28. Категорія модальності у тексті.

Модальність на рівні висловлювання достатньо вивчена і визначається зазвичай як категорія, що виражає відношення мовця до змісту висловлювання (суб'єктивна модальність) і відношення останнього до дійсності (об'єктивна модальність). У першому випадку модальність створюється специфічними модальними словами, частками, вигуками (на щастя, на жаль, на жаль, адже й ін.); у другому випадку модальність створюється насамперед формами способу дієслів і словами, що виражають значення твердження, можливості, побажання, накази та ін. Об'єктивна модальність, по суті, відображає, як автор кваліфікує дійсність – як реальну або ірреальну, можливу, бажану і ін. Таким чином, модальність реалізується на лексичному, граматичному і інтонаційному рівні.

Проте категорія модальності може бути винесена за межі речення-висловлювання – в текст і мовну ситуацію. Тоді прагматика даної категорії значно розширюється і на передній план висувається сам акт комунікації, тобто взаємини автора і читача.

Сприйняття особистості автора через форми її втілення в тексті – процес двонаправлений. Він зорієнтований на взаємини автора і читача. Модальність тексту – це вираження в тексті ставлення автора до повідомлення, його концепції, точки зору, позиції, його ціннісних орієнтації, сформульованих заради повідомлення їх читачеві.

Ця авторська оцінка зображуваного завжди пов'язана з пошуком адекватних способів вираження. Способи вираження цього відношення і оцінки можуть бути різними, вибраними для кожного учасника і різновиду тексту, вони мотивовані і цілеспрямовані. Над вибором цих способів завжди, таким чином, стоїть якась немовне завдання, реалізація якого і створює свою модальність тексту. Загальна модальність як вираження ставлення автора до повідомлення змушує сприймати текст не як суму окремих одиниць, а як цілісний твір. Таке сприйняття грунтується не на розгляді якостей окремих мовних одиниць, а на встановленні їх функцій у складі цілого. У такому випадку особистісне ставлення автора сприймається як «концентроване втілення суті твору, що об'єднує всю систему мовних структур ...» (В.В. Виноградов).

Таким чином, текст не можна розуміти вузько, тільки як формальну організацію тема-рематична послідовностей (поєднання висловлювань). Текст дійсно складається з цих послідовностей, але він є щось більше: текст є єдність формальних і змістовних елементів з урахуванням цільової установки, інтенції автора, умов спілкування і особистісних орієнтації автора – наукових, інтелектуальних, суспільних, моральних, естетичних та ін.

З категорією модальності тісно пов'язане поняття «образу автора» - конструктивної ознаки тексту. Це поняття давно відомо філологічній науці. Особливо багато уваги приділив його розкриттю В.В. Виноградов ще в 30-ті роки XX ст. Багато зверталися до цього поняття, проте до цих пір повної ясності тут немає.

29. Суб’єкт оповіді у художньому творі.

Виділяють такі форми суб’єкта оповіді:

• Від автора чи від «я»;

• У поєднанні двох оповідних шарів – умовного оповідача та не декларованого автора (усе, що піддається зовнішньому спостереженню – дія, сцени, зовнішній вигляд – ведеться від імені оповідача; при розкритті внутрішнього світу в оповідь вступає сам автор);

• Оповідь не лише від самого автора, алу й від фіктивного оповідача;

• Автор немов розчиняється у своїх героях, перевтілюється в них; те, що відбувається з героєм, переживає сам автор.