96. Поняття і ознаки правозастосування

Важливою стадією в правовому регулюванні, яка сприяє реалізації норм права, є правозастосування. Якщо в процесі нормотворчості створюються норми права, які пропонують загальні правила поведінки учасників суспільних відносин, то застосування права продовжує правове регулювання, розпочате нормотворчістю, на рівні конкретних життєвих ситуацій. Необхідність правозастосовної діяльності зумовлена тим, що адресати норм права не завжди можуть реалізувати свої права та обов'язки самостійно, без своєрідного посередництва, залучення уповноважених суб'єктів.

Застосування права – це правова форма діяльності уповноважених суб'єктів стосовно забезпечення реалізації норм права щодо конкретних життєвих випадків шляхом ухвалення індивідуально-правових рішень.

Застосуванню норм права притаманні такі характерні риси:

1) його метою є сприяння реалізації норм права шляхом усунення перешкод, через які їх безпосередня реалізація є неможливою, а також контроль за процесом такої реалізації;

2) воно є владною діяльністю, що передбачає ухвалення юридично обов'язкових рішень;

3) передбачає ухвалення індивідуально-правових рішень, які мають конкретного адресата і розраховані на врегулювання певної ситуації;

4) є діяльністю, що здійснюється уповноваженими суб'єктами –насамперед органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами. У деяких випадках закон наділяє правозастосовними повноваженнями інших суб'єктів (наприклад, фонд соціального страхування, приватного нотаріуса). Водночас громадяни не можуть бути суб'єктами правозастосування, хоча така діяльність може здійснюватися за їх ініціативою (наприклад, у разі подання позовної заяви до суду);

5) здійснюється за встановленою законодавством процедурою, призначення якої – зменшення вірогідності свавілля, забезпечення ухвалення законних, обгрунтованих, своєчасних і справедливих рішень;

6) завершується прийняттям акта правозастосування (вироком, рішенням суду, розпорядженням, наказом посадової особи тощо).

Правозастосування відбувається в таких випадках:

а) коли передбачені нормами права та обов'язки можуть бути реалізованими тільки після винесення індивідуально-правового рішення уповноваженого суб'єкта (наприклад, при призначенні пенсії, зарахуванні до вищого навчального закладу);

б) коли є спір про право і сторони не можуть знайти погодженого рішення щодо змісту своїх прав та обов'язків (має місце при поділі майна, наявності господарського спору та ін.);

в) коли вчинено правопорушення і необхідно визначити міру юридичної відповідальності особи (наприклад, при вчиненні злочину);

г) коли необхідно встановити наявність чи відсутність факту, що має юридичне значення (зокрема, при визнанні фізичної особи безвісно відсутньою або оголошенні її померлою).

Слід виходити з того, що в окремих випадках правозастосування є обов'язковою стадією реалізації права (наприклад, воно є необхідним для прийняття, поновлення чи припинення громадянства, реєстрації шлюбу). При цьому воно може як розпочинати, так і завершувати реалізацію права. Так, ухвалення рішення про призначення пенсії розпочинає реалізацію особою її права на пенсійне забезпечення, а ухвалення судового рішення про розлучення припиняє реалізацію сімейних прав та обов'язків. Крім того, норми права можуть застосовуватися під час додержання, виконання, використання норм. Наприклад, під час виконання працівником трудових обов'язків роботодавець може ухвалити рішення про його переведення на іншу роботу.

В юридичній науці виокремлюють різноманітні форми правозастосовної діяльності, найважливіше значення серед яких має правосуддя, що полягає в розгляді й вирішенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських та інших справ.