2. Передумови для становлення сучасної моделі менеджменту в Україні.

Багато проблем – і економічних, і соціальних – стали для України такими гострими, в першу чергу, через нестачу високопрофесійних кадрів. Поки український менеджмент не сприйме цінностей, правил і етичних норм, чинних у цивілізованому світі, разом із тим зберігаючи та використовуючи національні моральні надбання, отримані через релігію, історичну культуру, не опанує сучасні методи менеджменту, доти Україні буде важко зробити суттєвий крок уперед. 

Для України має особливе значення огляд докорінних змін, які відбуваються у сфері управління. Нові умови господарювання вимагають нових підходів до управління. Звідси на передній край виходить необхідність рішуче ламати стереотипи мислення, які складалися протягом тривалого часу. 

Одна з причин проблем українського менеджменту – це втрата керованості внаслідок надмірної централізації. Іще однією причиною кризи управління є те, що плановій економіці не вдалося сформувати в українському менеджменті традиції точності, пунктуальності, здатності до управління своїм часом і часом підлеглих, створити механізми протидії суб’єктивній авральності, стихійності тощо. 

Аби зрозуміти сучасні проблеми українського менеджменту, потрібно проаналізувати методи управління в колишній адміністративно-командній системі господарювання: 

– Віра в абсолютну керованість, яка базувалася на ідеї, що існує можливість здійснювати корінні економічні перетворення, не зачіпаючи соціальної та політичної сфер. Аксіомою управлінської діяльності була передовсім упевненість у цілковитій визначеності мети діяльності. Також була переконаність у високій мірі керованості об’єкта – передбачали, що суб’єкт управління (управлінець, керівник) завжди здатен знайти необхідні важелі впливу та ресурси, щоб одержати бажаний тип поведінки об’єкта управління. Зазначені передумови спираються на гіпотезу про повну визначеність майбутнього та можливість абсолютного управління. 

– Спонтанна нормотворчість. У державі щорічно виходила величезна кількість постанов щодо різних аспектів організаційно-економічних реформ у народному господарстві, але не зникали проблеми відповідності цих постанов проблемам народного господарства, неузгодженість і суперечність між нормативними актами та методами, що їх конкретизували. На жаль, цієї хиби не позбулися й у незалежній Україні. 

– Патерналізм. Радянська держава виникла як заперечення “класичної” державності. Патерналі́зм (від лат. pater — батько) — система політичних відносин, принцип державного управління або політична практика, за якої одні політичні суб'єкти поводять себе до інших як «батько» до «дітей» в патріархальній сім'ї. В першу чергу мається на увазі поведінка держави або її інститутів у відношенні до громадян, суспільства.

Внаслідок багатьох причин Радянська держава перетворилася на жорстку ієрархічну систему, що продукувала патерналізм у його традиційному вигляді. Політичний доповнили всеохоплюючим патерналізмом у соціальній, економічній та управлінській сферах. Він не зникає самотужки зі зміною політичної системи. 

– Відомчість стала способом управління державною власністю як історичний феномен радянської економіки. Замкнутість кожної відомчої структури примушувала її прагнути до самозміцнення; відтак доволі часто те, що було вигідне для суспільства, виявлялося невигідним для відомства, й навпаки. 

– Зрівнялівка. Розмір заробітної плати більшості управлінців не залежав від результатів їхньої діяльності. 

– Імітація роботи. Управлінський апарат чинив активний опір усьому, що могло спричинити “бюрократичний дискомфорт”, інколи просто імітуючи виконання “незручних” рішень. Парадоксально, але у своїй сукупності виробничо-управлінський апарат був кровно зацікавлений у збережені загального хаосу в формі планової економіки як умови свого процвітання. 

– Тіньове управління, під яким розуміємо “неформальні управлінські взаємодії”, тобто ті, зміст яких не зафіксований у нормативній організаційній документації (наприклад, так зване “телефонне право”), або взаємодії, що регламентують суперечливі положення, зокрема протиправні. 

– Синдром довічного найму номенклатури – як наслідок повної зайнятості, схожої на систему довічного найму в Японії, зведену до абсолюту. Відсутність засобів мотивації праці, акцент на особистій корпоративній відданості призвели до кругової поруки, створення “чиновницьких братств”, які рідко відкидали своїх членів. Ці рецидиви минулого не подолано й у сучасній Україні. 

– Ризикофобія. В адміністративній системі категорія “ризик” на десятки років випала із ужитку. Це призвело до того, що більшість керівників не готові ризикувати. Сформувалося кілька поколінь управлінців, які не вчилися ризикувати. Командна економіка та “ризиктейкери” (люди схильні до ризику) були несумісними, а вислів “за ініціативу карають” аж ніяк не слугував жартом. 

Єдиною позитивною рисою того періоду стало планування, яке також звели до абсурду. Ось із такими деформаціями український менеджмент розпочав масштабні соціально-економічні перетворення в державі. Ці деформації є значним тягарем і причиною системної соціально-економічної кризи в Україні і сьогодні.