, почастішали випадки повторних гострих респіраторних захворювань, через те уже діти молодшого віку замислюються над тим, як поліпшити своє здоров’я, і пов’язують це із руховою активністю.

Заняття фізичними вправами – ефективний засіб оздоровлення людини. В основі цього процесу лежить не тільки тренувальний ефект, спрямований на переведення функціональних систем організму в активний режим. Оздоровчий ефект фізичних вправ пов’язаний і з тим, що, виконуючи рухи, людина переживає нові відчуття: «радість м’язів», «відчуття води», «відчуття м’яча». Специфіка цих відчуттів гармонізує буття людини і сприяє досягненню тілесно-духовної єдності.

Людині притаманне прагнення отримати позитивні емоції, які пов’язують із дозвіллям. Добре організований відпочинок після трудового дня, заняття спортом дозволяють відновити свої сили.

Щоб наповнити дозвілля людей активною діяльністю, у засобах масової інформації пропагують змагання під девізом «роби з нами, роби краще нас», називаючи їх запозиченим із Європи терміном «спорт вільного часу». Такі змагання зорієнтовані на особистісне вдосконалення, розваги. Діапазон інтересів коливається від епізодичних, нерегулярних занять до спорту вищих досягнень.

Необхідність активного дозвілля зумовила розвиток ігрових видів, які приваблюють зміною ситуацій, ігровою інтригою – гра з м’ячем, волейбол, баскетбол, футбол, теніс тощо. До 1990-х років названі традиційні види спорту широко впроваджувалися у фізичному вихованні усіх вікових груп населення в обов’язкові та добровільні форми занять.

На початку 1990-х років на базі традиційного спорту набувають інтенсивного розвитку нові різновиди рухової активності. Потреба населення в рекреаційних розвагах та оздоровленні у поєднанні з руховою активністю зумовлює розвиток пропозицій. Відкриття фізкультурно-оздоровчих груп на комерційній основі сприяє природній конкуренції та запровадженню нових досконаліших форм.

Заняття фізичними вправами у певних колах суспільства перейшли із розряду нецікавих та обов'язкових до добровільних, модних, елітних. Інтенсивно розвивається методика застосування традиційних видів гімнастики, акробатики, плавання, важкої атлетики, що має на меті рекреаційне оздоровлення. У нашій країні освоюються нові закордонні технології, сучасні тренажери, аеробіка, шейпінг, степ-аеробіка, слайд-аеробіка та інші. На основі інтеграції виникають нові види вправ: поєднання аеробіки з плаванням – аква-аеробіка, велосипеду і гімнастики – велокінетика, акробатики і вправ зі скакалкою – роуп-скіпінг.