14. Оповідні рівні в художньому творі

 У наративній організації художнього тексту вибудовується така ієрархія оповідачів: оповідач, розташований поза самими подіями, названий екстрадієгетичним оповідачем (під дієгезисом розуміється розказана історія); оповідач, який перебуває всередині описуваних подій, є інтрадієгетичним оповідачем. Інша відмінність відділяє оповідача, який сам є персонажем, від представлених ним подій: гомодієгетичним стає оповідач, який є одночасно персонажем, гетеродієгетичним оповідач, який перебуває поза подією, тобто не є одним із персонажів (Ж.Женет). Таким чином, відбувається поділ на два основні типи оповідачів, тобто тих, що можуть бути асоційовані з автором твору (оповідач першого рівня), і тих, що чітко відділені від творця художнього твору (оповідач другого рівня).

Відповідно до даних типів у французькій наратології розроблено чотири комбінаторні пари оповіді (по два типи на оповідачів першого та другого рівнів), а саме:

1) інтрагетеродієгетична, в якій оповідач першого типу викладає події, учасником яких він не був;

2) інтрагомодієгетична, в якій оповідач першого типу представляє події, одним із персонажів яких він був;

3) екстрагетеродієгетична, в якій оповідач другого типу викладає події, в яких він не брав участі;

4) екстрагомодієгетична, в якій оповідач другого типу розповідає про події, в яких він брав участь.

15. Фігура читача у творі

Читач адресат тексту як суб єкт сприйняття, розуміння, інтерпретації, осмислення, конструювання тексту в залежності від підходу і семантики тексту.

Сьогодні продовжуються суперечки з приводу місця читача у комунікаційному процесі. У їх межах розгортаються основні концепції інтерпретації тексту. Проте, усіх дослідників цікавить конструктивна (деконструктивна) діяльність тексту, яку репрезентує інтерпретатор. Дослідження стосунків між автором і читачем, відправником інформації та отримувачем, наратором і нарататором виявило велику кількість типів читача. Переважна більшість сучасних концепцій розуміють читача як комп ютер, який здатен виявити у своїй пам ятіта поєднати у безмежному гіпертексті весь текстуальний універсам. Його єдиним зв язком із світом є культурна традиція, а життєвою функцією функція інтерпретації.

16. Місце читача в комунікаційному процесі

Читач – адресат твору, суб’єкт сприймання, розуміння, інтерпретації, осмислення, конструювання залежно від підходу та значення тексту. Дослідження стосунків між автором і читачем, відправником інформації та її отримувачем (наратором і нарататором) виявило значну кількість типів читача (архічитач, дійсний, владний, компетентний, ідеальний, взірцевий, віртуальний тощо).

Модель розрізу оповідної структури, яку запропонував В. Шмідт, припускає 4 рівні комунікації:

• Позатекстовий, де відбувається опосередкована іншими рівнями комунікація між реальними автором і читачем (емпірично історичними особами);

• Внутрішньотекстовий рівень абстрактної комунікації, де наявні імпліцитні оповідні інстанції;

• Внутрішньотекстовий рівень фіктивної комунікації, де наявні експліцитні оповідні інстанції;

• Рівень численних комунікативних ситуацій між акторами.

Тому у процесі художньої комунікації читач постає в таких видах. Імпліцитний читач – теоретичний конструкт, парний імпліцитному автору. Це абстрактний читач, який виконує функції ідеального реципієнта, що здатний конкретизувати загальний сенс твору в процесі читання.

Експліцитний читач – теоретичний конструкт, парний експліцитному автору. Виступає у вигляді персонажа – слухача історії, що розповідається, або у вигляді текстуально зафіксованих звертань автора «дорогий читачу», «ви можете цьому не повірити, але..» та ін.