Тема 1. Основні положення цивільного права

1. Поняття, предмет і метод цивільного права

2. Система і принципи цивільного права

3. Цивільне законодавство. Дія актів цивільного законодавства. Аналогія закону і аналогія права

4. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків

5. Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків

6. Захист цивільних прав та інтересів

1. Поняття, предмет і метод цивільного права

Термін «цивільне право» вживається у трьох взаємозвязаних, але не тотожніх поняттях: як галузь права, як галузь законодавства та як частина науки про право.

Основним критерієм розмежування галузей права є предмет правового регулювання, крім того в якості критеріїв виділяють метод правового регулювання та функції відповідної галузі права.

Під предметом правового регулювання в юриспруденції прийнято розуміти те коло суспільних відносин, котрі охоплює дана галузь права. У відповідності з чинним законодавством, предметом цивільного права України є особисті немайнові та майнові відносини між фізичними та юридичними особами. Учасниками цивільних відносин можуть бути також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави.

Особливістю відносин, що регулюються цивільним правом, є те, що вони виникають між рівноправними та незалежними друг від друга суб’єктами.

Таким чином, цивільне право України - це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини за участю фізичних та юридичних осіб, держави на основі юридичної рівності суб’єктів, їх майнової самостійності, свободи їх волевиявлення та диспозитивності їхньої поведінки.

Найбільш питому вагу серед відносин, що регулює цивільне право, складають майнові відносини. Під майновими звичайно розуміють такі сус­пільні відносини, що виникають з приводу належності і використання різного роду матеріальних благ (майна) в процесі розподілу, обміну та споживання. Окрім цього, ч. 1 ст. 1 ЦК прямо зазначає, що вони повинні бути засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Майнові відносини, що регулюються цивільним правом, можна поділити на: відносини речового характеру та відносини зобов’язального характеру. Речові відносини, тобто відносини, пов’язані з володінням, корис­туванням та розпорядженням суб’єктом цього права об’єктами природи, за­собами виробництва чи предметами споживання і які виражають відношення особи до належної їй речі, а також відносини між нею та іншими особами з приводу цієї речі. Це так звана статика власності. Речові відносини існують у виді відносин власності та інших відносин речового характеру, наприклад, прав на чужі речі.

Зобов’язальні відносини складають другу групу майнових відносин, врегульованих нормами цивільного права. Ці відносини відображають динаміку власності, оскільки вони пов’язані з переходом матеріальних благ від одних суб’єктів до інших в силу зобов’язання, заснованого в більшості випадків на договорі (купівлі-продажу, обміну, дарування тощо). Дані відносини виникають на різних правових підставах, але більшість з них - з договорів про передачу майна від однієї особи до іншої у власність, з договорів на виконання робіт, надання послуг. Іншими підставами можуть бути односторонні правомірні дії (публічна обіцянка винагороди), заподіяння шкоди майну фізичної чи юридичної особи, здоров’ю або життю фізичної особи.

Ознаками майнових відносин є: майнова самостійність та відокремленість їх учасників (майнова відокремленість), які відносяться друг до друга як незалежні та юридично рівні особи (автономність), вільно проявляють свою волю (вільне волевиявлення).

Іншу групу відносин, що регулюються цивільним правом, складають особисті немайнові відносини ( ч. 1 ст. 1 ЦК України). Вже з самого найменування випливають особливості цих відносин: а) вони виникають з приводу немайнових (нематеріальних, духовних) благ, таких як честь, гідність, ділова репутація, ім’я фізичної особи або найменування організації, авторських прав на твори в галузі науки, літератури, мистецтва тощо; б) ці відносини тісно пов’язані з особистістю їх носія, виражають індивідуалізацію учасників цивільних відносин; в)оскільки особисті немайнові відносини є невідчужуваними, то вони належать особі довічно.

Ст. 1 ЦК, вказуючи на коло відносин, що регулюються цивільним законодавством, на перше місце ставить саме особисті немайнові відносини та приділяє їм окрему другу книгу „Особисті немайнові права фізичної особи". Все це вказує на зростання ролі особистих немайнових відносин у суспільному житті, що пов’язане з домінуванням перш за все інтересів особистості.

Під методом у юриспруденції прийнято розуміти сукупність прийомів та засобів, за допомогою яких здійснюється регулювання відповідних суспільних відносин. Іншими словами, якщо предмет правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються відповідною галуззю права, то метод - як ці відносини цією галуззю регулюються. Таким чином, метод цивільного права - це закріплена в його нормах сукупність прийомів та засобів впливу на особисті немайнові та майнові відносини.

Між предметом та методом правового регулювання існує логічний та жорсткий зв’язок, а тому і метод визначається особливостями предмету циві­льно-правового регулювання. У особистих немайнових і майнових відносинах, що складають предмет цивільного права, їх учасники виступають як юридично рівні незалежно від будь-яких обставин чи правового положення. Тому і норми цивільного права регулюють ці відносини, виходячи з рівних правових можливостей їх учасників.

Із цієї найважливішої особливості випливає й те, що юридично рівні учасники відносин, вступаючи в них, незалежно та самостійно проявляють свою власну волю, здійснюють будь-які дії для задоволення своїх інтересів, що не заборонені законом. Задовольняючи свої потреби, суб’єкти цивільних відносин самі визначають порядок своєї поведінки, оскільки норми цивільного права у своїй більшості є диспозитивними.

У деяких випадках, наприклад, у недоговірних зобов’язаннях, цивільне право містить і імперативні норми, які встановлюють правила поведінки, що не можуть бути змінені за домовленістю сторін.

Оскільки учасники цивільних відносин є юридично вільними і ці відносини виникають у більшості випадків на основі узгодження їх волі, то і спірні питання вони можуть вирішити між собою самостійно, за згодою. Якщо ж між ними виникне суперечка, яку вони не в змозі вирішити самостійно, то їх спір буде предметом розгляду суду, тобто органу, не пов’язаного зі сторонами будь-якими особистими, майновими чи адміністративними відносинами. Ця особливість цивільно-правового методу регулювання також сприяє втіленню принципу юридичної рівності сторін.

Функції цивільного права - це певні специфічні напрями правового регулювання особистих немайнових і майнових відносин у процесі виконання завдань, що перед ним поставлені. Цивільне право, регулюючи відповідні відносини, виконує ряд завдань як загального характеру, що властиві всім галузям права, так і властиві тільки йому. До загальних функцій цивільного права належать виховна, що регламентує добросовісну поведінку громадян у суспільстві; функція запобігання правопорушенням, що застосовується тільки до порушників цивільних відносин; стимулююча, що формує необхідну суспільству поведінку. Спеціальною функцією цивільного права є компенсаційно-охоронна, яка виявляється в тому, що при порушенні суб’єктивних прав учасників цивільних відносин покарання накладається не на особу порушника, а на його майнову сферу, і завданням норм цивільного права є охорона нормальних, існуючих поза порушенням відносин.

Таким чином, цивільне право України як галузь права - це сукупність правових норм, які на основі закріплених у законі принципів регулюють особисті немайнові та майнові відносини за участю фізичних осіб, юридичних осіб і держави з метою найбільшого задоволення їх всесторонніх потреб та інтересів.