2. Система і принципи цивільного права

Оскільки цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, то ця сукупність розташована не хаотично, не безсистемно, а має точно визначену структуру. Під системою цивільного права слід розуміти його структуру, яка складається з норм, що об’єднуються в окремі інститути, які, у свою чергу, утворюють відповідні підгалузі і розміщені у визначеній послідовності.

Норма цивільного права - це встановлене чи санкціоноване правило поведінки, що визначає права та обов’язки осіб у врегульованих особистих немайнових і майнових відносинах. Так, ч. 2 ст. 693 ЦК встановлює, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Під інститутом цивільного права слід розуміти сукупність норм, що регулюють однорідні цивільні відносини. Так, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з передачі майна у платне тимчасове користування, утворюють інститут майнового найму (оренди).

Підгалузь цивільного права - це сукупність інститутів, що охоплює своїм регулюванням цілісну сферу певних відносин, які входять у його предмет. Так, інститути, які регулюють відносини, пов’язані з наданням житла та проживання в ньому, складають підгалузь цивільного права - житлове право.

Система цивільного права Європи традиційно поділялася на інституційну (наприклад, ЦК Франції) та пандектну (наприклад, ЦК Німеччини). Інституційна структура цивільного права включає в себе такі інститути: особи, речі, способи набуття речей. Пандектна складається з таких розділів (підгалузей): загальні положення, речове право, зобов’язальне право, сімейне право, спадкове право. Але у чистому вигляді таких правових систем вже не існує, і сучасне цивільне право включає у свою структуру такі підгалузі (розділи):

1. Загальні положення: положення, які є обов’язковими і стосуються всіх відносин, що складають предмет цивільного права (основні положення; особи - фізичні та юридичні; угоди; представництво і довіреність; позовна давність тощо).

2. Речові права (право власності, права на чужі речі та ін.).

3. Право інтелектуальної власності.

4. Зобов’язальне право. Договори.

5. Недоговірні зобов’язання.

6. Спадкове право.

7. Сімейне право. Щодо включення сімейного права в систему права цивільного в науці існують дві полярні точки зору. Одні вчені вважають його самостійної галуззю права, а інші відносять до підгалузі цивільного.

Потрібно зауважити, що єдності точок зору вчених на систему цивільного права немає. Деякі автори традиційно застосовують застарілу систему, за якою цивільне право поділяється на Загальну та Спеціальну (Особливу) частини.

Принципи цивільного права. Під принципами цивільного права розуміються основні керівні положення (ідеї, засади), що визначають сутність, тенденції і завдання права, та у відповідності з якими здійснюється регулювання особистих немайнових і майнових відносин. Оскільки принципи права єдині, то вони властиві і цивільному праву, але з урахуванням особливостей його предмету і методу вони також проявляються по-різному, мають свою специфіку.

До загальних принципів (засад) цивільного права відносять:

1. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи. В період розбудови в нашій державі громадянського цивілізованого суспільства змінилося і ставлення до людини, до особистості. У ст. З Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це принципово важливе положення знайшло своє подальше поширення у розділі другому Конституції України "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина", і у цивільному праві означає охорону і захист життя і здоров’я громадянина, його честі і гідності, свободи та особистої недоторканності, недоторканності житла, таємниці листування, телефонних розмов, свободи пересування та вільного вибору місця проживання тощо.

2. Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом. Ст. 41 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності в Україні охороняється законом, і держава забезпечує стабільність відносин власності. Цей принцип закладає підгрунтя, основи майнового порядку в економічних відносинах, гарантує його непорушність і стабільність цивільних відносин.

3. Свобода договору як принцип проявляється у тому, що суб’єкти цивільного права на свій розсуд домовляються про укладання договору, про його суттєві умови, а також вільно обирають своїх контрагентів. У той же час ч. 3 ст. 633 ЦК України закріплює, що підприємець не може відмовитися від укладання публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів, робіт, послуг. Хоча в деякій мірі це й означає відхід від названого принципу, але це зроблено в інтересах всього суспільства, підвищує гарантії прав споживачів. Цей надзвичайно важливий в умовах ринкової економіки принцип особливо яскраво проявляється у ч. 3 ст. 6 ЦК України, де записано: "Сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд".

4. Судовий захист цивільного права та інтересу означає, що коли сторони самі не можуть прийти до згоди і самостійно врегулювати свої розбіжності, то вони можуть звернутися до суду за поновленням порушеного права.

5. Справедливість, добросовісність та розумність є новими для українського цивільного права оціночними категоріями, але вони вже давно є загальноприйнятими в законодавстві Німеччини, Італії, Нідерландів, Франції тощо. Для того, щоб визначити, чого вимагають "справедливість" і "розумність", слід звертатися до тлумачення загальновизнаних принципів права, сучасних правових поглядів, враховуючи реальні соціальні й приватні інтереси. Принципи справедливості, добросовісності та розумності проявляються у встановленні нормами цивільного права однакових для всіх учасників цивільних правовідносин умов для участі в них, з урахуванням їх прав та інтересів, однакового захисту порушених суб’єктивних прав та інтересів.