15. Драматургія молодших сучасників Шекспіра

Бенджамін Джонсон – молодший сучасник Шекспіра. (1573-1637рр.) Простого походження, здобув самоосвіту. Його визнають лише драматургом, але і донині цитують.

В драматургії відомий як комедіограф. Його комедії називають комедіями звичаїв (містять перед класицистичну естетику). “Everybody in his humour”, “Everybody out of his humour”, “Теорія гуморів”. На цій теорії пише більшість своїх комедій. Комедія «Вольпоне, або Хитрий Лис». Сюжет: у Венеції Вольпоне – найбагатша людина. Без дружини і спадкоємця. Має слугу – Моску. Пожартувавши, Моска розпустив чутки, що Вольпоне помирає. До Вольпоне приходять його псевдо друзі. Перший друг переписав спадок на нього, а другий віддав свою дружину. Вольпоне переписав весь спадок на Моску. Оголошують, що він помер. Всі приходять забрати спадок. Їх викривають. Але Моска вирішує скористатися довірливістю В. і прибрати до рук багатства свого хазяїна. Щоб повернути загублене, В. змушений викрити себе перед судом, що присуджує Моску до бичування й посилання на галери, а В. – до конфіскації майна й в’язниці. Новий тип людини. всі персонажі комедії носять звірині імена: Лисище (Вольпоне), Муха (Моска), Коршун (Вольтері), Ворон (Корбаччо), Вороня (Корвіно). Звірині образи переважають у метафоричному ладі Б. Джонсона. Так, спадкоємці, які зібралися в будинку Вольпоне, уподібнені «зграї хижих птахів, що злетілися в надії труп побачити». Драма помсти, крові, трагедії. Барокові тенденції (людина вже не в центрі, а піщинка сліз, коротке життя людини). З’являються перші ознаки класичної драми.

Томас Мідлтон. Показує еволюцію драматургії в барокову драму.

Комедії «Безумний світ, панове!» - жива гостросюжетна комедія, де веселий запал поєднується з сучасними змінами в суспільстві. Все побудоване на переодяганні. Хтось хоче когось перехитрити, але його перехитрує хтось інший. «Перевертень» – класичний зразок драми помсти. Беатриса просить слугу батька вбити свого нареченого. Слуга її шантажує. Далі називає її Джоанною. Потім вона закохується в цього слугу. Краща з міських комедій Мідлтона, «Чесна дівчина з Чіпсайду» (The Chaste Maid in Cheapside, бл. 1613) - блискуче дотепна п'єса, силою і глибиною перевершує попередні твори. Згодом Мідлтон перейшов від комедії до трагікомедії, а потім до трагедії, від прози – до переваги вірша, від опори на інтригу – до психологічної мотивації дії. Його найвідоміша трагедія – «Справедливий поєдинок» (A Fair Quarrel), в якій леді Ейджер приносить у жертву свою репутацію, марно намагаючись врятувати сина від дуелі. Серед пізніх творів Мідлтон виділяються дві трагедії, що дають нещадну картину моральної деградації: «Жінки, остерігайтеся жінок» (Women, Beware Women, бл. 1615-1617) і «Таємна підміна» (The Changeling, 1622). Заслуговує згадки також дотепна п'єса «Шахова партія» (The Game at Chess, 1624), яка, можливо, була останнім твором Мідлтона, – алегорія, де Англія та Іспанія зображені суперниками в шаховому поєдинку.

16. Бароко в англійській літературі XVII ст. Дж. Донн та школа метафізиків

Епоха протиріч і цілісності. Х-рна с-ма жанрів: пастораль, галантно-героїчний роман, філософсько-дидактична лірика, трагікомедії, бурлеск.

Термін «бароко» був введений у 18 ст. класицистами (противниками). Вони вважали його негативним явищем. Переклад: з португальської: перлина неправильної форми; від латинської «бароко» як один з термінів схоластичної логіки, вид силогізму, особлива складність; з франц. «розчиняти, пом’якшувати контур», використовувалось художниками.

Вперше термін вжив Фрідріх Ніцше у 1878 році. Генріх Вельфлін «Ренесанс і бароко» 1888р. Основні риси:

• Л-ра – рухлива, динамічна, сповнена трагічної напруженості

• Людина – момент існування Всесвіту; «піщинка в морі сліз»

• Лозунг momento mori (пам’ятай про смерть), vanitas (суєта)

• Описується трагічна роздвоєність людини (боротьба добра і зла)

• Зображення людини в непривабливому вигляді

• Дійсність – примарна та ілюзорна

• Поєднання протилежних елементів форми та змісту

• Образна с-ма – контрастна і парадоксальна

• Поетика ускладнена

• Маринізм (школа поета Маріно); іспанський гонгоризм (школа Гонгори-і-Арготе); франц. преціозна л-ра (салон Маркізи де Рамбульє); англ. метафізична школа (Дж. Дон); німецька друга Сілезька школа (Гофман-Свальдау); укр.: Смотрицький, Довгалевський, Величковський, Яворський, Прокопович

Бароко приходить на зміну ренесансу. Розквіт в Європі – 17 ст. Суміш готики і ренесансу. Людина – арена добра і зла. Знову звертається до релігії. Викривається розумне і гармонійне. Ідеали земної краси поступаються ідеалам небесної краси. У світі людина приречена на суєту і страждання перед смертю.

