58. Провідні тенденції розвитку англійської драматургії хх ст.

Англ драм-я в 20 ст розвивається, як потужна складова європейської драматургії та театру. На початку ХХ ст. відбувається переломний момент в історії європейської драматургії. виникає Нова драма (Шоу) як реакція на кризу старої театральної системи, на потребу оновлення проблематики драматичних жанрів. Зміст нової драматургії – соціально-психологічна проблематика. Включають модерністичні новації. Тепер темою театру стала сама трагедія життя. З"являється соціально-психологічна проблематика, засновник цієї драми Ібсен, Шоу продовжував його ідеї в своїх творах. Драматурги, що почали відроджувати театр в Англії: Томас Вільям Робертсон, Генрі Артур Джонс, Артур Вінг Пінеро, вони ввели соціальний конфлікт. Уальд, Моем, Шоу – драматурги, що визначали драму Англії кінця ХІХ ст. Уальд і Моем писали комедії, Уальд розробляв салонний тип цих комедій. Моем писав комедії світського життя, але згодом перейшов на соціальну проблематику. Моем знав, що Шоу кращий за нього і називав його одним з своїх улюблених драматургів.1)Голсуорсі, Прістлі; 2) Осборн, література молодих розгніваних: молода людина піддається моралі сучасності, але згодом піддається конформізму; 3) Пінтер (вплив екзистенціалізму, театру абсурду), Бонд, Шепард.

59. Творчість б. Шоу.

Творець сучасної англійської соціальної драми. Продовжує традиції Ібсена та Чехова. Майстер сатири. Сміх- основна зброя у боротьбі з соціальною несправедливістю.

Народився в Дубліні, в сімї бідного дворянина. Дитячі та юнацькі роки припали на період активної боротьби його батьківщини за незалежність. 1876 переїжджає в Лондон. Там пише свої перші статті та рецензії на спектаклі, виступає як музикальний критик. Друкується під псевдонімом Карно ді Бассето. Всі його ранні статті це хроніка театрального та музикального життя Лондона 80-90 рр. 19 ст. Починає писати романи, але вони не зазнають популярності.

Шоу виступив як новатор в області драми. Він вводить новий тип драми "драми ідей" або інтелектуальні драми. Головне місце тут належить не інтризі, не гострому сюжетові, а напруженим суперечкам, дотепним словесним поєдинках. Все це змушувало глядачів задумуватись над тим, що відбувається, сміятись з існуючих порядків.

Його шлях як драматурга розпочинається з п’єс, об’єднаних під назвою «Неприємні п’єси»/ «Plays Unpleasant” . Сюди ввійшли «Дім вдівця», «Тяганина», «Професія місіс Уоррен». В «неприємних п’єсах» перед нами постають досить порядні, респектабельні буржуа, які мають значний капітал, і ведуть спокійне життя. Але цей спокій оманливий. За ним сховані такі явища, як експлуатація, бредне, нечесне збагачення за рахунок труду та нещастя бідних. Шоу дає зрозуміти, що мораль його героїв мотивується вигодами. Він включає в свої п’єси обширні ремарки, які дають характеристику героїв.

Другий цикл п’єс «Приємні п’єси»: «Кандіда», «Обранець долі»,. Головна увага до проблем моралі. Зубожіння духовного світу, черствість, егоїзм.

Майстер парадоксів. Вони направлені проти лицемірства буржуазного суспільства.

Різноманіття соціально-психологічних п"єс ("Будинок вдівця", "Дім, де розбиваються серця"), історичні драми (звернення до минулого людства, відхід від класицистичної історичної драми, зображення суперечностей в характері видатних особистостей, "Свята Іоанна", "Антоній і Клеопатра"), п"єси-міфи ("Пігмаліон" – 2 шари: реальний та міфологічний, "Повернення до Мафусаїла"), драми-утопії ("Візок з яблуками"). Тема: мілітаризм, соціальні та сімейні проблеми, велика і деталізована проблематика сучасності.