34. Форми авторства в тексті офіційно-ділового стилю

Текст офіційно-ділового стилю зазвичай орієнтується на безособову репрезентацію авторства. Автор як суб’єкт мови не визначається, і дієслівні форми, що називають різні дії, стани, наміри або прагнення, мають значення безособове або це такі форми, що передають спонукальне-рекомендувальне значення. Головна особливість таких текстів полягає в тому, що суб’єкт мови( автор тексту) не повязують свої прагнення із самовираженням. Суб’єкт мови в діловому тексті не є персоніфікованим, проте він прагне активно впливати на читача.

35. Форми авторства в тексті наукового стилю

У тексті наукового стилю автор персоніфікований, проте сам він наче намагається відчужитися від свого тексту, щоб надати більшу вагу повідомленню, об’єктивувати його, тому особливі займенники практично не застосовуються (у деяких випадках застосовуються займенник МИ), фрази конструюються безособово, з них відкидаються вказівки на особу, що активно діє. Вказівка на авторство пише про себе як про ІІІ особу (це також є особливим прийомом відчуження від тексту). Безпосереднє авторське Я може зустрічатися у філософських творах.

36. Форми авторства в тексті художнього стилю.

У текстах художнього стилю форми репрезентації авторства є набагато складнішими. Суб’єктом твору може бути автор, оповідач ( певні персонажі твору). Формально до авторської мови належать ті частини тексту, де відсутня пряма мова персонажів, літературні цитати або твори цілком чи частково включені у текст як запозичені з інших текстів. Сама авторська мова є неоднозначною (не будь-яка «авторська мова» сприймається як мова автора). Оповідь часто буває стилізованою під мову оповідача. Автор може надавати свою роль вигаданому оповідачеві, тоді він налаштовується на мову цього оповідача, відтворюючи особливості його стилю і манери. Якщо суб’єктом мови є сам автор, то його мова є власне-авторська, якщо – вигаданий оповідач, то невласне-авторська мова. Власне-авторська мова конструюється від І особи, тоді автор сам стає дійовою особою; може вестися без вказівки на особу – автор присутній у тексті як сторонній глядач, а дія здійснюється сама по собі. При невласне-авторській мові автор перевтілюється в оповідача. Стилізація такої мови відбувається за рахунок відкритого суб’єктивного оцінювання, безпосередньої експресивності. Іноді власне-авторська та невласне-авторська мови можуть бути настільки тісно пов’язані, що важко влловити перехід від однієї до другої.

37. Оповідна інстанція в художньому тексті.

Головні оповідні інстанції, що виступають в ролі членів комунікативного ланцюгу, за якою здійснюється «передача» художньої інформації від письменника до читача, що знаходяться на протилежних полюсах художньої комунікації – це, по-перше, реальні автор і читач, які знаходяться на позатекстовому рівні, і, по-друге, багаточисельні внутрішньотекстові інстанції. Наратологи виходять з переконання, що на кожному оповідному рівні повинна бути своя пара відправника й отримувача художньої інформації. Першим таким рівнем, на якому виникає абстрактна чи нормативна комунікативна ситуація, є рівень взаємодії абстрактного, імпліцитного автора й абстрактного, імпліцитного читача. Обидва вони письмово не фіксуються у тексті, а лише тільки постулюються необхідністю втягнення, залучення літературного тексту до комунікативного процесу і тому є абстрактно-теоретичними конструктами.

Головна оповідна інстанція- наратор (розповідач, оповідач), відповідальний за «вербалізацію», тобто вираження у мовній формі художньої інформації. Її отримувачем на цьому оповідному рівні є нарататор.

Якщо наратор оповідає в «особовій граматичній формі» (від анонімної першої особи чи особи персонажа-оповідача), то виникає рівень «фіктивної комунікативної ситуації», на якому комунікують фіктивний, чи експліцитний автор («фігура в тексті») і фіктивний, чи експліцитний читач. Останній також може виступати як у ролі персонажа- слухача оповідної історії, так і у вигляді текстуально зафіксованих звернень експліцитного автора на кшталт «дорогий читачу», «ви можете цьому не повірити, але...» і т. п. Даний рівень, і відповідно, його інстанції відсутні у «безособовій», «імпліцитній» оповіді від третьої особи.