- •Теорія твору як навчальний предмет
- •Зв'язок теорії твору з іншими науками та навчальними дисциплінами
- •Твір як феномен соціальної дійсності
- •Твір і епоха
- •Твір як продукт мовленнєвої діяльності людини.
- •6. Твір як втілення задуму автора
- •7. Художньо-мовна свідомість
- •9. Психологія образного відображення дійсності
- •10 Мовна діяльність автора.
- •11. Авторська маска центр постмодерністського твору
- •12. Колаж як спосіб організації текстової єдності
- •13. Різновиди оповідних інстанцій
- •14. Оповідні рівні в художньому творі
- •15. Фігура читача у творі
- •Місце читача в комунікаційному процесі
- •Професійне та аматорське читання твору.
- •Правильність сприйняття тексту.
- •Глибинний сенс твору. Гено-текст і фено-текст у творі.
- •22 Питання. Психологічні умови якісного сприймання твору
- •23. Художній образ і мовна особистість
- •24) Класифікація художнього образу (автологічний, метологічний).
- •25) Символ як спосіб розкриття образу.
- •26. Алегорія як спосіб розкриття образу.
- •27. Підтекст як спосіб розкриття твору.
- •28. Категорія модальності у тексті.
- •29. Суб’єкт оповіді у художньому творі.
- •30. Сюжет і фабула – способи організації твору.
- •31. Конструкція і дискурс – способи організації текстової єдності
- •32. Наратив як спосіб осмислення дійсності.
- •33. Наративна типологія
- •34. Форми авторства в тексті офіційно-ділового стилю
- •35. Форми авторства в тексті наукового стилю
- •36. Форми авторства в тексті художнього стилю.
- •37. Оповідна інстанція в художньому тексті.
- •38. Зміст і форма твору
- •39. Рівні зображувальності твору.
- •40. Тема – узагальнена основа змісту.
- •41 Питання. Зв’язок теми з іншими елементами змісту – ідеєю і концепцією
- •42 Питання. Сприймання і розуміння тексту
- •43 Питання. Поняття про композицію твору
- •44 Питання. Елементи композиції твору
- •45 Питання. Типи композиційної організації
- •46) Хронологічна форма поєднання композиції.
- •47) Ретроспективна форма поєднання композиції.
- •48) Монтажна форма поєднання композиції.
- •50) Стиль як відображення способу мислення.
- •51. Діалогічність як закономірність моделювання комунікативного акту.
- •52.Текст як функціонально-стильова категорія.
- •53. Авторська індивідуальність у тексті.
- •54. Інформативність тексту.
- •55.Способи підвищення інформативності.
- •56. Сенс і значення у тексті
- •58. Способи створення напруженого тексту.
- •59 Питання. Особливості класичного, реалістичного, модерністського і постмодерністського текстів
25) Символ як спосіб розкриття образу.
Металогічними образами є символ, алегорія і підтекст.
Символ (від грец. symeolon) — натяк, умовний знак. Символ надає конкретним явищам узагальненого змісту. Наприклад, чуттєвий образ червоних вітрил з однойменної феєрії О. Ґріна, з одного боку, має власне, цілком конкретне значення розпізнавальної прикмети для героїв повісті (Ассоль та Грея) й водночас має значення вказівки на щось інше, що безпосередньо не входить до чуттєвого образу червоних вітрил як таких, а саме — ідею величі кохання, що є рукотворним чудом. Символ завжди до певної міри є атрибутом, розрахованим на взаємопорозу-міння (наприклад героями твору, автором та його читачем) його «таємної», невиявленої вочевидь суті. Друга умова, за якої зображуване може стати символом, передбачає, що предмет, який зображується, сам по собі не є символом або є ослабленим, «призабутим» символом. Більш-менш чітко виражених символічних ознак він набуває безпосередньо в процесі самого зображення. Такі символи називають індивідуально-авторськими, тобто такими, що з'являються поза загальною традицією (чи поновлюють її призабутий зміст) і є наслідком авторської настанови на узагальнення й поглиблення смислової перспективи того чи іншого зображуваного об'єкта. Прикладами образ Дніпра у творчості Т. Шевченка, плуга в поезії П. Тичини, собору в прозі О. Гончара. «Характеризуючи українську народну пісню, в якій зоря просить не заходити раніше від неї, О. Веселовський відзначає: "Відкинемо другу частину пісні, і звичка до традиційних зіставлень підставить на місце місяця та зорі — молодого та молоду».
26. Алегорія як спосіб розкриття образу.
Алегорія (від гр. allegoria — інакомовлення) — художній троп, основою якого є позначення одних предметів і явищ, найчастіше абстрактних і складних, іншими, простішими й зрозумілішими, що в більш конкретній формі репрезентують сутнісні ознаки перших. Таким чином, алегорія — це зображення з «подвійним дном»: на поверхні зображено предмет чи явище, яке вказує не на самих них, а на інші предмети чи явища, що мають бути «впізнані» читачем. В основі алегорії лежить прийом метафоризації. Алегорія може застосовуватися в будь-яких літературних формах (жанрах), але найвиразніше репрезентована в таких, як казка, байка, гумореска тощо. Інколи говорять про цілий твір як алегорію.
27. Підтекст як спосіб розкриття твору.
Підтекст – внутрішній, прихований сенс якого- або тексту, висловлювання. Відмінний від прямого значення висловлювання сенс, який відновлюється з урахуванням контексту з урахуванням ситуації. У театрі підтекст розкривається актором з допомогою інтонації, паузи, міміки, жесту.
В творі може існувати декілька імпліцитних смислів, зокрема, ”емоційний підтекст” навіює читачеві певний настрій і створює емоційне тло для сприймання інших прихованих смислів. Іноді підтексти можуть працювати” на одну ідею і тим самим підсилювати її. Імпліцитні смисли художніх текстів різні за природою й функціями: психологічні, філософсько-естетичні, філософсько-релігійні та емоційні. Психологічний підтекст дозволяє зрозуміти справжні причини поведінки героїв, пояснити їх учинки та почуття; філософсько-естетичний та філософсько-релігійний підтексти примушують читача замислитись над вічними проблемами життя й смерті, матеріального та духовного. Вони ніби посилають думку читача у безкінечність, змушують його знаходити власні відповіді на питання, які вони ставлять; емоційний підтекст сугерує емоційний настрій, тобто навіює читачеві певне почуття.