87. Види правовідносин.

Види правовідносин за функціями права: -абсолютні визначена лише одна сторона — носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (відносини власності: точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод /свобода слова, зборів, друку/: недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства та ін.) -відносні точно визначені права і обов'язки всіх учасників, як таких, що наділені правом (правомочних), так і правозобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент; будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів, із заподіяння шкоди). Види правовідносин за характером обов'язку: активного типу; пасивного типу; обов'язок здійснити певні дії на користь іншої сторони обов'язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій; регулятивні — виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності норм права та юридичного факту, а також можуть виникати на основі договору між сторонами охоронні — виникають із фактів неправомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка вимагає певної реакції держави (кримінальні, адміністративні правовідносини). Вони пов'язані з виникненням і здійсненням юридичної відповідальності, передбаченої в санкції охоронної норми Види правовідносин за галузями права: — конституційно-правові (відносини громадянства); — адміністративно-правові (відносини, пов'язані зі стягненням і сплатою податків); — цивільно-правові (відносини купівлі-продажу речі або цінних паперів); — трудові (відносини за трудовим договором) та ін. Види правовідносин за субординацією в правовому регулюванні: матеріально-правові процесуально-правові — виникають на основі норм матеріального права: адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові та ін. — виникають на основі норм процесуального права і похідні від норм матеріального права: адміністративно-процесуальні, цивільні процесуальні, кримінально-процесуальні та ін. Процесуально-регулятивні (процес укладання договору) Процесуально-охоронні (кримінальне провадження) — типові правовідносини, пов'язані з реалізацією юридичної відповідальності. Види правовідносин за суб'єктами: • між суб'єктами федерації (у федеративній державі); • між громадянами держави; • між громадянином і державою; • між юридичною особою — суб'єктом приватного права і державним органом; • між державними органами; • між органом держави і службовими особами, у рамках яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника даного органу, та ін. Види правовідносин за кількістю суб'єктів: • прості — не поділені на складові частини (як правило, між двома суб'єктами); • складні — містять у собі систему самостійних правовідносин (як правило, між трьома і більше суб'єктами). Види правовідносин за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами: • односторонні — кожна із сторін має або права, або обов'язки (договір дарування, договір позики); • двосторонні — кожна із сторін має як права, так і обов'язки (договір купівлі-продажу). Види правовідносин за волевиявленням сторін: • договірні — виявляється воля як правомочної, так і зобо-в'язаної сторін. Мають місце головним чином у сфері приватного права (горизонтальні правовідносини); • управлінські — досить виявлення волі лише правомочної сторони. Мають місце головним чином у сфері публічного права (вертикальні правовідносини). Останнім часом стали відрізняти комплексні правовідносини—у підприємницькому праві, в яких поєднуються засади публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні правовідносини). Види правовідносин за строком дії: • короткочасні; • довгочасні.

88. Об’єкт правовідносин.

Об'єкт правовідносин – це матеріальне або нематеріальне благо, задля одержання, передавання або використання якого суб 'єкти вступають у правовідносини.

Такі об'єкти є конкретними та індивідуалізованими; саме потреба в об'єкті спричиняє виникнення правового зв'язку між суб'єктами, викликає появу і реалізацію їх прав та обов'язків

Залежно від специфіки блага виділяють такі види об'єктів правовідносин:

1) природні об'єкти – земля, її надра, атмосферне повітря, водні, лісові та інші природні ресурси; вони мають природний характер, не створюються людьми, але використовуються ними для задоволення своїх потреб;

2) речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше рухоме і нерухоме майно. Предмети матеріального світу задовольняють різноманітні потреби людини і виступають об'єктами майнових відносин (наприклад, купівля-продаж, дарування, обмін, спадкування);

3) немайнові блага (особисті та соціальні) – життя, здоров'я, честь і гідність, свобода, недоторканність житла, права людини, конституційний лад, громадський порядок і безпека, довкілля, належне управ ління та ін. Вони визнаються значущими для суспільства і людини, внаслідок чого захищаються правом;

4) результати дій, у тому числі послуги і результати робіт. Вони надаються у сферах управління, побутового обслуговування, господарській, культурній, освітянській та інших сферах (наприклад, соціальні, адміністративні, фінансові, побутові послуги);

5) об'єкти права інтелектуальної власності (літературні та художні твори, комп'ютерні програми, наукові відкриття, торговельні марки та ін.). З приводу використання і передавання таких об'єктів виникають різноманітні правовідносини.

89. Дієздатність суб’єктів права.

правоздатність — це категорія, яка притаманна усім суб'єктам правовідносин, але не однакова для усіх, тому що кількість прав і обов'язків у окремих суб'єктів може бути різною. Правоздат­ність сама по собі ніякого реального блага не дає, вона дає тільки пра­во мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи ін­шим благом, здійснення відповідних дій тощо. Суб'єкт, наділений правоздатністю, не повинен обов'язково реалізовувати всі надані йому права.

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність осо­би своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Іншими словами, це можливість реалізувати правоздатність. Ха­рактер і обсяг дієздатності визначається державою і закріплюється у нормативноправових актах. Дієздатність обумовлена особливостями державного устрою, історичними, національними і релігійними тради­ціями, рівнем розвитку економіки, права і громадянського суспільства.

На відміну від правоздатності, дієздатність характеризується тим, що діяльність суб'єктів мусить бути усвідомленою, тобто вона залежить від віку і стану психічного здоров'я фізичної особи.

Згідно чинному законодавству України, повна дієздатність фі­зичних осіб настає за досягненням нею 18 років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з 21 року особа може обиратися до органів міс­цевого самоврядування; з 25 — призначатися суддею тощо). Однак у цивільному і трудовому праві особам надається повна дієздатність і у більш ранньому віці. Так, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту реєст­рації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана неповно­літній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю. Малолітні особи, ві­ком до 14 років, мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, що задовольняють їх потреби та стосується предмета, що має невисоку вартість і відповідає їхньому фізичному, духовному чи соці­альному розвитку. Що ж стосовно всіх інших правочинів, то до на­стання повноліття особи її інтереси представляють батьки чи інші за­конні представники (опікун, піклувальник).

Ніхто не має права без законних підстав обмежити особу в діє­здатності. Обмежити особу в дієздатності або визнати її недієздат­ною може лише суд у випадках, визначених чинним законодавством. Законом передбачена можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи у разі видужання чи значного поліпшення психічного стану.