65. Філософський роман в англійській літературі другої половини хх ст. Творчість в. Голдінга.

Філософський роман розвивався в творчості Мердок, Фаулза та Голдінга. Мердок: її цінності – мистецтво та мораль, написала низку філософських праць, писала про хворобу мови – мова перестає бути засобом комунікацї, люди говорять, але не розуміють один одного, вихід – мовчання: філософія тиші, писала про проблему свободи. Творчість – те що може виправдати людське існування, але і творчості можливе мовчання. – "Первинність добра над іншими поняттями", "Вогонь і Сонце: чому Платон вигнав митців"; "Під сіткою", "Чорний принц". Фаулз – реалістична традиція + екзистенціалізм + постмодернізм. Філософська праця "Арістос. Автопортрет в ідеях". Стиль Фаулза: вічні категорії, образи-символи, життя як магічний театр, роздуми над людським буттям, намагання зрозуміти історичні події, філософські ребуси.

Вільям Голдінг – чистий філософський роман, роман-притча. Творчість: "Володар мух" (осмислення війни і фашизму, природа вивільняє зло, у цьому світі не можна почувати себе в безпеці), "Спадкоємці", "Злодюжка Мартін", "Вільне падіння" (роман у формі сповіді), "Шпиль" (гріх і праведність в одній людині), "Піраміда", "Ритуали плавання" (роман у формі дорожніх нотатків, сучасний світ бездуховний, роман-застереження), "Вогонь там внизу", філософські повісті: "Бог Скорпіон", "Клонк-Клонк", "Надзвичайний посол".Риси творчості Голдінга: життя як трагедія нерозуміння, контакту нема; відчуття невпевненості в сучасному світі; зміщення реальності; дворівневість (алегоричне звучання); Голдінг говорить, що не треба робити, але ніколи не каже як робити правильно.

66. Постмодернізм в англійській літературі останніх десятиліть.

Виник приблизно в середині ХХ ст., досяг розквіту в 80-90 роки. Дискусія про суть постмодернізму триває і до сьогодні. Єдиного трактування назви наразі немає. Ввів це поняття Франсуа Ліотар – стаття "Постмодерний стан". Постмодернізм – це відмова від метаоповідей, метаісторій, постісторія – кінець історії, кінець лінійного розуміння історії, історичні події тлумачаться з різних точок зору, історія будується за моделлю художнього твору. Постфілософія – чи правильно трактуються ідеї філософів? – ця філософія культивує множинність поглядів. Симулякр – копія копії, людина в сучасному світі керується ідолами, образами, а не реальними фактами та явищами. Основні риси постмодернізму.

1. Культ незалежної особистості.

2. Потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого.

3. Прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу.

4. Використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, не справжності, протиприродності панівного в реальності способу життя.

5. Зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо).

6. Суміш багатьох традиційних жанрових різновидів.

7. Сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох.

8. Запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях.

9. Як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача.

10. Іронічність та пародійність.

Основними рисами поетики постмодернізму є інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); колаж і монтаж («склеювання» різнорідних фрагментів); використання алюзій; тяжіння до прози ускладненої форми, зокрема, з вільною композицією; бриколаж (непряме досягнення авторського задуму); насичення тексту іронією.

Постмодернізм розвивається у жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського і соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватись, відкриваючи нові художні структури.

Постмодерністи: Джон Фаулз, Пітер Акройд, Джуліан Барнс, Девід Лодж, Малкольм Бредбері, пізній Голдінг. Принципи постмодернізму в

літературі: сумнів щодо основних понять в житті людини, постмодерністична чутливість, за основу беруться класичні твори, їх пародіюють, обігрують, пародія – повторення з різницею (Девід Лодж "Академічний обмін" – пародія на Джойса, нема кінцівки); експеримент з фіналами творів – або жодної кінцівки, або її половина, або кілька варіантів завершення однієї історії; змінюється позиція читача – автори зконцентрували свою увагу на тому як читач сприймає твір; метароман (роман про роман – Лодж "Мистецтво слова", роман коментує сам себе); інтертекстуальність – ніхто не винайде нічого нового, все базується на тому, що було, кожен текст можна розібрати – все базується на цитатах; недовіра до мета оповідей (тут можна додати про філософський роман).