10. Розквіт англійського театру доби Відродження

Друга половина ХVІ ст. відзначилась бурхливим розвитком драматичного мистецтва, а також театральної системи в Англії. В англійських університетах культивувались шкільні театри, аматорські студентські гуртки ставили на сцені класичні твори грецької та латинської драматургії. При англійському королівському дворі практикувались видовищні маскаради.

З 70х років театр почав розвиватись значно інтенсивніше. В Лондоні з’явились міські театри: «Троянда», «Либідь», «Куртина», згодом «Глобус».

Можна виокремити три типи театрів: загальнодоступний, приватний і придворний. Найпопулярнішими були лондонські загальнодоступні театри. Саме через них в Англії проходила головна лінія розвитку театрального мистецтва доби Відродження.

В історії англійської драматургії доби Відродження виокремлюють три головних періоди:

1. ранній (80 роки ХVІ ст. – до початку ХVІІ ст.);

2. зрілий (з початку ХVІІ ст. – до 20х років ХVІІ ст.);

3. пізній (з 20х років ХVІІ ст. – до закриття театрів).

В художньому плані англійська драма є цілісною поетичної системою, в якій тісно переплітаються дві традиції – вчено-гуманістична, яка спиралась на античність, та народна, заснована на досягненнях середньовічної драматургії і фольклорної поезії.

Художня система драми була неоднорідною, різноманітні стилі. Поступовий перехід від поетичної драми (фантастичність, умовність) до реалістичнішої (побутові, прозаїчні теми).

Ранній період:

• етап становлення англійської ренесансної драми;

• визначальну роль відіграли письменники, об’єднані під назвою «університетські уми» - Д.Лілі, Д.Піл, Т.Лодж, Т.Неш, Р.Грін;

• ідейно близьким до них був К.Марло; прославився поемою «Геро та Леандр»;

• всі вони закінчили Оксфордський або Кембріджський університет, це відобразилось у загальному напрямі їхньої творчості;

• у прозових і драматичних творах вони звертались до сюжетів з античної історії та міфології, з національної історії, розробляли нові літературні форми;

• свої твори у ці роки пише Шекспір, вважали, що він звертався до творів «університетських умів», його навіть звинувачували у плагіаті;

• Марло вважають засновником англійської трагедії, «Тамерлан Великий», «Трагічна історія доктора Фауста», «Мальтійський єврей», «Король Едвард ІV» - зображено становлення, трагедію і приреченість, піднесення та поразку титанічної особистості доби Відродження.

Зрілий період:

• час найвищих досягнень англійської сцени;

• Шекспір створює свої великі трагедії;

• розпочинають свою творчу діяльність Бен Джонсон, Джон Чепмен, Томас Хейвуд, Томас Деккер, Джон Флетчер, Томас Мідлтон;

• Хейвуд і Деккер пишуть романтичну драму;

• Тернер, Мідлтон – драму помсти;

• Бен Джонсон – перші ознаки класичної драми.

Пізній період:

• провідний жанр – трагедія;

• говорять, що в театрі – розпуста, церкви – порожні – 1642 – наказ про закриття театрів, 1644 – закрито «Глобус».

11. Творчість в.Шекспіра

Вважають, що до Лондона Шекспір поїхав 1587р., де знайшов роботу у театрі. Як актор він грав другорядні ролі і не мав популярності. Про лондонський період життя майже нічого не відомо, проте він був досить насиченим – Шекспір постійно поповнював свої знання, про що засвідчує його творчість: писав приблизно одні-дві п’єси на рік, займався театральною діяльністю, яка потребувала підприємницького хисту. У 1599р. він став співвласником театру «Глобус». 154 сонети, 37 п’єс.

Уже не одне століття досліджують наукову проблему, відому як «шекспірівське питання» - про авторство Шекспірових творів. За однією версією, не всі п’єси Шекспіра створені ним одноосібно.

Творча діяльність Шекспіра тривала понад двадцять років – приблизно з 1590 року до 1612 року. У цих межах виокремлюють три періоди:

1. 1591-1601 – оптимістичний період; «Сон літньої ночі», «Дванадцята ніч», поеми «Венера і Адоніс» (джерело – «Метаморфози» Овідія), «Лукреція», сонети і майже всі історичні хронічки за винятком «Генріха VІІІ», три трагедії «Тіт Андронік», «Ромео і Джульєтта», «Юлій Цезар»; найхарактернішою щодо цього періоду була весела світла комедія («Приборкання норовливої», «Багато галасу з нічого»);

2. 1601-1608 – трагічний період; виявляє зацікавлення до трагічних конфліктів і трагічних героїв, створює трагедії «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», комедії, написані в цей період, мають трагічні інтонації, у них посилюється сатиричний елемент;

3. 1608-1612 – романтичний період; трагікомедії «Перикл», «Цимбелін», «Зимова казка», «Буря», у них Шекспір залишається вірним ідеалам гуманізму, хоч трагічно переживає занепад ренесансної віри в людину; ідеали гуманізму у творчій уяві Шекспіра приймають форму мрії про майбутнє, про чудовий новий світ, втілюються за допомогою фантастичних елементів, пасторальних сцен і алегорії, притаманних творчості Шекспіра останнього періоду.

Вважають, що Шекспір писав сонети між 1592 і 1601 роками. Окремою збіркою їх надруковано лише 1609 р.

Сонети Шекспіра – це твори про пристрасну дружбу поета з прекрасним юнаком і про не менш пристрасне кохання до не дуже вродливої, однак чарівної смуглявої леді. З сонетів можна дізнатись про те, що юнак і кохана стали близькими між собою і тим зрадили поетові, однак не вбили його великого почуття до них.

Умовно сонети можна поділити на два цикли:

1. перший цикл (1-126 сонети) – «юнаковий», присвячений темі дружби;

2. другий цикл (126-154 сонети) – «жіночий», у якому автор звертається до смуглявої леді.

У збірці можна виокремити сонети, які є ліричними роздумами про життя, час, смерть, дух, природу. Сонети Шекспіра – це лірична сповідь, у якій ліричний герой розповідає про життя свого серця, про свої суперечливі почуття, це – жагучий монолог, який гнівно викриває лицемірство і жорстокість, що панували в суспільстві, і протиставляє їм вічні духовні цінності – дружбу, любов, мистецтво.