4. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків

Глава 2 підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків

1. Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

5. Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків

Цінність будь-якого права, у тому числі і суб’єктивного цивільного, полягає в можливості управненої особи його здійснити. Здійснення цивільних прав - це реалізація уповноваженою особою тих можливостей, які складають зміст цього права. Так, зміст права власності складають правомочності власника (уповноваженої особи) з володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Здійснюючи свої правомочності, власник тим самим задовольняє свої певні матеріальні або духовні потреби.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ст. 12 ЦК). По суті – це втілення в цивільному законодавстві принципу "що не заборонено законом, то дозволено". Це означає, що всі питання, пов’язані із використанням своїх суб’єктивних прав, у тому числі обсягом і способом їх реалізації, відмовою від них тощо, вирішуються управненою особою самостійно, за власним бажанням і волею. Так, продавець у зобов’язанні з купівлі-продажу має право вимагати сплати певної грошової суми за товар, але може з власної ініціативи зменшити цю суму, збільшити кількість товару або уступити свою вимогу іншій особі тощо.

Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (ст. 12 ЦК). Власник, який сам не користується належним йому на праві власності майном, зовсім не позбавляється свого суб’єктивного права на це майно. В той же час, якщо у відповідності до ст. 1272 ЦК спадкоємець протягом 6 місяців не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її, тобто позбавляється цього суб’єктивного права.

Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленими актами цивільного законодавства (ч. З ст. 12 ЦК). Спадкоємець може відмовитися від свого суб’єктивного права на спадщину, подавши про це заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини (ст. 1273 ЦК).

У ч. 5 ст. 12 ЦК закріплено: якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Таке положення ще раз підтверджує принцип свободи волевиявлення управненої особи щодо свого суб’єктивного права та презумпцію його добросовісного здійснення.

Потрібно зазначити, що суб’єктивному праву завжди відповідає юридичний обов’язок, а крім цього, деякі суб’єктивні права одночасно можуть бути і обов’язками. Так, власник майна не тільки вправі здійснювати своє суб’єктивне право, але і зобов’язаний законом утримувати майно, яке йому належить (ст. 322 ЦК).

Способи здійснення цивільних прав можуть бути численними, але насамперед залежать від свободи вибору відповідної поведінки самої управомочної особи. За характером їх змісту вони поділяються на юридичні та фактичні дії. Юридичні дії проявляються в укладанні правочинів (договорів), наприклад, складання заповіту, укладання договору купівлі-продажу майна, а фактичні - в юридично значущих поступках, наприклад, користування власним майном.

Суб’єктивні цивільні права здійснюються перш за все активними діями управненої особи. Так, власник може сам користуватися своїм майном, може передати його в користування іншій особі, може його продати, обміняти, викинути тощо. Одночасно управнена особа має і пасивне право - вимагати від зобов’язаних осіб виконання своїх обов’язків, наприклад, повернення майна користувачем.

Здійснення управненою особою тих чи інших дій залежить також і від характеру правової норми, що регулює дані відносини. В правовій нормі може бути передбачено право управненої особи обрати одну дію з декількох, як, наприклад, право покупця у разі продажу йому неякісного товару (ст. 708 ЦК), так і здійснення тільки однієї дії, наприклад, у разі втрати речі поклажодавець може вимагати тільки відшкодування у розмірі її вартості (ст. 951 ЦК).

Інколи спосіб здійснення цивільних прав управненою особою може залежати і від волевиявлення інших осіб, інтересів яких ці дії торкаються. Так, без згоди інших співвласників у праві спільної часткової власності власник, який бажає розпорядитися своєю часткою у праві, не може здійснити свого суб’єктивного права (ст. 362 ЦК). Здійснювати своє суб’єктивне право управнена особа може як самостійно, особисто, так і через свого представника, наприклад, за договором доручення. Повірений вчиняє певні юридичні дії від імені та в інтересах довірителя, а також за його рахунок (ст. 1000 ЦК). В той же час закон передбачає випадки, коли уповноважена особа не може вчиняти дії через своїх представників, а повинна робити це особисто. Так, ч. 2 ст. 1234 ЦК передбачає, що право на заповіт здійснюється особисто і вчинення його через представника не допускається.

Все викладене зовсім не означає, що право управненої особи у здійсненні своїх суб’єктивних прав безмежне. Ні, закон встановлює певні межі здійснення цивільних прав. Стаття 22 Конституції України встановлює, що при прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Стаття 23 Конституції України передбачає, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. Ці конституційні положення знайшли свій подальший розвиток і у цивільному законодавстві. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, і при цьому вона зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ст. 13 ЦК). При здійснені цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі порушення цих вимог, суд може зобов’язати припинити особу зловживання своїми правами.

Як і права, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковими для неї. Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов’язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства ( ст. 14 ЦК).

Стаття 12. Здійснення цивільних прав

1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

3. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

4. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою — п’ятою цієї статті, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 14. Виконання цивільних обов’язків

1. Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

3. Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

4. Особа може бути звільнена від цивільного обов’язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.