Розділ 2. Вікові особливості розвитку гнучкості школярів

2.1. Вікова динаміка природного розвитку гнучкості та контроль за її розвитком

Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих.

Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років (Рис. 2).

Надалі вона стабілізується, а у 16-17-річному віці починає прогресивно погіршуватись.

Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то уже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись.

Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років. Водночас застерігаємо, що форсований розвиток гнучкості без належного зміцнення м’язів, зв’язок і сухожиль може викликати розхлябаність у суглобах і, зрештою, порушення постави, яке зустрічається саме з цієї причини навіть у художніх гімнасток. Звідси випливає необхідність оптимального поєднання розвитку гнучкості та сили.

Для оцінки рівня розвитку гнучкості використовують контрольні вправи (тести), за допомогою яких опосередковано вимірюється гнучкість в лінійних одиницях. Загальний рівень гнучкості опорно-рухового апарату можна оцінити за результатами виконання трьох контрольних вправ, які вимагають рухливості у суглобах хребта, кульшових та плечових:

• нахил вперед із вихідного положення основна стійка “на підвищеній опорі”. Підвищена опора (гімнастична лава або спеціальна табуретка) повинна бути обладнана вертикально закріпленою лінійкою, нульова відмітка якої має збігатись із поверхнею лави. Поділки на частині лінійки, що знаходиться вище цієї поверхні, умовно позначаються знаком “-“, а нижче – знаком “+”. Нахил вперед виконується плавно з намаганням якомога нижче опустити руки вздовж лінійки. Результат фіксується в сантиметрах по поділці, на рівні якої учень зумів зафіксувати це положення протягом двох секунд;

• “викрут” з гімнастичною палицею, не згинаючи рук. Рівень рухливості у плечових суглобах оцінюється за відстанню між великими пальцями рук. Чим менша відстань, тим вищий рівень гнучкості плечових суглобів;

• “міст”. У будь-який спосіб прийняти положення “міст” і переступанням ніг досягти найменшої відстані між руками і ногами, якомога більше прогинаючись. Оцінюється рівень гнучкості хребта, кульшових та плечових суглобів за відстанню між п’ятами і руками та між найвищою точкою хребта і опорою. Чим менший перший показник і більший другий, тим краще розвинена гнучкість.

2.2. Особливості розвитку гнучкості в молодшому шкільному віці

Педагогічні впливи, спрямовані на розвиток гнучкості, дають найбільший ефект, якщо їх починають систематично і цілеспрямовано застосовувати в молодшому шкільному віці. У цей період м'язи зберігають досить велику еластичність, а суглобово-зв'язковий апарат уже в змозі витримувати певні навантаження, що виникають при виконанні вправ на розтягування (на початку навантаження повинні бути невеликими) – вправи на розтягування слід застосовувати в малих дозах, але досить часто, щоб можна було використовувати ефект післядії цих вправ. На початковому етапі розвитку гнучкості вправи на розтягування не повинні викликати у займаються хворобливі відчуття. 

У молодшому шкільному віці особлива обережність необхідна при виконанні вправ, спрямованих на збільшення рухливості хребетного стовпа і плечових суглобів. Ці ланки опорно-рухового апарату у дітей 7 – 11 років ще дуже ніжні і легко травмуються. З усіх зчленувань опорно-рухового апарату найбільш легко в цей період переносять навантаження, пов'язані із застосуванням розтягуючих сил, тазостегнові і гомілковостопні суглоби. Тому, на початку треба розвивати рухливість саме цих суглобів. [7]

Обсяг і інтенсивність вправ на гнучкість повинна підвищуватися поступово. 

До 10 – 11 років потрібно утримуватися від виконання нахилів вперед і назад з максимальною амплітудою. 

На початковому етапі розвитку гнучкості не варто застосовувати велику кількість пасивних вправ. 