Поетика поєднує протилежні елементи і форми. Трагічне – комічне, піднесене – вульгарне, жахливе, кумедне. Все можна поєднати за допомогою метафори. Поетиками цінувалися дотепність, парадоксальність та контрастність. Риси поетики: символізм, алегоризм, емблематизм. Ускладненість твору.

Джон Дон – поет 16-17 ст. народився у Лондоні у 1572 р. в родині заможного купця. Предок – Томас Мор (по матері). Вчився в Оксфорді, юрист. Переїжджає до Кембріджа. Не хотів присягати англіканській церкві, покинув університет. Подорожує по Італії та Іспанії. 1602 р. – одружився з Енн Мор (12 дітей). Одружилися таємно, сидів в тюрмі. Померла. В 90-ті рр. починає писати. 1615 р. – стає наближеним до церкви. Отримує ступінь доктора богословії. 1621 р. – настоятель церкви (Собор Св. Павла в Лондоні). Помер в Лондоні 31.03.1631 р.

Головний мотив лірики Дона – внутрішній розлад, пов’язаний з розчаруванням, гіркотою втрати Бога. Поєднання містики і сакрального (релігійного). Його світ химерний і божественний.

Сатиричні твори: «3 сатира» (викриття релігії), «2» і «5» (викриття судів), «4» (викриття придворного життя). 1663 р. – вперше було видано його лірику (після смерті). Перша сатира у 1593 році. «Книга сатир Донна», входило 4 сатири. Жанри: епіграми, елегії, послання, епіталами та пісні. Бере за зразок давньоримську сатиру Горація, Перса, Ювена. Опис реального життя Англії. Парадоксальність в світі. Головні герої – його сучасники. Змальовує надзвичайно точно, сатира на королеву. Порівнює 3 церкви: католицьку, пуританську та англіканську. Шлях до істини надзвичайно складний. Описує хаос.

Тема кохання 1635р. – «Пісні і сонети». Викор. сюжети Овідія (кохання – гра, щось несерйозне), «Подвиг» (високий союз тілесних душ, що забувають початки тілесного відчуття). 3 групи:

1. Наслідування Овідія «Лихварство Амура» – цинічна проповідь про природні бажання. «Алхімія» (розчарування в коханні), «Прощання з любов’ю»

2. Наслідування Петрарки (оспівував жінку). «Твікнамський сад»

3. Філософія неоплатоніків (кохання – єдність закоханих, образ один одного – творець). Відверто описує плотське кохання. «Доброго ранку!», «Роковини».

Вірші «Шторм», «Штиль» складають диптих. Плавання на Азовські о-ви і пригоди, які ставалися з автором. Два вірші протилежні між собою. Головна тема: слабкістьі безпорадність людини перед незбагненними силами природи. Воював на морі.

Писав елегії: 1593-1596 – написав мал.. книжку елегії. Любовна тематика, носить полемічний хар-ер. Основа елегії Овідія – античні традиції.

Донн починає як ренесансний поет. Перша збірка – ренесансна поезія. Його сонети порівнюються зі Шекспірівськими сонетами. Вірш «Блоха» скл. з 3 віршів. Двоє закоханих в спальні, блоха на стінці. В поезії використовує різні точні науки.

В Європі поширене метафізичне або містичне бароко. Відречення від дійсності, намагання припинити релігійні чесноти. Англієць Семюель Джонсон у 18 ст. дав точну хар-ку явищу «метафізичні поети». Вперше термін вжив у 17 ст. Джон Драйден. Основний засіб метафізики: художнє вираження шляхом парадоксального зближення. Метафізичний стиль виходить за рамки дійсності. Джон Дон – основоположник школи. Представники: Герберт, Джонсон, Клівленд, Каулі, Монтень, Марло, Чаплен, Мільтон, Драйден, Крешоу. Мова проста і чиста. Головний принцип метафізичної школи: парадокс, метафоричність, поєднання буденного, простого, високого, неземного. Едвард Герберт «Ода», Генрі Кіл «Елегія Траурна», Джордж Герберт (брат) «Храм» склад. з 3 частин: «Архітектура», «Святий», «Роздуми про сенс існування храму». Тема: хвала вищому початку і меланхолії. Дві книги життя: Біблія (Книга Одкровення) і Природа. Тема відчуження і пошук Бога. Схильність до містицизму, вишукано складна мова. Використовують як і метафори так і дисонанс. Відмова від соціальних проблем, поезія для еліти. Гармонізація стосунків між Богом і людьми.