53. Авторська індивідуальність у тексті.

Кожний дослідник тексту змушений так чи інакше розглянути проблему авторського чи індивідуально стилю. Адже “індивідуальний почерк” автора, його манера виявляється вже в самому факті вибірковості, перевазі певних лексичних, морфологічних, синтаксичних, фонетичних засобів, які стають базою формування більш складних і яскравих образів. З урахуванням антропоцентризму сучасної наукової парадигми проблема індивідуального стилю стає однією з ключових у лінгвостилістиці художнього тексту. Проте лінгвісти і досі не мають одного загальновизнаного терміну для тлумачення індивідуального стилю, хоча він не раз ставав предметом дослідження. Тривалий час ставлення мовознавців різних епох і напрямів до проблеми індивідуального фактора в мові, чи ідіолекту, було суперечливим, виявляло неодна- кові тенденції – від відомого перебільшення його ролі до повного ігнорування. Так, наприклад, інтерес до індивідуального виявлення мови в крайній формі виявився в психолінгвістиці. Представник цього напряму Г. Пауль стверджував: “На світі стільки ж окремих мов, скільки й індивідів. Формула термінологічно зафіксована в понятті індивідуального різновиду мови – “діа- лекту індивіда”, а німецька, латинська та інші мови – лише абстракція лінгвістичної науки. В. Зандерс також називає індивідуальний стиль метапоняттям (“Oberbegriff”) стилістики. Але ж типове й індивідуальне в стилі нерозривно пов’язані. Мовлення адресанта завжди складається з типо- вого та індивідуального. Стиль як модель мовлення слугує базою для існування індивідуальних особливостей стилю кожного індивіда. Якщо схематично зобразити ієрархію від загальної мови до індивідуальних її проявів у мовленні, то схема матиме наступний вигляд: мова – діалект (більша за говір мовленнєва тери- торіальна єдність) – на цьому ж ступені, але в іншій – соціальній – площині знаходиться соціолект (соціальна група людей, що говорять на спільній професійній мові) – говір (багато структурно наближених ідіолектів для певної територіальної групи) – ідіолект (індивідуальне мовлення конкретного носія мови).

54. Інформативність тексту.

Інформативність тексту (від лат. information — повідомлення про стан справ, відомості про щось і textus — тканина, сплетіння, поєднання) — здатність тексту бути носієм завершеного повідомлення, передавати інформацію. Інформативність як важлива властивість тексту характеризує кількість інформації, що міститься в ньому, її важливість і новизну.

У зв'язку з можливістю різного способу подання інформації в тексті - економного та надлишкового - істотною виявляється проблема авторського наміри і читацького сприйняття повідомлення, тобто різної виявляється «глибина прочитання» тексту. Тут авторам і редакторам слід пам'ятати, що для різних читачів критерій «економності-надмірності» буде різна. Надлишкової інформації не повинно бути занадто багато, інакше текст буде важкий для прочитання, але все-таки вона повинна бути, інакше текст буде важкий для сприйняття. Словесно надлишкові фрази - це граматично і логічно розгорнуті структури, що претендують на граничну точність переданого сенсу. Такі фрази переважно в текстах офіційних, наукових, навчальних. Згорнуті структури можуть призвести до двозначності, невизначеності, нечіткості у вираженні думки, до логічних зсувів. При необхідності згорнуті структури більше використовуються в текстах художніх, алегоричних, афористичних. Текст відповідно до своїх запрограмованим якостям орієнтується на ці особливості мовного знака і встановлює певну міру в цьому взаємовідносини знака і сенсу.

Інформаційна насиченість тексту може бути розглянута не тільки з точки зору корисності / некорисності інформації для даної категорії читача, але і з точки зору будови складових текст мовних одиниць. Експліцитні та імпліцитні форми вираження думки (змісту) призводять до появи таких якостей тексту, як напруженість і ненапруженість. Напруженість тексту можна підвищити або знизити, виходячи з призначення самого тексту. Сама ступінь напруженості / ненапряженности викладу може бути стілеобразующим чинником. Наприклад, у текстах наукових, особливо - науково-навчальних, бажано словесне заповнення смислових пустот, тому що занадто напружений текст може призвести до невизначеності сприйняття.