Активна і пасивна гнучкість у цьому віці розвиваються паралельно. Використання динамічних вправ призводить до зростання активної гнучкості на 19 – 20%, а пасивної на 10 – 11%. Використання пасивних вправ забезпечує збільшення активної гнучкості на 13%, а пасивної на 20%. На думку А.П. Матвєєва, у дітей молодшого шкільного віку найбільш ефективно комплексний розвиток гнучкості, коли динамічні вправи для розвитку активної і пасивної гнучкості складають по 40% часу, відведеного на уроці, а на виконання статичних вправ – 20%. [7]

Рівень розвитку гнучкості повинен кілька перевершувати ту максимальну амплітуду, яка потрібна для оволодіння технікою досліджуваної рухової дії – це запас гнучкості.

Досягнутий рівень гнучкості слід підтримувати повторним відтворенням необхідної амплітуди рухів. Тому на уроках фізичної культури з молодшими школярами вправи на розвиток гнучкості треба включати постійно і у великому обсязі. Ці вправи доцільно включати у домашні завдання і рекомендувати їх виконання під час ранкової гімнастики і рухливих перервах і т.д. 

На відміну від інших фізичних якостей, які за час перебування дитини у школі можуть поліпшуватися, перевершуючи первісну величину в кілька разів (наприклад, показники абсолютної сили) гнучкість починає регресувати вже з перших років життя. Причина в поступовому окостенінні хрящових тканин, зміцнення зв'язкового апарату, зменшення еластичності зв'язок.  Встановлено, що природний регрес рухливий у всіх суглобах настає в 10 – 11 років. Цьому природному регресу гнучкості можна протидіяти тим ефективніше, чим менше вік учнів. Спеціальними дослідженнями показано, що у школярів молодшого віку гнучкість піддається спрямованому поліпшенню значно краще, ніж у підлітків 13 – 14 років. Прийнято вважати, що даний вік є найбільш сприятливим для спрямованого зростання амплітуди рухів у всіх головних суглобах. 

Для розвитку рухливості в різних відділах опорно-рухового апарату форми впливу неоднакові: 

для лучезапястного суглоба: згинання, розгинання, обертання;  для плечового суглоба: обертання, махові рухи в різних напрямках і площинах, висі на гімнастичній стінці, присідання у висі стоячи позаду, розмахування у висі, нахили вперед з хватом за рейку гімнастичної стінки, пружинисте відведення рук, "міст", викрутив з гімнастичною палицею ;  для м'язів тулуба – пригинання, нахили назад, нахили вперед, хвилеподібні рухи тулубом, нахили в сторони, повороти і обертання тулуба;  для гомілковостопного суглоба – відтягування шкарпеток, сиве на п'ятах з відтягнутими шкарпетками; 

для кульшового суглоба – глибокі приседи на повній ступні в положенні ноги нарізно, глибокі приседи в положенні широкого випаду вперед і в сторони, нахили вперед у положенні ноги нарізно, нахили вперед в положенні сива, стоячи біля опори – махи ногами вперед, назад, сторони, шпагат поперечний, поздовжній. 

При виконанні завдань на гнучкість перед учнем краще ставити конкретну мету: дотягнутися рукою до певної точки, підняти плоский предмет з підлоги і т.д. прийом дозволяє досягти більшої амплітуди рухів.  Завдання розвитку гнучкості в учнів початкових класів важливо вирішувати в поєднанні з підвищенням їх теоретичних знань. З перших уроків слід знайомити учнів з назвами частин тіла, з рухами, які вони роблять. Учні повинні дізнатися, що таке згинання та розгинання, відведення і приведення, супінація і пронація, кругові рух, повороти і обертання. Названі руху повинні бути освоєними (Лях, 1999, стор.10). Цілеспрямована робота зі збільшення рухливості в суглобах завершується складанням комплексів вправ, адекватних віку учнів і відповідних змісту уроку. На одному уроці достатньо застосування 8 – 10 розтягуючих вправ. [7]